- Що? - Аня вигукнула так голосно, що, напевно, навіть у бібліотеці було чути її голос. Інша команда, почувши моє оголошення, лише розгублено кліпала очима.
- З цього моменту Назар Шевчук є членом оргкомітету, - повторила я так само спокійно, як і в перший раз.
Аня розреготалася. Дочекавшись, коли вона трохи заспокоїться, я продовжила:
- Будь ласка, коли він прийде, ведіть себе як зазвичай. - Промовляючи останню фразу, я помітила, як Женя вже щосили фарбувала губи блиском. Ніжно-рожевий колір відмінно підкреслює її світлу шкіру, як, втім, і будь-який макіяж. Женя класна і харизматична дівчина, яка завжди всіх зачаровує. Я могла б годинами на неї дивитися.
- А що? - запитала вона з невинною посмішкою. Я просто хочу виглядати добре, коли прийде Шевчук. - Вона послала мені повітряний поцілунок. Я закотила очі, але все ж зробила вигляд, ніби впіймала його і акуратно поклала в пенал. Решта членів команди засміялися.
- Чого Заставний хоче цим домогтися? - суворо запитав Стас, який був на клас молодший нас. Через бліду шкіру, проникливі очі і довге волосся він був схожий на вампіра - такий собі юний граф Дракула з чітко окресленими вилицями. Він вчиться в ліцеї завдяки стипендії та працює в нашій команді так само ретельно, як і ми з Аньою. - Ми звернемо його в нашу віру і наставимо на шлях схожий на істинний?
Аня фиркнула:
- Повір мені, звернення не допоможе.
Ось вона, причина, по якій Аня - моя найкраща подруга.
- Ho-Ho! - втрутилася Олеся. Не дивно, адже вона одна з найкращих подруг Віки Климюк, а значить - частина компанії Назара. До того ж вона терпіти не може нас з Аньою, і її дуже злить, що ми очолюємо комітет. Чому вона досі в комітеті? Не знаю, але можу припустити, що заради галочки в атестаті. Ніякого завзяття до роботи вона не проявляє.
- Як би там не було, - швидко сказала я, побачивши, що Аня вже готова заперечити, - він буде присутній на наших нарадах, подобається нам це чи ні. Я тільки хочу вас попередити. Він, крім усього іншого, відсторонений від футболу до кінця семестру.
Меланія присвиснула:
- Ого, Заставний взявся за нього всерйоз.
По аудиторії пробіг шепіт.
- Шевчук іншого не заслуговує, - сказала Аня. - Ми половину канікул планували вечірку «Знову в школу», а він своєю акцією все зіпсував. До того ж, Саші сьогодні довелося цілу годину вислуховувати причіпки Заставного.
- Серйозно? - недовірливо запитав Костя.
Я кивнула, а він обурено вигукнув:
- Але ти ж не винна, що Шевчук притягнув тих людей.
Я невпевнено знизала печами:
- Ми організували вечірку, значить, ми з Аньою за все відповідаєм. Потрібно було уважніше дивитися на гостей. Якщо так міркувати, то ви теж винні. Він хоче, щоб ми публічно вибачилися в Детрой-блозі, щоб люди знали, що стриптиз не планувався.
Через це я найбільше злилася на Шевчука. З тих пір, як я прийшла в ліцей, мене ще жодного разу не вичитували - ні вчителі, ні, тим більше, сам ректор. Щоб мати хоч найменший шанс потрапити на олімпіаду, хоча б могти мріяти про це, особиста справа має бути бездоганною, а тут цей Шевчук зі своєю дитячою витівкою! Я не дозволю зіпсувати моє майбутнє якомусь ідіоту, у якого дуже багато часу і грошей, і він не знає, чим себе зайняти.
- Це нерозумно і безглуздо. Ти сама остання людина, яка винна у тому, що сталось. - Стас грізно насупився.
Я вдячно посміхнулася йому, проігнорувавши багатозначний погляд Ані. Вона ще з кінця минулого року твердить, що Стас безнадійно в мене закоханий. Але це повна нісенітниця. Він просто дуже славний хлопець.
Я відкашлялась.
- Ми можемо розпочати?
Всі кивнули і я вказала на білу дошку, на якій Аня вже написала порядок денний.
- Для початку треба проаналізувати вечірку - що пройшло добре, а що не дуже? Окрім Шевчука, звичайно ж. Олеся, не могла б ти вести протокол?
Олеся метнула в мою сторону спопеляючий погляд, але все ж відкрила зошит і взяла ручку. Аня стала описувати свої враження від вечірки, а я подивилася на час. Вже більше двох годин. Обідня перерва закінчилася. Шевчук повинен ось-ось прийти. У мене всередині закралося якесь недобре відчуття. Якась слабкість, ніби я... схвильована.
Я тут же відкинула цю думку і включилася в дискусію. Нам треба було так багато часу, щоб вислухати всі думки і пропозиції, що всі питання, які залишились, довелося перенести на кінець тижня. Розподіливши між собою деякі завдання, ми закінчили збори. Я й Аня залишилися одні в аудиторії, щоб сформулювати вибачення для шкільного блогу.
Назар Шевчук так і не з'явився за ці дві з половиною години.
Відправивши написане Заставному, ми з Аньою попрощалися.
Аня пішла до своєї машини, а я взяла курс на самий в'їзд у ліцей, звідки повинна була чекати машину матері, яка пообіцяла сьогодні забрати мене. Мій будинок знаходився в пів часі їзди від Детройського ліцею. Облізлі фасади і недоглянуті вулиці: Детрой хоч і був абсолютно негламурним місцем, але все ж мені подобалося тут жити. Мене зовсім не втомлювали щоденні поїздки туди-назад на машині до майже самого серця Детрою, де розташовувався ліцей. Якраз навпаки, це була єдина за весь день можливість розслабитися. Під час поїздки я не Саша, яка нікому не розповідає про свої думки, мрії, чи Саша, яка не може поділитися з родиною тим, що відбувається в школі. Замість цього я просто... Саша.
По дорозі до головного в'їзду я йшла повз спортмайданчики, де якраз почалося тренування у футбольної команди. Я дивилася на форму гравців, які бігали туди-сюди по полю.
На очі мені потрапив гравець під номером «17».
Я різко зупинилася, підійшла ближче до огорожі і взялася руками за сітку.
Та цей тип просто знущається з мене.
Розкривши рот, я втупилась у Шевчука, який на бігу робив передачу Дімі Липенку. Я навіть звідси чула його безглуздий сміх.
От же... от... покидьок!
Якраз у цей момент Шевчук обернувся і, здається, помітив мене. Повз його мокрий чуб, що спав на половину його лиця, я не бачила його вираз обличчя, але поза його різко змінилась. Вона стала твердіша, Назар підняв вище підборіддя. Проклятий ідіот! Позаду почувся сигнал під'їжджаючої машини. Незважаючи на свій гнів, я відвернулася і пішла до виходу.
Та чорт з ним, нехай робить, що хоче.