« Лідія Зол - блакитноока дівчина, з білявим волоссям, а її історія кохання стала дивовижним прикладом для інших. Хто такий Віктор Делорден? Вампір який покохав звичайну людину. Хто я така? Дочка Лідії та Віктора яка не може збагнути одного: чому мама спочатку кохала Макса, а потім покохала тата? Я і досі не розумію цього, а головне питання: Чому Макс вибрав Анджелу? Десь в глибині душі я відчуваю порожнечу і не можу думати про це все. Зараз мені потрібно забути про існування Макса та про всіх інших. Все, мені потрібно бігти »
Вкотре записую це в свій щоденник із кожним разом згадую всі події які зі мною сталися. Закриваю блокнот і ховаю під матрац. Встаю та покидаю кімнату. Зараз літо. Вже цього року я йду в коледж і почну нове життя. Цей останній рік видався важким. Я старалася з усіх сил, щоб здати ті екзамени на вступ до коледжу. Тато пишався мною. І в мене все вийшло. Я вже цього року вступлю в найпопулярніший коледж в Лос - Анджеласі.
Спускаючись з сходів я побачила тата і Риту. Вони про щось розмовляли, а коли я спустилася то вони замовкли і перевели погляд на мене.
— Міро, яка я рада тебе бачити! - сказала Рита і підійшла до мене щоб обняти.
— Я теж тебе рада бачити, Рито, - обняла я її.
— Рита, приїхала, щоб ти трішки пожила в неї. В мене багато роботи в офісі і я мало приділяю тобі уваги. Тож тепер ти будеш кожного дня з Ритою, - відповів тато на що я дивно відреагувала.
— Як це? Я буду жити в Лос - Анджеласі? Ти жартуєш! - не вірила я в це і дивно подивилася то на тітку то на тата.
Рита торкнулася мого плеча і уважно почала вдивлятися в мої зіниці.
— Сонце, якщо ти не хочеш їхати, то так і скажи, - сказала вона і тепло усміхнулася.
— Я тільки за! Але якже ти, тату? Що ти будеш робити сам? - вже звернулася я до нього.
Він лише ледь перевів погляд на мене, а тоді усміхнувся й промовив:
— Не хвилюйся за мене. Тобі буде корисно пожити з Ритою, - відповідає він і підходить до мене, а Рита стає в сторонку, він обнімає мене.
Після цього я повернулася в кімнату і почала збирати речі. Взяла свій блокнот і поклала на самий низ сумки, а зверху наклала одягу та засобу особистої гігієни. Вийшла з будинку і сіла в машину Рити. « Я ще не знала куди їду і що зі мною буде. Але пекло тільки почалося після мого від'їзду з Лаінини » Дорога була довгою і нудною. Я вже пару раз закривала очі і згодом заснула.
Прокинулась я вже, коли хтось почав мене штовхати і кликати. Коли я вийшла з машини то побачила 20-поверхову будівлю. Це ж Лос - Анджелас! Ми зайшли в середину, пройшли по коридору і піднялися на 15 поверх. Стали перед дверима.
Зайшли в середину. Квартира була досить пристойною. Великі вікна з яких було видно місто, маленька кухня, дві спальнні, ванна кімната, велика вітальння. Я пройшла вперед і зупинилася біля однієї з картин які висіли на стінах. Вона була якоюсь незвичною. Молода дівчина стояла в полі, біля неї стояв і обнімав її хлопець, вони були якісь знайомі.
— Подобається? - звертається вона до мене.
— Так. А хто це? - запитую я з цікавості.
— Віктор і Лідія, - відповідає вона і я різко розвертаюся до неї.
— Тато і мама? Але коли це було? - не розуміла я і ще раз глянула на картину.
— Після того коли вони почали зустрічатися. Вийшло гарно. Правда, тоді Макс сильно злився... Але це пусте. Чай чи каву? - каже вона.
— Чай, будь ласка, - відповідаю я і чую як кроки відділяються.
Я ще пару секунд розглядала інші картини, а тоді пішла на кухню. Рита сперлася на тумбу і клацала в телефоні, чайник кипів, а я сіла за стіл. Минають пару секунд і чайник почав свистіти. Рита відклала свій телефон і почала наливати в кружку кип'яток. Поклала дві кружки на стіл і сама сіла навпроти мене.
— Дякую, - відповіла я і взяла кружку в руки. — Рито, можеш розказати якою мама була? - вирішила запитати я в неї.
Її обличчя тут же стало сумне. Вона ледь перевела погляд вбік, а тоді відповіла:
— Лідія - була чудовою людиною. Попри все вона завжди залишалася такою яка вона є. Коли я вперше її побачила, то відчула нереальну енергію в її душі. Ще тоді я знала, що її поява змінить все на своєму шляху і навіть твого тата який був холодним та жорстоким до всього. Вона дала надію на життя Віктору, а сама получила його тепло та ласку. Про неї можна говорити багато, - сказала вона і вже тепер глянула на мене.
Я відклала свою кружку вбік і склала руки на стіл.
— Рито, чому мама вибрала саме тата? Чому не Макса? Чому не Алекса? - почала допитувати я її.
Вона лише усміхнулася.
— В твоєму віці потрібно думати про своїх хлопців, а не про залицяльників твоєї мами. Але якщо серйозно, то це був її вибір і вона не помилилася в ньому, адже ти з'явилася на світ, - сказала вона.
— Але коли я з'явилася на світ, то вона померла, - вже трохи холодним голосом мовила я.
— Не кажи так. Вона б віддала все задля тебе і померла вона тільки заради тебе. Не думай, що це все через тебе, - сказала вона і торкнулася моєї руки.
— Покажиш кімнату? - перевела тему я.
— Ходімо, тобі сподобається, - відповідає вона.
Ми допиваємо чай і йдемо розглядати кімнату. Кімната виявилась в теплих тонах. Я сіла на ліжко і в очі попали двері в якусь кімнату. Я не стала перевіряти що то за кімната, а просто плюхнулась на ліжко і заснула.
* * *
Вранці я прокинулась від стукіт каблуків з коридору. Я встала з ліжка і тихо підійшла до дверей. Притулилася до них і почула голос Рити:
— Чорт, забирай та як ти смієш мені дзвонити?! Я не хочу розмовляти з тобою на цю тему... Знаю, вона дочка Лідії. І що з того?... Все, більше не дзвони мені, - почувся голос тітки.
Я швидко відійшла від двереі і сіла на ліжко. Почала думати про це і не могла зрозуміти з ким вона говорила. І до чого тут я і мама? Після кількох спроб зосередитись я різко підвилася і направилась до дверей. Йдучи по коридору я захожу на кухню і бачу Риту в шикарному червоному костюмі і чорних каблуків. Вона переводить свій погляд на мене, а тоді усміхається і відповідає:
— Чого так рано прокинулась? Могла ще поспати, - каже вона.
— Рито, з ким ти говорила? - ігнорую її слова і складаю руки на груди.
Вона лише пильно дивилася на мене, а тоді так само усміхнулася і відповіла:
— Давній друг. Міро, мені потрібно їхати в лікарню. Ввечері зустрінемось, - каже вона і поспішно виходить з кухні.
Я лише дивлюся їй вслід і не розумію її поведінки. Вона тупо бреши. Я навіть відчула це. Але не стала наполягати, що вона бреши і все таке. Коли двері закрилися, то я сіла на стільчик і почала вдивлятися на вікно. Все таки 15 поверх. А краса то яка.
Коли я зголодніла, то приготувала омлет і зробила чай. Поснідавши я помила посуд і пішла в кімнату. Плюхнулась на ліжко і взяла в руки телефон. Було 5 пропущених від Еліна. Я вирішила подзвонити їй.
— Міро, де ти була?? Я дзвонила тобі вчора, а ти не відповідала. І взагалі куди ти поїхала? - почала запитувати вона.
Я лише усміхнулася і відповіла:
— Елі, я зараз в Рити. До кінця літа я буду тут. Ти як? Що нового? - відповіла я.
— Ну взагалі не чесно. Я думала ми поїдемо на море, а ти втекла від мене. Зі мною все добре. Але скучно ще й як, - каже вона і мій настрій поліпшується.
— Доречі ти куди поступаєш? Вирішила вже, - запитую я.
— Батьки кажуть, що я поїду в Німеччину і там буду вчитися. А ти все таки в газету? - каже вона.
— Так. Мені подобається це зайняття. Але спочатку в коледж почну вчитися, а там побачу.
— Тоді удачі. І дзвони мені частіше. Все пака, - каже вона.
— Пака.
Я вибиваю і виключаю телефон. Піднімаюся і підходжу до шафи. Вибираю білий топ, чорні шорти і білі красовки. Волосся розчесала і заплела високий хвіст. Виходжу з квартири і закриваю за собою двері. Я вирішила погуляти по місту. В квартирі нудно, а так подихаю свіжим повітрям.
Вийшовши з будівлі, я направилась по тротуарі. Було тепло хоч це вже 9:30. Я вдягнула навушники, включила музику на телефоні і почала бігати. Десь за 10 хвилин я була в парку. Людей майже не було і тому я сіла на лавочку, щоб перепочити. Минає хвилина, а там і друга, третя і хтось підходить до мене. Якийсь хлопець. Я піднімаю свій погляд на нього, а тоді зустрічаюся з його очима.
— Привіт, я - Майкл. Ти бігаєш? - я здивовано подивилася на нього, а тоді відповіла.
— Вибач, але я не прийшла в парк, щоб знайомитись з незнайомцями, - відповідаю я і встаю з лавочки, але він ловко бере мою руку.
— Я вже представився. Тебе доречі як звуть? - каже він і натягує усмішку
— Віра, - збрехала я.
— Гарне ім'я. Може побігаємо разом? - відповідає він.
— Ну, я вже йшла додому, - намагаюся говорити спокійно, але в мене це важко виходило.
— Не лякайся мене. Я просто хочу знайти собі друга. Знаєш, я недавно сюди переїхав і ще не розібрався з новим місцем і з навколишнім світом, - вже сумно відповів він.
— Я не знала. Але мені дійсно час іти. Пака, Майкл, - відповіла я і побігла назад до готеля.
Коли я прийшла то побачила на лавочці якусь дівчину. Вона сильно плакала і щось тримала в руці. Я підійшла до неї і присіла на лавочку.
— Що з тобою? Може чимось допомогти? - звернулася я до неї.
Вона обернулася до мене і тепер я могла розгледіти її обличчя. Це була білявка з зелено-сірими очима, тендітною фігурою, неймовірною красою. Я торкнулася її руки.
— Та чим ти можеш допомогти? Я нікому не потрібна. А хлопець кинув мене через мою тупість. Що ще це життя хоче від мене? - почала гірко плакати вона і я не витримала обняла її.
— Немає такої людини, яка не потребує допомоги. Світ жорстокий, але це не привід все кинути і сидіти на лавочці та плакати, - відповідаю я.
— Мене доречі звуть Ільвіна. Для друзів я просто Ільва, - сказала вона більш менш живим голосом.
— А мене Міранда. Просто Міра, - відповідаю я і усміхаюся їй.
— Ти тут живеш? Я тебе раніше тут не бачила, - відповідає вона.
— Ну, можна так сказати. Я в тітки живу. А ти?
— Я живу на 17 поверсі. Доречі ми могли стати друзями, якщо ти не проти, - відповідає вона радісним голосом.
— Так, можливо. Мені час іти. Бувай, - відповідаю я і йду в напрямок готелю.
Піднімаюся на 15 поверх і заходжу в квартиру. Йду в душ. Після нього повертаюся в кімнату і починаю вдягатися. Це були: біла футболка, чорні брюки і білі красовки. Посушила волосся і сіла за ноутбук:
« Інколи люди не звертають уваги навколо. Їм лише головне їхнє життя, а не життя чужих людей. Що можна сказати про себе? Сьогодні не виняток того, з ким я познайомилась. Спочатку це був юнак, а потім дівчина на лавочці. Чому цей світ такий непердбачуваний? Навіщо з кожним разом підкладає нову невинну душу? Чому тоді я підійшла до тієї дівчини і обняла її? Чому це не зробив хтось інший? Так, світ жорстокий і немає сенсу щось приховувати. Так закінчився цей день, новий день в тітки Рити, а головне навіщо тітка раптово забрала мене? »