- Як би ти описав мене в трьох словах? - запитав Юра, намагаючись перекричати музику, яка гриміла з аудіосистеми.
Він сидів на дивані, схилившись над екраном телефону, його світлі кучері спадали на чоло.
Я як раз зробив нам два джин-тоніка і повернувся зі склянками. Не підводячи очей, Юра простягнув руку і взяв один із них.
Це був уже третій стакан, і нарешті в моїй голові встановилося те розмите почуття, якого я так чекав. Воно дозволяє мені забути про те, що інші зараз на тренуванні по футболу. А найголовніше витісняє спогад про останні дві години. І голос мого батька заглох до тихого шепоту.
- А що, якщо написати: «невгамовно хтивий коханець»?
Юра посміхнувся:
- Це було б непогано. Але думаю, що невибагливістю доб'юся більшого.
Я сміючись підсів до нього на диван. Мене не покидало відчуття, що він напився ще до того, як я написав йому і запросив зайти. Здається, той факт, що його тимчасово усунули від гри, і для нього не пройшов безслідно, хоча він і запевняв у зворотному.
У всякому разі, сидячи у вітальні, він оголосив, що з цього моменту йому не цікаві типи з Детройського ліцею. Замість цього він вирішив придивитися до «хлопців зі сайту знайомств». Він сказав це з такою посмішкою, ніби хотів створити профіль на сайті несерйозно, а від нудьги.
Але я дуже добре його знаю, щоб зрозуміти, що йому далеко не все одно. Хлопці з Детройського ліцею набридли, тому що приховують свої близькі стосунки з ним. Юра ж, на відміну від багатьох, вже два роки не приховує своєї сексуальної орієнтації - до невдоволення придуркуватих батьків, які з тих пір відносяться до нього як до прокаженого.
Я буду лише за, якщо він знайде собі кого-небудь хорошого, хто позбавить його від цього брудного почуття таємниці. До того ж це відволікає мене від власних проблем, що якраз дуже до речі.
- Обов'язково потрібно три слова? - запитав я. Він заперечливо похитав головою. - Тоді... «миловидний хлопець, футбол, спортивний, шукаю гарячих зустрічей, блабла».
Він криво посміхнувся:
- Блабла - це те, що треба.
Я ковзнув ближче до нього, від чого джин-тонік розплескався і потік по руці. Вилаявшись, я витер його об штани і заглянув у телефон Юри. Побачивши начерк його профілю, я розсміявся.
- Що? - з викликом запитав він.
- Твій зріст не метр вісімдесят п'ять, обманщик.
Він ображено засопів:
- Метр вісімдес'ят п'ять.
- У мене метр вісімдесят чотири, а ти на півголови нижчий, чувак. Відніми десять сантиметрів і попадеш у точку.
Він вдарив мене ліктем у бік, і алкоголь знову пролився мені на руку.
- Не будь таким занудою, кайфоломщик.
- Гаразд, ладно. - Я зробив три великих ковтка і поставив склянку на стіл. Потім взяв ноутбук із журнального столика, відкрив і почав шукати хоч якийсь пристойний опис профілю для сайту знайомств.
Покликати Юру було правильним рішенням. Водій тут же привіз його, і з того моменту він тільки те й робить, що відволікає мене, не ставлячи зайвих питань.
- О, Боже, - пробурмотів я.
Юра запитально промимрив і нахилився до мене, щоб подивитися в ноутбук.
Я розгорнув до нього екран.
- Я хотів чимось надихнутися для опису твого профілю, але краще б не відкривав цю силку. Як взагалі можна таке написати: «В ідеалі я б робив це зі своїм близнюком, але оскільки я єдина дитина в сім'ї, задовольняти мене доведеться тобі»?
Юра розреготався.
- Набридло упиратися. Напишу просто: «18, футбол, відкритий для всього».
- Це вже ні, дзуськи, - заявив я, похитавши головою. - «Відкритий для всього» - це як запрошення для дивних типів.
Він знизав плечима. Через пару хвилин сказав, не відриваючись від екрану:
- Віка, до речі, питала про тебе. Аліна, до речі, теж. Але вона вже підзаспокоїлась.
- Так, я розмовляв з нею вчора. Сподіваюсь вона зрозуміла, що я більше не її хлопець.
Я здивовано підняв брову, але промовчав.
- Думаю, після того як ти переспав з її найкращою подругою все стало очевидним. Віка турбується про твоє юне, крихке серце і цікавиться, чи продовжуєш ти думати про неї так само часто.
Добре, все явно несерйозно.
- Ще б пак, - відповів я. Сумніваюся, що Аліна хоч раз згадала про нашу з нею ніч. Ця тема хвилює швидше Юру, адже я пробудив у ньому інстинкт брата-захисника.
- Досі не можу повірити, що у тебе був секс з моєю сестрою. - Він похитав головою і видав звук огиди. - А ти не міг би з нею побратися? Думаю, тоді б я легше це переніс.
Я посміхнувся і вдарив його по плечу.
- Якщо я з кимось і обручусь, то вже точно не для того, щоб ти спав спокійніше.
Юра зітхнув з удаваним розчаруванням. Потім простягнув свій телефон.
- Тоді хоча б допоможи вибрати фото.
Він показав мені два знімка: на одному він лежав на шезлонгу з голим торсом, закинувши руки за голову, на другому, чорно-білому, він в костюмі фотографував себе в дзеркалі.
- Ця, на шезлонгу, - сказав я. - На другому ти занадто одягнений.
- Мені подобається твій командний дух, Шевчук.
Тему Віки ми, на щастя, закрили, і я в четвертий раз приніс нам по джин-тоніку.
Ми чокнулись, і Юра віддався своєму новому хобі, поки я ліниво перегортував пошту.
Я застиг, побачивши призначення зустрічі з "управління Шевчук". Неохоче відкрив лист, у ньому не було нічого крім: "Наступна п'ятниця, 19 годин, діловий обід з керівництвом відділу маркетингу. Не запізнюйся".
Гарний настрій вмить зник. Замість нього по спині пробіг крижаний озноб, і я знову згадав про сьогоднішню сварку з вітчимом.
Ти ганьбиш нас.
Безтурботний, безглуздий хлопчисько.
Я злився на себе за те, що здригнувся, коли він пішов на мене, замахнувшись. Адже я прекрасно знав: у присутності Романа Сліпчука не можна показувати ні слабкості, ні страху.
Цей діловий обід ні що інше, як покарання. Йому добре відомо, що для мене це гірше, ніж лайка або побої. Взагалі-то у нас була домовленість, що поки я вчуся в ліцеї, він не напружує нас з сестрою справами бізнесу. Цим обідом батько хотів сказати щось на кшталт: «Я розпоряджаюся твоїм життям, і якщо ти не візьмешся за розум, воно закінчиться раніше, ніж ти думаєш».
Засмучений, я прибрав ноутбук з колін і попрямував до бару. Налив собі повну склянку віскі, і на мить придивився в темну рідину. Потім повернувся на диван.
Юра подивився на мене. Посмішка зникла з його обличчя.
- Все гаразд?
Повисла пауза.
Я покликав Юру, щоб забути про сварку з батьком, а не говорити про неї.
Юра не став дошкуляти питаннями. Замість цього він простягнув мені свій телефон.
- У мене тут намітилася пара.
На фотографії був м'язистий чорнявий тип.
Я трохи сповз з дивана, щоб відкинути голову назад.
- Що у нього в описі?
- Ну... що він шукає того, хто подбає про його серце. І член.
- Креативненько.
- О, ще він... тільки що прислав відверту фотку. Може, варто для початку представитися, перш ніж показувати свої геніталії? - сердито буркнув Юра, і я не зміг стримати сміх.
Це одна з причин, чому Юра мій найкращий друг. Якби я захотів, то міг би говорити з ним про те, що постійно крутиться в мене в голові. Я міг би говорити з ним про що завгодно, але не можна. За довгий час нашої дружби ми повністю притерлися, знаємо і шануємо кордони один одного, навіть якщо дуже хочеться їх порушити. Сумніваюся, що зможу ще з ким-небудь так дружити.
- Їсти хочеш? - запитав я, помовчавши.
Юра кивнув, і я подзвонив вниз на кухню. Після розбірки з батьком у мене пропав апетит, і тільки зараз я відчув, як зголоднів.
Поки ми чекали, коли прислуга принесе нам їжу, Юра продовжував дивитися фотки напівоголених чоловіків, а я гортав свої підписки на ноутбуці. Крім сторінок про футбол і інсти друзів, я вже кілька місяців був підписаний на блоги про фотографію. Мало що так допомагає мені відволіктися, як майстер класи по фото та різні красиві світлини з інших країн світу. Я відмітив декілька записів, щоб подивитися їх пізніше - зараз я занадто п'яний, щоб сприймати інформацію.
Ще я підписаний на шкільний блог. Взагалі-то це тільки заради сміху, але коли я побачив у стрічці аватар школи, мені раптом згадалося обличчя Саши. У животі здригнулося, не знаю, чи це від голоду, чи від алкоголю, або з якоїсь іншої причини...
Вказівний палець сам натиснув на знайомий аватар, і я відкрив блог.
Я перегортував одне за іншим шкільні заходи - цілковита нудьга, очима пробігся по записах - ніякої фантазії, і став переглядати фотографії в пошуках Саши. Незважаючи на те, що в багатьох постах стоїть її ім'я і вона вказана під шкільними заходами, її не було ні на одній фотографії.
Я почав гортати далі. І вже переглянув весь останній рік, але все ще не знайшов того, що шукав. Що б це не було. Чим довше я шукав, тим зліший ставав. Якого біса про неї не має ніякої інформації?
- Ти що, читаєш Шкільний блог? - раптом запитав Юра.
Я, викритий, підняв очі. Юра гидливо дивився на екран ноутбука. Але коли він побачив, що введено в рядку пошуку, його обличчя раптом засяяло.
- Ах он воно що.
- І що ж?
Він посміхнувся ще ширше.
- Що таке? Не складаються справи з першим коханням?
- А Саша справді моя перша любов?
- Ну, якщо це не футбол, то це Саша. Як сильно вона тобі подобається?
- Звідки мені знати?! Це можна виміряти? Чи, можливо, зважити?
- Скажем, Саша і я опинились у воді і тонем. Кого з нас ти будеш рятувати?
- Я не дозволю їй зайти у воду з тобою.
Він штовхає мене ліктем в біг і каже:
- Якби я розповів про це іншим?
Я закрив ноутбук.
- Що тут розповідати...
Відповідь Юри перервала домробітниця Мері, постукавши в двері. Вона принесла обід. Поки вона завозила в кімнату столик на колесах, я, похитуючись, встав, щоб наповнити склянку. Тепер потрібно було якось позбутися від голосу батька в голові і перестати думати про самовдоволене обличчя Саши.