« В цілому світі є свої таємниці та загадки. А що буде, якщо проста дівчина захоче дізнатися велику таємницю? Думаєте - це дурість? Можливо. Але навіщо тоді жити в простому світі? Занадто банально як на мене... От, сьогодні я поговорю з самим Джеймсом. Цікаво, а що він скаже на мою історію? Чи правда буде, що він той самий брат тієї Марти? А якщо, так тоді я буду змушена подзвонити їй, щоб та приїхала. Ех, хоч би нічого не сталося... »
Закінчивши писати, я встала з ліжка. Рита вчора спекла чізкейк і як завжди в неї він дуже смачним вийшов. Навіть дивуюся, як в неї так смачно виходить? Не те що я. Готувати я не дуже люблю, адже сама мало знаю про якісь страви. А от коли Рита готує, то польчики оближиш.
Щось я задумалась. То ж я встала з ліжка і підійшла до шафи. Сьогодні в мені "особливий настрій", я вдягла білу сорочку, джинси і красовки. Волосся в мене як завжди розпущені. Намалювала стрєлки і вуаля! Я готова!
Коли я вийшла з кімнати, то відчула дивний запах. І що це могло бути? Звичайно щось на кухні сталося. Я прибігла на кухню і побачила, як сковородка почала горіти. Швидко виключивши газ, я взяла сковородку і поклала його в раковину. Але перед тим включила кран, щоб сама раковина не сплавилась від гарячого. На цей запах прибігла тітка. Що ж я дуже вдячна їй, за такий сніданок чи що то було?
— Фу! Що то за сморід? - ні в чому не бувало запитала вона.
Я нервово поглянула на неї, а тоді видала смішок.
— Та хто це йде? Рито, ти чого залишила сковородку на плиті?! - кричала я.
— Ой! А я ж забула, - якось мляво відповіла вона.
Вона знущається з мене?
— Рито, що з тобою? Ти взагалі якась не своя. Що сталося? - вже спокійно відповіла я.
— Міро, я вважала, що ти мені довіряєш і розказуєш все. А виявляється ти підла зрадниця, - загадково відповіла вона.
— Про що ти? Я не розумію, - невже вона дізналася про зустріч з Максом?
— Було важко. Але я дізналася про твою зустріч з "подругою". Міро, чого тобі не вистачає? Наче все маєш, але робиш все по своєму. Я буду змушена подзвонити Віктору і нехай він тебе забере додому, - почала вона.
— Та хто це завжди жаліється на мене? Не ти часом, тьотю? Мені набридло це все. Я не збираюся виправдовуватись перед тобою. Ти разом з татом мені всі ці роки брехали. І що там казати про маму, - почала я кричати.
— Дитинко не забувай, що Я тебе виховувала, а не хтось інший. І це я весь час була твоєю єдиною опорою та підтримкою, - почала вона на емоціях кричати. — І ти ще смієш мені щось казати? Якби не я, ти б виросла не знати ким.
— Дякую, дорога тітонько за такі "чудові" слова! А тепер з твого дозволу я піду в коледж, - треатрально відповіла я і вийшла з кухні.
Взяла свій рюкзак і швидко покинула квартиру. Не такою я вважала тіткою. А мама описувала її геть іншою... От що означає підлість після стількох років. Ненавиджу тітку і її докори!
З поганим настроєм я пішла до коледжу. По дорозі я ще прокручувала все в голові. Але я досі не розумію... Мама була вампіром і як в неї виявили рак? Чи я чогось не розумію? У вампірів можуть бути захворювання? Чому тоді я нічого не знаю про це? Ох, як це все важко.
Підходячи до дверей в приміщення я перечипилася з якимось хлопцем. Рюкзак ледь не злетів з плечей, а мій погляд весь час був в підлогу. Що ж це лише початок...
— Ей, дивись куди преш! - викрикнув він.
Коли я підняла очі, то була сильно здивована побачивши його.
— Що ти тут робиш? - здивовано запитала я.
— Я що тут роблю? Вчуся, а ти сама? - вже пожвавішав він і усміхнувся мені.
— Навіть не думай, що твоя усмішка мене привабить. Я також вчуся тут. А ти куди? - сказавши це, він лише єхидно посміхнувся і перевів погляд вбік.
— Що ж я радий, що ми вчимося в одному коледжі. Доречі я вже познайомився з вампірами і чув про таку собі дівчину на ім'я Міранда, яка відмовилась вступати в їхню банду. Що можу сказати? Я сильно здивований такому рішенню, - відповів він.
— Напевно це була Марта. Мені якось байдуже на неї і на всіх тих багатеньких мажорів, - відповіла я і видала смішок.
— В тебе який урок? - запитав він вже серйозно і подивився на мене.
— Біологія. А в тебе? - відповідаю я і бачу його посмішку на обличчі.
— Що ж вітаю, в мене також біологія. Може сядемо разом? - такого я не очікувала.
— В мене є друзі і може я хочу з ними сидіти, - відповіла я і усміхнулася.
— Що ж тоді вибач, - напевно я його образила.
Я нічого не відповіла, а лише пройшла вперед і зайшла в клас. Якраз в класі були мої друзі. Навіть не віриться, що я знайшла друзів в перший же день. Сподіваюся вони стануть не останніми.
— О, які люди! Привіт, Міро, - закричала Хлої і підбігла до мене, щоб обняти.
— Привітик, - відповіла я і обняла її у відповідь.
Потім пройшла вперед і сіла за першу парту. Томмі зависав в телефоні, а Вілсон вивчав нову книгу. Хлої заговорила до мене:
— Ти ж будеш на вечірці в Коліна? - раптово запитала вона.
— Не знаю ще. А ти? - я ще не знала чи піду, адже геть не знала того Коліна.
— Звичайно! Ми кожного року приходимо до нього на вечірки і цього року не виняток, - радісно викрикнула вона.
— А хто цей Колін? Він часом не з тим рижим? - запитала я і згадала в перший же день того рижого зі своїми друзяками.
— Ти про Арчі? Та ні. Колін - людина. І він всіх запрошує, адже його батьки поїхали до бабці в село і весь будинок в його руках. Він хороший хлопець. Якщо хочеш сходимо по магазинах. Я якраз хочу купити нову сукню, - відповідає вона.
— Тоді можливо я також буду, - сумно відповідаю я.
— А чого "можливо"? Тебе що не пускають? - вже серйозно відповіла вона.
— Просто з тіткою посварилася... Та не переживай, я піду з тобою по магазинах, - пожвавішила я, щоб вона не думала, що щось серйозне сталося.
Вона лише важко поглянула на мене. Я в свою чергу перевела погляд. В дверях стояв Лука і пильно дивився в мою сторону. Що він вже хоче? По його очах я побачила, що він щось замислює, але що?
Хлопець пройшов вперед і зупинився біля моєї парти. Лише зараз я замітила, що Хлої звалила з місця і залишила мене саму. Супер! Я підняла очі на нього, а тоді відповіла:
— Ти щось хочеш? - запитала я.
— Так, - відповідає він і сідає біля мене. — Ти казала, що з подругою сядеш разом. А виявляється ніякої подруги немає, - відповідає він з усмішкою на лиці від чого мене починає дратувати це.
— Взагалі-то є. І будь ласка встань, - відповіла я якомого впевненно.
— Хочеш щоб я встав? - він знущається з мене?
— Так! - сказавши це до нас підійшла Хлої разом з Леслі. І де її носило??
— Міро, Леслі піде з нами після уроків по магазинах, - радісно викрикнула вона і перевела погляд на Луку. — А це хто?
Я поглянула на самого Луку. Він в свою чергу усміхався і коли я вже хотіла відповівсти, але він замість мене це зробив:
— Лука Флайт, - після сказаного я побачила здивовані обличчя дівчат.
— Ти ж той самий Флайт? О, Боже, ти син Максимиліана, - закричала Леслі.
— Ну так. А ви хто? - йому напевно сподобалось спілкуватися з ними.
— Я - Леслі Тонг, - відповіла брюнетка.
— А я - Хлої Челт, - відповіла блондинка.
— Рад знайомству. Ви - вовки? - сказав Лука і я закрила обличчя руками.
— Так. А ти - вампір? - сказала Леслі наче сама не знала відповіді.
— Мені байдуже на дві раси. Я серед вампірів свій, а ти, Міро? - він звернувся до мене і я мала опустити свої руки і подивитися на нього.
— Я? А що я? - не розуміла я його, хоч і все давно зрозуміла, просто не хотіла відповідати.
— Не роби вигляд, що не розумієш мене, - сказавши це він лукаво поглянув на мене.
— Мені комфортно серед вовків. І що тепер? - відповіла я і поглянула на нього, наче він щось погане сказав і я ображено відповіла йому.
Він мовчав. Можливо на краще. Адже він мене почав нервувати ще при першій зустрічі. Точно копія Анджели. Цікаво, а де вона сама? Дзвоник продзвенів і всі забігли в клас. Леслі з Хлої переглянулися між собою і пішли на третій ряд. Я так і не змогла вигнати цього самозакоханого придурка з місця.
Всі уроки минули швидко. Навіть не віриться, що можна повертатися додому. Але стоп. Я маю йти з Хлої по магазинах. Ох, якже я не люблю довго ходити по магазинах...
* * *
— Ти казала, що тобі подобається ця сукня, а зараз кажеш, що вона не підходить. Міро, ти мене слухаєш? - вкотре звертається вона до мене, а я мовчки дивлюся то на неї, то на екран телефону.
— Вибач, мені подобається ця сукня, але вона якась не така, - чесно відповіла я.
— Тоді я не беру її... Міро, що з тобою? Ти весь час про щось думаєш. А ті сукні для тебе нічого не значать. Якщо не хочеш більше ходити по магазинах, то так і скажи, - сумними голосом мовила вона.
— Та ні мені цікаво.... А хоча, ні. Хлої, я вибач, але мені потрібно повертатися додому, - відповіла я і виновато поглянула на неї.
— Тоді йди. Не стану тебе затримати, - вона точно образилась.
Я без всяких вагань встала та покинула Торговий Центр. Мені аж ніяк не подобалось вибирати одяг і при тому ще бути спокійною. Зараз головне Рита, яка в любому випадку пожаліється татові. Але якщо логічно подумати, то мені ближче йти в коледж, а в дома потрібно буде їхати на машині. Вона не посміє пожалітися на мене. Сподіваюся...
Коли я повернулася в готель, то застала тата. І що він тут робить? Не кажіть, що вона все таки розказала йому? Буде трагічно навіть думати про це. Я зайшла в квартиру і пройшла вперед. На кухні була Рита, яка щось розказувала татові. Що ж це кінець...
— О, Міро! Ти повернулася, - звернулася до мене тітка, яка була занадто радісною.
— Так, я тут. Тату, щось сталося? - запитала я.
Він поглянув на мене, а тоді усміхнувся і відповів:
— Так, - коротко відповів він і моє серце завмерло в передчутті чогось поганого.
— І що сталося? - відповіла я якомого впевнено.
— Ти їдеш додому, - після цих слів світ наче завмер на хвилину.
Що? Я їду додому? Але як? Чому? От, знову ці дурнуваті питання. Що ж тепер буде? Я почну жити в Лаінині, а як в коледж буду добиратися? Щось тут не так! Цього не може бути.