« Я геть забула, що потрібно щось писати. Вчора моє життя змінилося. Я дізналася від Луки, що я йому подобаюсь, а чи він мені? Я не знаю. В любому випадку, він хороший і не дасть мене образити, навіть якщо це буде рідніша мені людина. Вже 7:35. Час збиратися в коледж... »
Закривши свій блокнот і відклавши ручку, я встала з ліжка і попрямувала в ванну кімнату. Стала перед раковиною і почала вмиватися. Після водних процедур, я попрямувала до шафи. Одягнула чорні брюки, білу блузку, чорні босоніжки. Волосся розчесала та розпустила. Взяла рюкзак і телефон та вийшла з кімнати.
Зайшла на кухню і побачила Луку, який стояв біля плити і щось робив. Я підійшла до нього і тут я побачила на плиті сковородку з омлетом та овочами. Я усміхнулася на це.
— Привіт. Голодна? - звернувся він до мене.
— Ще й як. Доречі звідки ти знав, що я їм людьську їжу? - сказавши це я усміхнулася.
— Ти ж людина, - спокійно відповів він.
— Так, але звідки ти дізнався? Я наче мала народитися вампіром, але цього не сталося, - спокійно відповіла я.
— Просто, вчора я побачив, як тато приготував тобі сніданок і... догадався. Доречі, про народження. Ти ж наче маєш бути вампіром, але ти людина. Мені самому дивно, - відповів він і обернувся до мене обличчям, сперся на кухонну тумбу.
— Мені навіть самій дивно... Але з іншої сторони крім тебе, Макса, тата і Рити більше ніхто не знає, що я людина. І мені навіть добре, що не знають, - відповіла я.
Він подивився на мене, а тоді легенько усміхнувся.
— І тому ти пішла до вовків? Ти знала, якщо ти будеш серед вампірів, то тебе одразу розкусять, - а він не такий вже дурнуватий, якого я вважала.
— Саме так. Звісно була інша причина, але це пусте. Нам в коледж не треба? - сказала я і вказала на телефон, що нам вже час.
— Так. Ти їсти будеш? - сказавши це він обернувся до плити.
— Ну давай вже, - сказала я і ми двоє засміялися.
Поснідавши ми побігли до машини. В коледж ми заспізнилися і тому Лука вирішив прогуляти перший урок і я до нього при'єдналася. Ми пішли в кафе, яке знаходилось поблизу. Сіли за столик і замовили чай. Поки ми чекали, я вирішила запитати в нього:
— Тобі справді я подобаюсь? - мені було не легко сказати це і тому я на свій страх і ризик відповіла.
Він підняв свої очі на мене, а тоді тепло усміхнувся і відповів:
— Так. І я можу сказати більше - я кохаю тебе, - від почутого я перестала дихати. Вперше я почула це. Але я не думала, що переїзд в Лос-Анджелас дасть такий результат.
— Я... Я не знаю що сказати. Несподівано, - сказала я і відчула як щоки почали горіти.
— Не думай, що це просто слова. Я чесно тебе кохаю і я докажу тобі... Давай сьогодні після коледжа зустрінемось тут? - він так впевненно і спокійно казав це, що я забула, навіщо ми прийшли. І з одного боку я навіть не відчувала цього кохання, а тим більше я ніколи не була на побаченнях. Для мене це щось нове і цікаве
— Я подумаю... Доречі, сьогодні вечірка в Коліна і всі запрошені, - сказала я і тоді згадала, що сьогодні вечірка.
— Нічого. Може разом підемо? А вечеря в суботу буде, - сказав він.
— Добре. Але знай, я ніколи не ходила на вечірки, - сказавши останні слова, він засміявся, а я лише незрозуміло подивилася на нього.
— Гаразд, будеш триматися мене і нічого з тобою не станеться, - сказав він вже спокійним голосом.
До нас підійшла офіціантка і принесла наше замовлення. Коли ми все таки вирішили повертатися в коледж, то Лука заплатив за чай і ми пішли. Як раз вчасно ми прийшли. З класів почали виходити студенти і серед натовпу я побачила Хлої, Вілсон і Томмі. Я одразу підбігла до них. Обняла їх і тут я відчула пильний погляд Луки.
— Міро, де ти була? Ми думали ти захворіла або проспала, - сказав Томмі від чого я лише усміхнулася.
— Точніше ми запізнилися, - сказала я і поглянула на Луку.
— Ви що зустрічаєтесь? - сказала Хлої від чого мені стало ніяково.
— Ні, - сказала я і подивилася на Луку, який був спокійним.
— Взагалі-то, ми разом, - сказав він.
— О-о, так Міра зустрічається з Луком? Нічого собі! - прокричаоа Хлої від чого хлопці переглянулися між собою і закотили очі.
— Не кричи так, - намагалася я замовкнути її, але запізно.
— Так-так, Міранда Делорден. А тебе Лука Флайт, я не очікувала побачити серед... вовків, - почувся голос заді і ми всі повернулися назад.
Навпроти стояла Марта і дві дівчини, імен яких я не знаю.
— А ми тебе не очікували тут побачити, - сказав Томмі.
— Закрийся! Мірандо, так ти зустрічаєшся з сином твого дяді? Гарний вибір, - сказала вона від чого мені стало не пособі.
— Іди куди йшла, Марто. А то буде гірше, - заступився за мене Лука.
— Але знай, ти ніколи не будеш щаслива з ним. Ніколи, - вона проігнорувала слова Луки і тому звернулася до мене, розвернулася та пішла.
— Не звертай на неї уваги. Вона хоче бути кращою за інших, - сказав Вілсон.
— Не буду. Скоро я дізнаюся, що вона приховує, - сказала я і останнє речення я тихо сказала, щоб ніхто не почув, але Лука почув.
— Ти про що? - не розумів хлопець.
— Пішли на урок, - проігнорувала його запитання і тому вирішила перевести тему.
Всі погодились і ми побігли на урок. Після уроків Хлої сказала, що вечірка буде о 19:30. Я кивнула і ми рушили в дорогу. Лука нічого не говорив мені і тому я лише мовчки дивилася на дорогу. Приїхавши додому на мене чекав неочікуваний сюрприз. На подвір'ї стояв тато і щось кричав на Макса. Я подивилася на Луку, а він в свою чергу стиснув кермо.
Ми вийшли з машини і тут я чую як тато викрикує:
— Вона не буде з вами! Лідія залишила її на мене і ніхто немає права її забирати до себе, - від почутого в мене серце зжалося від болю і тому я не стала, щоб Лука мене захищав, я рушила до них двох, стала навпроти тата і мовила:
— Тату не потрібно вести себе турботливим татусем. Тобі це не личить. Якби не мама, то б ти давно забув про мене. І зараз тобі вистачає сміливості кричати на дядька, який роками мене не бачив і, який намагається мені допомогти, - почала я на емоціях кричати.
— Так, Мірандо. Мені вистачає сміливості кричати на цього поганця. Він все життя був вихованим і люблячим, а я виріс по іншому, мене ніхто не любив, навіть рідна мама відмовилась від мене через свого коханця. А те, що він не бачив тебе всі ці роки, через те, що я не дозволяв цьому. Він міг знову відчути ту любов до себе навіть, якщо ти дочка Лідії. А про маму я мовчу, - кричав він і мені стало погано від почутого.
— Може б ти розказав їй правлу, Вікторе? Вона має знати, що з нею сталося, - втрутився в розмову Макс і я повернулася до нього, але від червоних очей я не бачила нічого.
— Яку правду? Тату про, що це він? - запитала я в нього, але я лише побачила в його очах страх.
— Ніякої. Він знову хоче зробити так, що він правий, а я нікчема. Міро, не довіряй йому, - сказав він.
— Макс, про що це ви? Яка правда? - звернулася я до дядька і проігнорувала слова тата.
— Він добре знає, що Лідія - жива,- від почутого я втратила дар мови. Мама - жива? Але ж я знала! А от де вона, якщо жива?
— Мама - жива? І де вона? - я досі не могла зібратися з думками і тут я подивилася на Луку, який вкопаний стояв і про щось думав. — Ти знав? Та ви знову мені брешите! Де мама?! - почала кричати я.
— Заспокойся! Я шукаю її... Лука забери її, - сказав Макс.
Лука підійшов до мене і потягнув до будинку. Як я пручалася, але це було марно, він сильніший за мене і в любий момент я сама собі можу нашкодити. Ми зайшли в кімнату і тут він закриває двері і сідає біля мене на ліжко.
— Ти знав? - повторюю я.
— Міро... Так я знав! -викрикнув він.
— І не сказав мені? Я хоч важлива тобі? Чому ти не сказав мені? Чому? - в мене була паніка і я весь час говорила спокійно.
— Тому що... Тому що, тато заборонив мені. Якби я розказав, що Лідія жива, ти б неодмінно би щось зробила. Татові це не потрібно було і тому він вирішив сам відшукати її, - почав розказувати він.
— Гаразд, припустимо Макс не хотів, щоб я знала, а тато? Якже тато? Чому він нічого не розказав?
— Просто, ти дуже мало знаєш про Віктора. А мій тато добре його знає, навіть кожен рух, який він неодмінно зробить. Ти всі ці роки була зайнята розгадкою смерті і всякої всячені пов'язана зі смертю Лідії, - він намагався говорити спокійно, але голос видавав нотки дратівливості.
— Мені тільки тепер спало на думку, де твоя мама, Луко? - якщо чесно, я давно хотіла це в нього запитати, але не було можливості.
— Вона... В Австралії. Ми тільки повернулися сюди, а вона вже знайшла собі нового коханця. Тато знає про її виходки з новими коханцями, але мовчить не знати чого! - він був розлючений і тому мені стало не пособі з ним.
— Мені шкода. Але все таки це не міняє історію. Як так вийшло, що вона живе, а в історії сказано, що померла? - я не могла зрозуміти цього.
Він взяв мою долоню в свою. Я опустила погляд на наші руки. Так незвично...
— Можливо розгадка зовсім близько... Просто, потрібно бути уважною? - його слова були в край підозрілі і мене це лякало.
— Ти на щось натякаєш? - зробила розумний вигляд і подивилася на нього.
— Ні, просто хочу, щоб ти відкрила свої оченята і подивилася на світ іншими очима. Не сприймай мої слова в серйоз. Просто хочу допомогти, - він тепло усміхнувся мені.
* * *
До 7 годині залишалася 1 година. Я за цей час встигнула прийняти ванну, посушити волосся, накрутити волосся, вибрати одяг. І якраз на одязі я зупинилася. Вдягнула червону кофту, джинсові штани, білі красовки і джинсова куртка. Ще раз подивилася на себе в дзеркало і взявши телефон я вийшла з кімнати. У вітальнні сидів Лука і переглядав якийсь журнал. Я пройшла вперед і тут він піднімає свої очі на мене і лише усміхається. Встає та підходить до мене.
— Неперевершенна! - сказав він.
— Дякую, а ти також красивий, - я одразу замітила його чорні джинси з дірками, білу футболку, білі красовки і чорну коженку.
— Ну, що ти готова?
— Якщо чесно, не дуже. Але ти поруч і мені немає чого боятися, - сказала я і усміхнулася йому.
Він подав свою руку і ми вийшли з будинку. Сіли в автомобіль і рушили в дорогу. Не встигнула я видихнути, як телефон почав видавати дзвінку мелодію. Я взяла телефон в руки і побачила на екрані Еліна. Ох, а я вже забула про неї...
— Привіт, Елі, - сказала я більш радісним голосом.
— І тобі. Чого не дзвониш мені? Ми ж наче друзі. Я сумую за тобою, - сказала подруга.
— Вибач, я забула про тебе. Зараз я їду на вечірку. Ліпше скажи, як ти? - сказала я і побачила посмішку на вустах Луки.
— Ох, та що сказати... Мама кудись поїхала, а я зараз дома сама. Доречі ти там щось казала про вечірку? Розкажи щось! - вона явно хотіла дізнатися з якого дива я туди їду...
— Елі, все завтра розкажу. Я зараз з Лукою, - відповіла я і почула вериск подруги.
— Ти що з ним? Та як таке може бути? Він приїхав після стількох років? - не витримувала вона.
— Елі, все завтра. Пака.
— Але Мі..., - не встигла вона закінчити, як я вибила.
Лука лише закотив очі і з дурнуватою усмішкою дивився на дорогу. От ми приїхали. Будинок був великий, але розмір мене ніколи не хвилював. Ми вийшла з автомобіля і тут до нас підбігла на підборах Хлої і міцно обнімає мене.
— О, Боже! Хлої це ти? Дуже гарна, - сказала я розглядаючи її з ніг до голови.
Вона була невисокою, а підбори якраз добавляли їй пару сантиметрів, в неї були довгі накручені локони, чорна спідниця вища колін, чорна футболка на брительках.
— Ой, ти навіть не уявляєш скільки я потратила на це все, - сказавши це вона видала смішок.
— І явно вона вже випила, - прошепотів Лука.
— Все тільки починається, - сказала вона, наче все чула.
— Гаразд, пішли тоді.
Ми всі троє зайшли в приміщення. Було багато людей. Всі вже давно були п'яні і це показувало по їх лицях і по їх ходьбі. Коли ми зайшли в залу, то відчувся запах цигарок з запахом алкоголю від чого мене чуть не стошнило. Лука вирішив весь час бути біля мене, щоб мене ніхто не чипав і я йому вдячна за це. Адже не встиг він відійти, як до мене почав якийсь п'яний хлопець приставати і мені це не сподобалось, а найбільше Луці.
Всі танцювали, пили, грали в ігри, сміялися, хтось взагалі вирішив втекти з вечірки і побути в двох... Але для мене це все було якось скучно і тому я пішла чогось випити. Звісно я Луці сказала, що йду в туалет, хоч він і не дуже повірив мені. Я зайшла на кухню і поюачила "парочку" які лизалися. Ні, не цілувалися, а саме лизалися. Бідний хлопець напевно ледь дихав, адже дівчина все його обличчя вилизала. Жах! Я не стала звертати на них уваги і тому відкривши холодильник, я побачила десь 5 пляшок пива, 3 бутилки вина і 1 шампанське.
Я звісно взяла вино, адже пиво я терпіти не можу, а шампанське я можу і дома випити так як і вино. Все таки вино. І от коли я почала наливати в стакан, то я випадково перевернула його на свої джинси. І було враження таке, наче в мене стався ПМС. Гаразд, я не стала продовжувати наливати в стакан, а тупо пішла шукати туалет. Але як виявилось потім в туалет була велика черга, наче там все найцікавіше мало статися. Я не стала чекати в цій черзі, а тупо пішла шукати Луку.
І от я прихожу на те саме місце де був Лука, але його немає. Або він пішов шукати мене, або тупо пішов веселитися. Але я сподіваюся на 1 варіанті. І я не помилилася, коли я вже хотіла сісти на диван, то відчула чиюсь руку на своєму плечі. Я вздрогнулася, але це просто був Лука. Він дивно подивився на мене, а тоді відповів:
— Де ти була? Я тебе шукав по всюди, - сказав він.
— Навіть не питай. В мене джинси грязні. Може поїдемо вже? - сказала я і ледь усміхнулася, але було занадто важко, адже мені хотілося заплакати.
— Що сталося з джинсами? - запитав він.
— Вино розлила, - після сказаного я не почула смішок або докорів, а лише як він обняв мене.
— Ходімо, - сказав він і ми рушили до виходу.
Так як і Хлої казала, вечірка тільки починається. Але для мене вона закінчилася. Ми сіли в машину і тут Лука включає фонарик на свожму телефоні і починає світити на мої джинси.
— Да уж, плямка червона. А це точно вино? - він наче спеціально це сказав.
— Ні, блін, томатний сік! - нервово викрикнула я.
— Нічого не станеться. Приїдемо і ти кинеш в пралку, - він був спокійним.
— А тут я вже сама буду вирішивувати що і як прати, - сказала я.
Він виключив фонарик і завів двигун. Ми рушили в дорогу.