Вампір Мого Серця (2)

Глава 4

...1 Вересня...
Сьогодні важливий день. Я переходжу вчитися в коледж Лос - Анджеласа. Цікаво як мене приймуть інші? Я завжди була сама собою і ніколи не гралася з почуттями інших. Прокинулась я рано. Піднялася та попрямувала в ванну. Потім почала вдягатися. На мені була біла сорочка, чорні брюки і білі красовки. Волосся розчесала і залишила розпущеними. Підмалювала брови і зробила стрєлки.

Коли я вийшла з кімнати то зустріла Риту в чудовому настрою. Що ж сталося такого серйозного?

— Доброго ранку! Чого така рада? - звертаюся я до неї.

— Привіт. Та так... Що будеш? - запитує вона і підходить до холодильника.

— Я нічого не хочу. Може яблучко і все, - відповідаю я і сідаю за стіл.

— Доречі, коли повернишся то неодмінно пообідай. Я приїду пізно, - повідомила вона і кинула мені яблуко.

— Тоді не буду тебе чекати.

З'ївши яблучко я побігла до коледжа. Як виявилось від готелю до коледжа було близько і я швидко добралася. Ще з вулиці було видно всю будівлю. Наче з серіалу «Рівердейл». Зібравшись з духом я попрямувала в середину. Всі про щось розмовляли, а я тим часом підійшла до дверей на яких писало: «Кабінет Дикана - О. І. Горобчик»

Постукавши в двері я почула голос і зайшла в середину. За столом сидів літній чоловік років 60-65, в нього були окуляри, на голові ледь видніла біла сивина, одягнутий був в чорний костюм. Я пройшла вперед і лише усміхнулася:

— Доброго дня, мене звати Міранда Делорден, - звертаюся я до нього.

— Так, так! Сідай, - відповідає він і я сідаю навпроти нього уважно розглядаючи кабінет.

Доволі просторо і зручно, великі два вікна, стіни зелені, велика шафа біля столу, великий чорний диван і стіл. Поки я розглядала то чоловік звернувся до мене.

— Місс, Делорден підпишіть ось цей документ, - я так і зробила.

— Все? - запитую я.

— Ось візміть цей бланк з розкладом. Ви вільні, - сказав чоловік і простягнув мені бланк.

Я взяла і попрощалася. Коли вийшла з кабінету то одразу розгубилася. Куди мені йти? Я поглянула на бланк де був розклад на 5 днів. Понеділок - Геометрія. Я пішла по коридору навіть не знаючи де той клятий кабінет. Але все ж знайшлися "люди" які допомогли мене провести до потрібного кабінету. І якраз ми подружилися з ним. Так, так, це був хлопець. Він носив чорні окуляри, був вищий за мене на пару сантиметрів, мав чорні кучери, приблизно йому 19 чи 20...