Наступного день я відчувала себе розбитою, і мені довелося скористатися консилером, щоб приховати синці під очима. Після сварки з мамою через якусь дрібницю, яку я вже навіть не пам'ятала, я майже всю ніч не могла заснути. Аня, як завжди, помітила, що зі мною щось не так, але вона вирішила, що це пов'язано з Шевчуком і катастрофою на вечірці, а я не стала її переконувати.
Після занять я рушила прямо в бібліотеку. Мені хотілося використати ті півгодини, що залишилися до засідання, щоб повернути книги і взяти ті, яких не виявилося в минулий раз.
Бібліотека була моїм улюбленим місцем у ліцеї. Тут я проводила найбільше часу. Завдяки склепінній стелі і відкритого простору вона не здавалася похмурою. Незважаючи на темні дерев'яні книжкові шафки, вона виглядала привабливою. Прямо з порогу відчувалася пануюча всередині привітна і робоча атмосфера. Не кажучи вже про величезну кількість книг, до яких був доступ. У нашій міні-бібліотеці вдома не зберігалось жодної книги, яка виявилася б мені корисна для підготовки навчання, тут же я не могла вирішити, з якої почати.
Я цілими днями сиділа на своєму улюбленому підвіконні біля вікна, по-перше, тому що це єдине місце в усьому притензійно вишуканому ліцеї, де мені комфортно, а по-друге, старі книги можна забирати додому. Іноді, сидячи тут, я мріяла, щоб у добі було більше годин. Або щоб я могла залишатися до закриття.
Мені пощастило: ті три книги, які я хотіла прочитати, знову були доступні. Я взяла їх і попрямувала до аудиторії. Я прийшла завчасно і тепер могла не поспішаючи написати на дошці порядок денний, і розібрати всі свої записи. Через те, що в понеділок ми занадто довго обговорювали вечірку, сьогодні доведеться надолужити згаяне.
Я відкрила двері, притискаючи до себе стопку книг. Потім поклала їх на стіл і, перш ніж зняти рюкзак, провела рукою по обкладинці Рatterns of Demосracy Аpенда Лейпхарта.
- У нас з тобою побачення на вихідних, - прошепотіла я.
Хтось тихо посміхнувся.
Я повернулася. У цей момент рюкзак зісковзнув у мене з руки і впав на підлогу.
Назар стояв на іншому кінці аудиторії, притулившись до підвіконня і схрестивши руки на грудях.
- Якось це сумно, - сказав він.
Мені потрібно якийсь час, щоб зібратися.
- Що сумно? - запитала я, піднімаючи з підлоги рюкзак і ставлячи його на стіл поруч із книгами.
- Те, що в тебе у вихідні побачення з підручником. - Він попрямував до мене не поспішаючи. - У природі є відразу декілька куди більш приємних занять. Хочеш поділюся ідеями?
- Що ти тут робиш? - запитала я, пропустивши повз вуха його натяки.
- Ти хіба не чула, що сказав Заставний? Час стати більш відповідальним і зрозуміти, що у моїх вчинків є наслідки. - Він глузливо повторив слова ректора.
Я розстебнула рюкзак і дістала звідти щоденник, пенал і папку з матеріалами оргкомітету.
- І ти раптом вирішив прислухатися до чужих слів?
Я дивилася в очі Назара і ніяк не могла прочитати його думки.
- Але ж у мене не має вибору, чи не так?
Я усміхнулася:
- Позавчора ти зробив свій вибір.
Він лише знизав плечима. Мабуть, тренер влаштував Назару прочухана, коли побачив на тренуванні. Так йому і треба.
- І ось я тут. Ти не рада? - він нахилився і підняв щось з підлоги - ручку. Повинно бути, вона випала з рюкзака. Нараз простягнув її мені. Цей жест здався досить доброзичливим, я поперхнулася, не знаючи, що сказати.
- Покарання триватиме лише семестр, Назар.
Вираз його обличчя змінився. Він ніби перестав дивитися крізь мене і тепер дивився прямо в душу. В очах заграв вогонь, обпалюючий зсередини і викликаючий у мені трепет. Від хвилювання стало поколювати в животі. Назар різко повернувся на місце.
- Це не скасовує того факту, що я все це щиро ненавиджу.
Серце шалено калатало, а він в цей час, схрестивши руки, сів на стілець і став дивитися у вікно.
Не знаю, що він мав на увазі під «цим». Чи пов'язано це з тим, що йому заборонили грати у фтбол, або що йому доводиться проводити час у бібліотеці. Або, може, він натякав на мене. Але я переживу.
Занадто багато сил вкладено, щоб дозволити розпещеному багатому хлопчикові все зіпсувати. Нам обом треба просто змиритися з обставинами, і чим раніше ми це зробимо, тим легше зможемо пережити цей час.
Не кажучи більше ні слова, я повернулася до білої дошки та записала порядок денний. Мені цікаво: чи дивиться Назар зараз на мене, але гордість не дозволяла обернутися. На щастя, двері в аудиторію відчинилися.
- Прошу вибачення, наш домашній принтер заглючив, і мені довелося затриматися, щоб роздрукувати статтю, зате тепер вона у мене, і... - Аня обірвала фразу, побачивши Назара.
- Привітик, - сказав він.
- А цей що тут робить? - запитала Аня, продовжуючи дивитися на хлопця.
- Відбуває покарання, - чесно відповіла я.
Назар промовчав. Потім нагнувся, відкрив сумку, дістав звідти записну книжку і поклав перед собою на стіл. Вона була в чорній шкіряній палітурці з тисненою витіюватою літерою «Ш» - логотип компанії «Шевчук». Безумовно дуже дорога річ.
Поруч прокашлялась Аня. Захоплена зненацька, я швидко відвела погляд від Назара і розлютилася, що почервоніла вже вкотре за сьогодні. На щастя, Аня досить тактовна, щоб ніяк це не прокоментувати.
- Ось. - Вона простягла файлик з листами. - Моя нова стаття.
Я дістала свою з папки і простягнула їй:
- А ось моя. Але її ще потрібно доопрацювати.
- Моє теж, - зізналася Аня. - Тому давай поквапимося. До завтра встигнеш продивитися?
- Звичайно. Чи можемо обговорити їх після математики, там у нас є вільний час. - Я тут же дістала ручку і записала в щоденнику: «Прочитати та відредагувати статтю Ані».
Посміхнувшись, я продовжила писати план на дошці, поки підтягувалася решта нашої команди. Всі стримано дивилися з сторони на Назара, всі, крім Олесі, яка чмокнула його в обидві щоки.
Коли всі зібралися, ми почали обговорення.
- Найважливіший пункт на сьогодні - другий захід цього року, - обличяя Ані засяяло: - Хеллоуїн.
Костя видав тихе і зловісне «Ух-хууу», і всі засміялися.
- Бал-маскарад у тому році пройшов дуже добре, - продовжила Аня і відкрила на ноутбуці слайд-шоу з торішнього вечора. Вона розгорнула екран і спеціально підняла його вище, щоб всі могли побачити фотографії.
- А не можна просто зробити те ж саме? - запропонувала Олеся. - Я до того, що, якщо всім все так сподобалося, це заощадило б купу часу і сил.
- І мови бути не може. - Аня здивовано подивилася на неї, на що Олеся лише знизала плечима.
Я в цей час перемістилася до чистої частини дошки і написала заголовок: «Хеллоуїн», обвівши його в овал.
- Сьогодні ми повинні вибрати стиль вечірки, - оголосила Аня. - Проведемо мозковий штурм?
Ненадовго запанувала тиша.
- Я знаю тільки, чого я точно не хочу, - почала Меланія.
- Викладай. Так ми хоча б позначимо кордони, - сказала я і жестом веліла їй продовжувати.
- Не хочу нічого помаранчевого. Чорно-помаранчеві декорації виглядають по-дитячому, це не для Детройського Спортивного ліцею.
Я кивнула і записала в правому верхньому кутку дошки «стильні декорації».
- А як щодо чорно-білого? - запропонувала Женя, наймовчазніший член команди, тому її пропозиція мене приємно здивувала.
Я посміхнулась.
- Чорно-білий - це занадто банально.
В аудиторії запанувала мертва тиша.
Я повільно повернулася. Назар сидів, відкинувшись на спинку стільця, його розслаблена поза сильно контрастувала з напругою, що швидко заповнила простір.
- Що-що? - Аня як з язика у мене зняла.
- Чорно-білий - це занадто банально, - повторив Назар так само сухо, як і в перший раз.
- Так це я і з першого разу почула, - крізь зуби процідила Аня.
Він здивовано подивився на неї:
- Тоді я не розумію питання.
- У нас мозковий штурм, Шевчук. Ми пропонуємо ідеї і записуємо все, не коментуючи, щоб таким чином прийти до спільного рішення, - пояснила я якомога спокійніше.
- Я в курсі, що таке мозковий штурм, Кравець, - заявив він і кивнув у бік доски. - І скажу тобі, це робиться не так.
- І це говорить людина, якій для гарного настрою потрібні стриптизери.
- Я викликав їх лише тому, що знав, якою сумною буде ваша вечірка.
Ніхто нічого не відповів, але я буквально шкірою відчувала напругу навколо. Всі, окрім Олесі, втупилися на Назара, але його це, здавалося, не особливо хвилювало.
Він здивовано озирнувся:
- Та годі, а ви ніби не помітили цього.
- Якщо ти і правда так думаєш, значить, у тебе не всі вдома, - сказав Костя, і Мел кивнула.
- Друзі, - втрутилася я і розгублено подивилася на них обох. - Тримайте себе в руках. - Куточки губ Назара затремтіли, і я направила на нього ручку, ніби пістолет: - Не треба посміхатися. Ми майже всі канікули планували вечірку. І вона не була нудною.
Назар нахилився вперед і сперся на стіл:
- Спірне питання.
Здавалося, у мене на лобі почала пульсувати вена.
- Та невже?
Він кивнув.
- І чому ж воно спірне, дозволь дізнатися? - запитала Аня. Мені була добре знайома ця інтонація. Вона не віщувала нічого хорошого.
Назар підняв руку і став загинати пальці:
- Шведський стіл виглядав дешево. Музика - лайно. Не було суворого дрес-коду. І настрій з'явився занадто пізно.
Я прямо-таки відчула, як Аню почало трясти. Якби ми були одні, я б звернула Назару шию за його критику. Для організації вечірки кожен присутній у цій аудиторії доклав стільки зусиль, що було просто нечесно ось так от взяти і розтоптати їх старання. Тим більше, що сказане Назаром не правда. Але як керівник команди я повинна адекватно реагувати на те, що відбувається. І ми ж самі в понеділок на обговоренні визнали, що в той вечір не все пройшло як по маслу.
- Щодо музики я з тобой згідна, - спокійно сказала я. - Вона була не ідеальна. Але народ все одно танцював, так що повним провалом це не назвеш.
- Люди будуть танцювати на будь-якій вечірці. Але настрій був не той, яким міг би бути при нормальній музиці.
Три роки тому, ще в першій школі, я ходила на семінар по регулюванню конфліктних ситуацій. Курс тривав п'ять днів, і там нас навчили декільком прийомам. Я вже майже нічого не пам'ятаю, але одне правило засіло у мене в голові: в обох сторін має бути почуття, що їх почули, а енергію, що виникла під час суперечки, потрібно направити в правильне русло.
Тримаючи в голові це правило, я зробила глибокий вдих і впевнено подивилася на Назара.
- Я почула твої зауваження і прийму їх до відома. Однак це не скасовує того, що ми до цих пір нічого конкретного не вирішили з Хеллоуїном. Пропозиція Кості здається відмінною, я її запишу. Як і запишу всі наступні пропозиції, щоб в кінці ми могли побачити, що підходить. - З цими словами я написала на дошці «Чорне і біле». І знову повернулась: - Ще пропозиції?
- Добре, у мене є ідея, - сказала Женя і підняла з руки, наче на неї надійшло осяяння: - Класичний шик з нальотом чогось зловісного. Лампади, чорні квіти. Сучасна версія традиційних вечірок на Хеллоуїн.
Я тут же записала цю ідею.
- Це теж нудно...
- Якщо тобі самому нічого запропонувати, то краще стули писок, Назар, - засичала на нього Аня.
- Вампірська вечірка в червоно-чорних кольорах, - запропонував Стас.
- Теж понуро, - пробурчав Назар.
Я витримаю. Я не застромлю ручку йому в око.
- Понуро перш за все те, як ти постійно обливаєш брудом наші ідеї, - заперечила Мел. - Запропонуй що-небудь сам, замість того, щоб виливати тут свій негатив.
Назар випростався і подивився в записну книжку. Сумніваюся, що там було написано хоч одне слово, яке стосується вечірки на Хеллоуїн.
- Пропоную вечірку у вікторіанському стилі. Для неї відмінно підійде Істон-хол. Можна дістати оригінальний посуд і прилади того часу, чаші для пуншу, мереживні серветки тощо. Найкраще чорні. Основне світло, як тоді було - свічки, - це додасть таємничості. Звичайно, доведеться стежити, щоб школу не спалили, і в цьому нам допоможе техніка пожежної безпеки. Дрес-код відповідає епосі - трохи декадансу і благородства. Ще є безліч ігор, в які тоді грали на Хеллоуїн. Їх можна якось пов'язати з тим, що відбувається.
Коли Назар закінчив, в аудиторії запанувала тиша.
- Це... і справді крута ідея, - невпевнено сказала я.
Він подивився на мене, і його очі блиснули.
- А я думав, ми записували не коментуючи, хіба ні?
Я написала ідею на дошці.
- Я якось читав, що в дев'ятнадцятому столітті для таких випадків пекли пиріг, в який спочатку клали п'ять різних предметів, - несподівано згадав Костя. Того, кому попадеться шматок з такою начинкою, чекає велика удача. Ми могли б обіграти цю ідею і роздавати призи тим, кому дістанеться щасливий шматок.
- Тоді треба буде всіх попередити про начинку, щоб ніхто не подавився, - додала Олеся і наморщила ніс.
- Яку музику будемо ставити? - запитала Меланія.
- Як щодо заміксованої класичної музики? - запропонувала я.
- Тільки не твої дивні класичні електронік-дабстеп-ремікси, - простогнала Аня.
- Но-Но! Вони круті! І під них добре концентруватися.
Вся команда подивилася на мене з недовірою. У пошуках підтримки я глянула на Стаса, який зазвичай розділяє мій музичний смак. Ну ж бо, Стас. Скажи їм.
- Є круті ремікси вікторіанської музики. Я недавно чув декілька.
Я вдячно посміхнулася і беззвучно показала йому губами: «Скинь посилання».
- Коротше, я організував би оркестр, - сказав Назар. - І розучив би танець для початку вечірки.
По класу пішов шепіт схвалення, а мені стало не по собі. Я взагалі не вмію танцювати.
- Ну, якщо я правильно зрозуміла, то з тематикою, ми, здається, визначилися, - констатувала Аня, і в голосі її чувся такий же подив, який відчувала і я сама.
Вона вказала на дошку:
- Проте я б все ж провела голосування. Хто за «Чорне і біле»?
Руку ніхто не підняв.
- Хто за класичну вечірку?
Знову ніхто не зголосився.
- А як щодо горезвісної вампірської вечірки?
Жодна рука не піднялася.
- А що ви скажете щодо вечірки у вікторіанському стилі? - запитала я, і не встигла договорити, як четверо вже підняли руки. Назару, судячи з його вигляду, здавалося дурним голосувати за власну пропозицію, але потім і він підняв руку.
Я не очікувала, що збори приймуть такий поворот.
Звівши брови, я подивилася на Аню.
- Хочу сказати, що ми тільки що вибрали тематику для Хеллоуїна в Детройському Спортивному ліцеї.