Головне — не забувати, хто він і що потрібно триматися гідно в очах інших. Ні в якому разі не тікати й не ховатися, як-не-як, Те — гордий незалежний омега. (А якщо й не так, то він хоча б надзвичайно старається підтримувати такий образ.)
Кінець кінцем, це лише якась маленька несмілива дівчинка. Їй заледве років десять, вона сама його боїться й не може заподіяти великої шкоди.
Цікаво, а ця манюня що, гуляє тут сама?
Більше ніж ця несподівана зустріч лякає лише думка про те, що цього разу Техьону нескінченно пощастило зі своїм співрозмовником. Згодом же не виключено, що так його перестріне якийсь блогер, журналіст чи натовп збожеволілих фанаток, які не стоятимуть покірно поруч у жаданні пари слів на своє лаконічне запитання. От цього дійсно треба остерігатися.
До речі, парочка з лавки навпроти якось дуже підозріло на них зиркає. З першого погляду можна було б подумати, що це звичайні закохані на побаченні: тендітна омега поруч з кремезним альфою розмовляють собі тихо... Та щось таки непокоїть у їхній звичайнісінькій звичайности.
Настороженість обвиває тіло тонкою ліаною, яка, на щастя, поки що не намагається придушити омегу.
Варто за ними наглядати.
Розуміючи, що терпіння дівчинки в очікуванні відповіді не ждатиме довго, Те швидко розганяє метеликів думок у своїй голові й перемикається на розмову.
— Та ні, ми лише друзі, — хоч усмішка бліднішає, Техьон намагається зберегти рештки оптимістичности, помічаючи, що манюня теж нервує. Вона водить кінчиком туфельки по асфальту, і врешті-решт цей жест розтоплює серце омеги.
Ну хіба можна думати щось нехороше про таке золотко?
— Вибачте, що завадила... — бурмоче співрозмовниця Техьона, і він бачить, що парочка з лавки неподалік так і не відводить своїх очей з інтересом.
Хоч би вони не знали, хоч би не впізнали, хоч би не підійшли!..
— Нічого страшного, — Те говорить якомога підбадьорливіше, щоб дівчинка трохи перестала бути настільки напруженою. Напевно, маленька вже шкодує, що не втримала своєї цікавости. Але ж тут нема нічого страшного!
Бажання заплющити очі тим двом з лавки навпроти нікуди не зникає, однак трохи втрачає свій потужний ефект.
Раптом у голову Техьона приходить та сама геніальна ідея, що може врятувати все й усіх одночасно. Ну добре, може, глобальне потепління вона не зупинить, як і, на жаль, війни чи існування клятих росіян, але питання незручности цієї ситуації та — нарешті! — відповідей для прихильників на твіти Чонгука здатні легко вирішитися.
— Може, зробимо селфі? — аби дівчинка все-таки переконалася в його дружніх намірах, Те-Те повертає свою сонячну усмішку назад. Не вистачало ще перетворитися йому у спогадах цієї манюні на непривітного дядечку, що спричинив її сороміцький сором.
Маленька співрозмовниця спершу не приховує подиву в своїх очах. Ще вчора вона підслуховувала плітки про цього омегу під час телефонної розмови своєї сестри й дивилася на його світлини в соцмережах, а сьогодні вже робитиме з ним фоточку! Чим не привід похвалитися перед своїми онні?
Тим паче, цей омега ну зовсім не видається якимось бридким поганцем.
— А можна?! — з радістю вигукує дівчинка, через що крім тієї дивної парочки на них звертає увагу й кілька людей, що прогулюються повз.
Здається, звання непривітного дядечки Техьону не загрожує.
— Ну звичайно! — омега відповідає з не меншим ентузіазмом і дістає з кишені свій телефон. Його радість безумовно може конкурувати з непідробними емоціями цієї дівчинки, та результати цього змагання все рівно не були б на користь Те-Те.
Маленька нерішуче робить кілька крихітних кроків на зустріч лавці, але потім ловить приязно подану руку Те, який несильно тягне її ближче.
Вони сидять поруч на сухому гарячому дереві й з кожним новим змовницьким поглядом більше хихикають. Омега налаштовує параметри камери, а тоді нахиляється ближче до дівчинки й обіймає її однією рукою. На цей жест вона чарівно шаріється, даруючи безмежно милу, солодко-сяйливу усмішку, яка не дає інакшого вибору, ніж зачудовано всміхнутися у відповідь.
З телефона у витягнутій уверх руці чується безперервне клацання камери. Дівчинка плавно себе відпускає, Техьон забуває про всі переживання та підозри, надшвидко змінюються пози, не планують вщухати дуркування, а ніяковість завершується ще десь на перших секундах.
Як висновок, невеличка імпровізована фотосесія минає з купою сміху, неймовірно грайливо та дуже тепло, і Те-Те хочеться фотографуватися з цією дівчинкою знову й знову. Розваги з його новою подружкою змушують забути не лише про обставини знайомства, а й підозрілих альфу з омегою. Побоювання розчиняються прямо в підсвідомості.
Усе ж йому пощастило з прихильницею, яку він першою зустрів у реальності. Може, усе не так уже й погано?
— Дуже дякую, — наприкінці з вдячним поглядом мовить манюня. — Оппа, ти насправді дуже класний, зовсім не такий, як розповідають.
Омега докладає всіх зусиль, аби не показати, наскільки гігантську болючу рану залишають останні слова.
А чого він чекав? Невже Техьон і досі не переконався, що фанати — аж ніяк не невинні створіння? На чию розсудливість він покладався?
Нехай приховувати свій стан вдається й не ідеально, проте гарний настрій своєї співрозмовниці Те-Те таки не втрачає.
— Тобі теж... — розгублено починає Те, але його перериває гучне «Сохі, скільки ще ти втікатимеш?», призначене, коли судити за майже непомітним сіпанням дівчинки вбік, саме їй.
Власниця голосу наближається звідкись з-за спини, що змушує новоспечених приятелів озирнутися назад.
— Це тобі кричать? — тихо запитує Техьон, поки маленька Сохі трішки злякано оглядає певно студентку (якщо зважати на приблизно однаковий з Те вік) на шляху до них.
— Чонха-онні, — з маленьким кивком шепотом відказує дівчинка.
Чонха врешті зупиняється біля них, з першої ж миті втуплюючи погляд у свою молодшу сестру.
— Коли ж ти перестанеш так ро... — вірогідно студентка так і не договорює речення, бачачи людину поблизу. Чонха відкриває рота й певний час просто дивиться на перенісся омеги, що, згідно з таким поглядом, повинно було щонайменше непомітно стати фіолетовим.
Мабуть, манюня розуміє, що загроза минула, і знову повертає свій настрій у кращу сторону.
— А я знайшла нового друга! — у голосі маленької співрозмовниці Те лунає піднесеність, яка зовсім не діє на її ошелешену старшу сестру. — Познайомся, це Кім Техьон!
Те-Те робить уклін, наскільки це йому дозволяє лавка, не втрачаючи посмішки. Чонха виринає зі свого стану й з квадратними очима недовірливим тоном запитує:
— Ви той самий Кім Техьон, що зустрічається з Чон Чонгуком?
Ой, як незручно!
Омега совається на лавці в роздумах на рахунок відповіді, але його рятує нова подружка.
— Онні, де твоє виховання? — з обличчям професорки з педагогіки каже Сохі. — Техьон не зустрічається з Чонгуком, вони тільки друзі. Д-р-у-з-і, чуєш?
Дівчинка виховує свою старшу сестру так, немов та запитала якогось високопосадовця про щось ну ду-у-уже непристойне. Однак хвилинка повчання кінчається разом з кинутим промовистим поглядом Чонхи, і скидається на те, що дівчинка вже пошкодувала про свої слова.
— Чхве Сохі, це твоє виховання де? Втекла від мене, до людини чіпляєшся, мене соромиш, а я... — вибухає старша сестра, та цей виплеск почуттів несподівано припиняється:
— Я не приставала!
— Сохі не приставала!
Техьон зі своєю новою подружкою вигукують це разом, і тепер Чонха з подивом переводить погляд на омегу. Щоб оговтатися, вона кілька митей мовчки стоїть і розглядає новоспечених друзів.
— Вибачте, будь ласка, мені варто було по-іншому вас запитати. І перепрошую за Сохі, вона ще просто маленька, — врешті мовить жінка в той час, як манюня ледь стримує свої контраргументи до останньої частини фрази.
— Не переймайтеся, Сохі чудова дівчинка, вона не завдала мені незручностей. А ваше запитання було цілком природним, — приязнь Те-Те нестримно перетікає до його співрозмовників, що трохи додає дивної приємности в атмосферу розмови.
Стається коротка пауза. Вона навіть не приносить незручностей, швидше кожен обдумує щось своє. Чонха поступово проймається симпатією до нового друга сестри; Сохі радіє, що все так прекрасно складається і, може, онні навіть не розкаже мамі, що вона знову втекла; Техьон згрібає зірочки перед очима від настільки милої ситуації та трохи бентежиться через вервечки думок про свою впізнаваність.
Мовчанку перериває Чонха:
— Вибачте, нам вже час... Рада була познайомитися.
— Па-па, мій новий друже Кім Техьон! — щасливо кричить Сохі, коли Те махає їй рукою.
— До побачення! — відповідає він і спостерігає за віддаленням двох сестер.
Раптом згадується та невихована парочка, і цікавість терміново спричиняє заплановано короткий погляд на них. Але всі плани руйнуються, коли Техьон бачить, що вони досі уважно його розглядають.
Та справжній холодок біжить по шкірі, коли вони встають і починають наближатися, а в руці альфи несподівано з'являється телефон, підозріло наставлений, ніби на ньому ввімкнена камера.
Імовірність випадковости стрімко летить донизу, коли омезі випадає змога роздивитися мікрофон. Справжнісінький тобі мікрофон, з яким знімають блоги і тиктоки.
Техьон таки наврочив...