От і настали вихідні. З самого ранку, я переглядала стрічку в інстаграмі. Десь о 8:05 я вирішила вставати з ліжка. Телефон поклала на зарядку, щоб не розрядився по дорозі. Сьогодні я вирішила все таки піти в лікарню і розпитати того Джеймса про його сестру. Мені цікаво чи я не помилилася, а якщо так, тоді мені буде соромно перед ним. Зайшла у ванну кімнату і почала вмиватися та чистити зуби. Після водних процедур я покинула ванну кімнату і попрямувала до шафи з одягом.
Це були чорні штани з дірками, легка біла футболка, чорні балетки. Волосся я розчесала і залишила так. Покинувши кімнату я спустилася на низ і побачила на кухні Луку. Він сидів за барною стійкою і щось пив. Напевно кава. Бо в кружці була якась чорна рідина. Я пройшла вперед.
— Доброго ранку, - привіталася я, підійшовши до чайника.
— Привіт, як спалося? - запитав він і подивився на мене.
— Добре, а ти? - сказавши це я сперлася на кухонну тумбу.
— Також. Які в тебе плани на сьогодні? - запитав він.
— Я хотіла поїхати в лікарню... Мені дещо потрібно дізнатися, - відповіла я і загадково усміхнулася.
— Навіщо тобі в лікарню? - він вже став серйозним.
— Це чисто жіноче питання, - відповіла я, адже мені не хотілося розказувати все як є.
— А-а, я зрозумів. Якось ніяково вийшло, - сказав він і перевів погляд вбік.
— А в тебе які плани? - я наважилась перевести тему.
— Та ніяких. Тато поїхав кудись і аж завтра приїде, - відповів він якось сумно.
— Що сталося? - запитала я і підійшла до стійки і сіла навпроти нього.
— Він вирішив продовжити пошук Лідії, - і тут він подивився винуватим поглядом на мене.
— Якщо мама жива, тоді чому стільки років не давала про себе знати? Я не розумію цього, - відповідаю я.
Його рука торкається моєї і тут я відчуваю його пильний погляд на собі.
— Можливо в неї були причини на це... І скоро вона знайдеться і все розкаже. Це ж Лідія, - відповів він і тепло усміхнувся.
— Так і вона моя мама. Я так хотіла мати маму, тато весь час розказував, що вона померла заради мене і всяке таке. Але що могло статися, щоб вона зникла?
Дзвінкий чайник почав кипіти і тому я різко підвелася та підійшла до нього. Насипала в кружку з пакетиком чаєм і приступила до чаювання. Лука тим часом підвівся й поклав свою кружку в раковину. Напевно за ці пару днів, я зрозуміла, що він мені починає подобатись з кожним днем. Але це пусте. Мені потрібно їхати в лікарню.
— Лука, ти можеш мене відвезти в лікарню? - наважилась я попросити його.
Він обернувся і тепло усміхнувся мені.
— Так, звичайно. Я якраз мав їхати в місто, - відповів він.
Я допила чай і ми двоє покинули дім. Сіли в автомобіль і рушили в дорогу. Лука включив музику, щоб скучно не було і якраз я змогла все обдумати. Якщо я прийду в лікарню, тоді мене може зустріти Рита і все розказати татові. І тому я повернула голову на хлопця і тихо сказала:
— Підеш зі мною?
— Куди? - вдав що не розуміє мене та й ще почав усміхатися на всі 32 зуба.
— В лікарню, - нервово видала я.
— А я чого там буду? - сказав він.
— Тобі важко піти зі мною? Це лише лікарня, - сказала я.
— Просто ти сьогодні якась дивна. І точно могли бути «ці дні». То ж я не хочу, щоб моя бідненька головонька постраждала від тебе, - з сарказмом відповів він і далі почав усміхатися.
— Ха-ха, дуже смішно! А якщо чесно, то я не до гінеколога йду, - видала я і склала руки на груди.
— Тепер мені навіть страшно думати... Навіщо ти туди йдеш?
— А це вже не твоє діло.
— Ще й як моє! Ти щось задумала? Я правий? - він повернув голову до мене.
— Чого ти так думаєш? - сказала я і перевела погляд на дорогу.
— Твої очі тебе видають, - сказавши це я схопила телефон і почала дивитися на свої очі... Очі- як-очі.
— І що ти побачив? - досі не могла зрозуміти я.
— Побачив, що ти весь час нервово бігала очима по склу, - його відповідь мені не сподобалась.
Я не стала продовжувати розмову, так як мені не хотілося розказувати свої плани. Підїхавши біля лікарні, я встала з машини і попрямувала в середину. Але хто міг подумати, що він піде зі мною. Я не стала його запитувати і лише в думках молила Бога, щоб я не зустріла Риту. Так ми зайшли в приміщення і в очі одразу попало багато людей наче чорна п'ятниця прибула і всі скупаються.
Я підійшла до реєстраційної.
— Доброго дня, ви можете сказати чи Маргарита Арк зараз на роботі? - після сказаного я побачила здивований погляд Луки.
— Почекайте секунду, - сказаоа дівчина і почала на щось дивитися. — А ви хто?
— Я її племінниця. В тітки день народження і я б хотіла дізнатися яи вона тут, - сказала я і звісно не без пильного погляда Луки, який от-от мав вибухнути сміхом.
— Її зараз немає. Буде аж в 15:00, - сказала вона.
— Дякую, - сказала я й обернулася до хлопця.
— І що це було? - нарещі запитав він.
— А що не так?
— В Рити день народження взимку.
— Та невже? Мабуть перепутала, - сказала я і зробила невинний погляд.
— Я не знаю, що ти задумала, але я тебе не покину, - сказав він і я лише усміхнулася.
— Добре. Пішли тоді.
Ми пішли по коридору. Звернули кудись і я побачила як з дверей вийшла дівчина. Вже забула як її звуть. Вона подивилася на мене, а тоді усміхнулася і відповіла:
— Привіт, Мірочко! Я не сподівалася тебе тут побачити, - сказала вона і усміхнулася мені.
— Так, привіт... Ти часом не знаєш де Джеймс? - раптово для себе промовила я.
— Знаю. А навіщо він тобі? - вже підозріло запитала вона.
— Просто потрібно з ним поговорити.
Весь цей час Лука на мене дивився. Напевно він не був готовий почути таке. А я вже давно продумала план.
— Тоді мушу тебе розчарувати - він звільнився ще пару днів назад, - таких слів я не очікувала почути.
— А чому? - запитала я і подивилася на задумливий погляд Луки.
— Та в нього з мамою проблеми... Сімейне, - сказала вона і підняла погляд на хлопця. — А ти не розказувала, що в тебе такий гарний брат.
Лука раптом став веселішим:
— Ну, не брат, а хлопець. Так, Мірочко? - відповів він і поглянув на мене приобнявши за талію.
— Звісно. Він мій хлопець, - погодилась я і усміхнулася.
— Оу, тоді вибач. Мене доречі звуть Рубіна, - он як її звуть...
— А я Лука, - промовив він.
— Слухай Рубіна, в тебе є адрес Джеймса? - наважилась запитати я.
— Ем, є. Вислати адрес на "Gmail"?
— Так, будь ласка.
Через секунду телефон запінькав і ми попрощавшись з нею попрямували до автомобіля. Сіли і тут почався допит.
— І хто такий Джеймс? - нервово відповів він стискаючи кермо.
— Не важливо, - коротко відповіла я і поглянула на екран телефону.
— Важливо. Так хто він? - нервово промовив він.
— Якщо я не помиляюся, то старший брат Марти Авіт, - сказавши це я підняла очі на його обличчя.
— У вампірши є брат? Ти серйозно?! А я думав, що така сучка як вона, немає братів чи взагалі когось, - якось негативно висказав він свої думки.
— В будь якому випадку, я маю дізнатися чи він той самий і взагалі, навіщо видумав ту всю історію з померлою сестрою? - задумалась я.
— Тоді їдемо. Все одно нічого цікавого ми не зробимо за цей день, - засміявся він.
Ми рушили в дорогу. Поки ми їхали, то я роздумувала відповідь яку я мала сказати Джеймсу. Або він просто сам здогадався, що його брехня виплисне, або він чогось боїться, а можливо когось?
За весь цей час з Ритою я багато чого дізналася від неї і від кожного з її персоналу в лікарні. Виявляється Рубіна - брюнетка, самозакохана істеричка, яка шукає проблем на свою п'яту точку. Аніка - блондинка, насправді підлизується в довіру, а сама здатна на дуже погані речі. А сам Джеймс - занадто секретна особистість і він аж не такий бабій, якого я вважала в пеошу нашу зустріч. Всі вони пережили важку долю, а Рита весь час робила виглядч що нічогт не знає про них, а насправді занадто багато знає. Те що про неї не знають, це факт, але який сенс в тому, щоб приховувати своє життя від інших, якщо вона все одно не зможе приховувати своє істинне Я.
В таких моментах мені хотілося заплакати і втекти від усього світу. Ще зі школі, наді мною знущалися однокласники, які не могли терпіти мене. Але знайшлася підтримка яку звуть - Еліна і вона дочка Кіри - найкращої подруги мами... Так, саме, так. Але стоп! Якщо вона найкраща подруга, толі вонк мала знати, що сталося після родів і куди зникла мама? Потрібно з'їздити до них в гості.
От і приїхали! Ми зупинилися біля старої будівлі, яка була не в найкращому стані. Лука поглянув на мене, наче запитував чи я дійсно хочу зараз піти туди? Але я лише важко зітхнула і вийшла з автомобіля, слідом за мною і сам хлопець. Ми зайшли в середину. На перший погляд стара будівля, а коли заходиш в середину, то зовсім інше. Коридор був в майже ідеальному стані, лише запах плісніви давав про себе знати. Ми піднялися на верх. Перед нами постали дві двері. Я уважно вивчила адрес, який скинула мені Рубіна. Постукавши в двері ми двож переглянулися і почули кроки які приближалися. Невдовзі через маленьку щилину почувся досить знайомий голос:
— Це хто? - тихім, але конкретним голосом промовив він.
— Джеймс, привіт! Це я - Міранда - племінниця Рити, - сказала я.
— Міранда? - і тут він відкрив двері. Переді мною постала така картина: худий, побитий, в досить подертій футболці, старі чорні штани і розкуйовджене волосся.
— Що з тобою сталося? - перше що спало мені на думку.
— Що ти хотіла? - проігнорував він моє запитання і я вирішила відповісти йому:
— Пам'ятаєш ти розказував про свою сестру - Марту Авіт? - і тут він косо подивився на мене і на Луку.
— І що? - холодно відповів він.
— Так, от, твоя сестра вчиться в популярному коледжі Лос-Анджеласа, - після сказаного, я побачила сердите обличчя хлопця.
— Моя сестра померла! - розлючено відповів він і хутко закрив двері. — Ідіть геть! Я не хочу про це говорити!
— Джеймсе, чого ти боїшся? Марти? Чи можливо матері, яка вигнала тебе з дому і сказала, що твоя сестра задихнулася від Асми? - після сказаного він невпевненно відкрив двері і ппосунивши голову подивився зляканими очима на мене.
— Ти звідки знаєш, що мама вигнала мене? - відповів він.
— Не потрібно багато розуму, щоб не додуматись зайти в Google і знайти статтю про 8 річну давність. Там і не таке знайдеш, - сказала я і подивилася на Луку, який весь час серйозно дивився на Джеймса.
— Далі немає сеснсу приховувати, - важко зітхає він.
— Тоді чому ти збрехав мені? - досі це пмтання крутилося в моїй голові.
— Заходьте, - сказав він і відкрив полносттю двері в квартиру.
Ми зайшли. Квартира була маленька лише кухня, олна спальня, ванна кімната і маленька вітальння. Ми сіли на диван і тут він почав:
— Коли мені виповнилось 16, тоді в мене не було таких планів на майбутнє, як зараз. Мама весь час докучала мені своїми дурними питаннями: «де ти був? Що робив? Ти часом не спав з тією сучкою?» Мене це нервувало і в той день, коли я прийшов додому п'яний і ще з дівчиною, то мама не витримала і зібравши мої речі в сумку, виставила за двері разом і мене. І коли я протверезів, то зрозумів, що я не дома, а в якійсь спальнні разом з якоюсь дівчиною. Коли пам'ять почала до мене доходити, то я взявся за голову і зрозумів, що це кінець. Через пару днів, я випалково зустрівся з мамою біля парку. Вона була вдягнута у все чорне і тоді я запитав її: «Чому ти так одягнута?», а вона відповіла «Тому що, твоя сестра померла і разом з нею і я сама» Я ще після тих слів збирав весь пазл до купи. І коли я побачив могилу Марти на цвинтарі, то моє серце розривалося на мільйон кусків. Мені було занадто болячи визнавати, що її більше немає. Але я не міг розклеїтись і почати пити та запригувати в ліжко до незнайомої мені дівчини. Ні. Мій єдиний шанс був - піти в медичний коледж. І так я і зробив. Через 3-4 роки я побачив в лікарні 14 річну дівчину, яка була занадто схожа на мою сестричку. І коли я запитав мед-сестру, то та відповіла, що вона потрапила до лікарні з хворобою Асмою і скоро вона почне нормально дихати. І все що мені розкала мама, була брехня ще з першої нашої зустрічі. Вона була такою самозакоханою дурою, що не бачила нічогт на своєму шляху. Так я і почав уникати і її і Марту, яка зараз вчиться в коледжі. Я знав, що вона вчиться там і знав, що ти також там будеш вчитися. Але я не знав, що ти захочиш дізнатися всієї правди про неї і про мене, - завершив історію він.
Я уважно слухала його і не могла повірити в те, як може мама так ненавидіти свою дитину, що готово на все, аби він повірив в те, що його сестри немає. Що це за мама тоді така? І коли я наважилась його запитати хто його мама, то я звйшла в ступор.
— І хто твоя мама? Як можна бути такою стервою?
— Дарина Авіт, - коли я почула ім'я Дарина - Даша - маминий шкільний ворог.
Я не могла повірити в це. Вона народила двох дітей і тепер з дочки робить не знати кого. І до чого тут ввмпіри? Марта наче не вампір, чи вампір? Мої всі думки не давали спокійно думати.
— Значить, Дарина - вампір? Тоді як пояснити, що її дочка головна в банді вампірів? - сказала я.
— Ні, ні. Марта не вампір. Так само як і я. Це мама вампір, вона розказувала якусь історію про вампірів. І тоді вона сказала, що вона сама така. Звісно я не повірив їй, але коли побачив на що вона здатна, моя думка змінилася.
— Яка історія? Часом не "Лідія Зол - переродженна вампірша"? - колись я так була захоплена цією історію, що не могла відоипнути від неї.
— Так. А що?
— Просто вона моя мама, - і тут його очі стали як 5 копійок.
— Та невже? Я здивований. Рита просто нічого не розказувала про тебе і про її невістку, - сказав він і я видала нервовий смішок.
— Вона багато чого не розказує, - тихо відповіла я.
— Нам час іти. Лі... Міро, пішли вже додому, - втрутився в розмову Лука.
— Так нам дійсно вже час іти. Дякую, Джеймсе, - сказавши це я обняла його.
— Якщо буде щось потрібно - звертайся, - сказав він вже біля дверей.
Ми попрощалися і покинули цю будівлю. Часом я себе запитувала: чому всі вважають мене Лідією? А відповідь була одна - В мене характер мамин. І ще кажуть, що дочки схожі на своїх мамин, а насправді характарами вони одне ціле. І можливо я скоро дізнаються де вона? Чи можливо ні? Нехай вже минуть ці вихідні і настануть будні дні в коледжі.