- Марчук, - коротко вимовляє він. Я тривожно озираюся на Артема. Він сердито дивиться на Ніка.
Абсолютно змучена, я насилу тримаюся ослабілими руками за цегляну стіну. Нік відпускає мене і відходить по-далі.
Артем підходить до мене і кладе мою руку собі на плече. Нік як і раніше стоїть біля входу в дім, і стежить за нами. Простогнавши, я закриваю обличчя руками. Нарешті я набираюся хоробрості і крадькома кидаю швидкий погляд на Артема. Він дивиться на мене зверху вниз, і по його обличчю нічого не можна зрозуміти. Обернувшись, я бачу збентеженого Ніка. Схоже, у присутності Артема йому явно не по собі. Як я на нього сердита! У мене для нього є пара відповідних слів, які при першій же можливості обов'язково йому озвучу.
Ми обидва не звертаємо на нього уваги і він зникає за дверима. Я залишаюся один на один з Артемом.
- Дякую, схоже ти знову мене врятував, - починаю я стараючись посміхнутись, але в мене не сильно виходить.
- Ага, можеш називати мене Бетменом, - він повертає свій погляд на мене.
- Ні, справді дякую. За цей і за той раз, - я піднімаю на нього погляд і здивовано помічаю, що він не відводить від мене погляд.
- Той це... басейн, п'ятничний вечір? За що ти дякуєш? - говорить він сухо.
- За всі, - невпевнено відповідаю я.
- І часто з тобою таке трапляється?
Голова паморочиться від надлишку алкоголю і роздратування. Йому-то яке діло? Я його сюди не кликала. Мені хочеться сказати, що якщо захочу, то буду тепер напиватися щовечора і його це не стосується, але щось мене зупиняє.
- Ні, - відповідаю натомість покаянно. - Таке зі мною в перший раз і надіюсь, що в останній.
- Ти достатньо сексуальна, потрібно старанніше підбирати одяг для своєї фігури, щоб таке більше не повторювалось.
Стоп, стоп, стоп... Він вважає мене сексуальною? Але що означає "Старанніше підбирати одяг...", як йому вдається одночасно обідити і зробити комплімент? У вухах народжується шум. Артем зауважує, що я ось-ось впаду, піднімає мене на руки, притискаючи до грудей.
- Заспокойся, я відвезу тебе додому, - тихо каже він.
«Господи спаси, я знову в його обіймах».
- Треба попередити Аню.
- Макс їй скаже.
- Хто?
- Мій друг Макс зараз розмовляє з нею. У тебе була з собою сумочка чи куртка?
- Е-е... взагалі-то так. І те, й інше. Артем, мені потрібно попередити дівчат. Вони будуть хвилюватися.
- Ну, якщо потрібно...
Він ставить мене на землю і, взявши за руку, веде назад у дім. Я знесилена, залякана, як і раніше п'яна, і якось неймовірно схвильована. Він досі стискає мою руку.
Усередині шумно і багатолюдно. Грає музика, і у вітальні зібрався великий натовп. Дівчат не видно, та й Нік кудись подівся.
Я насилу натягую свою чорну куртку і надягаю через голову довгий ремінь від сумочки.
Я готова йти зразу, як тільки знайду Аню.
- Вона танцює. - Я трохи чіпаю його рукою і нахиляюся до вуха; кінчик мого носа торкається його волосся, я вдихаю його чистий, свіжий запах. Артем коситься на мене, знову бере за руку і веде до найближчого столу.
- Випий, - командує він, простягаючи мені дуже велику склянку води з льодом. Кольорові вогні, які спалахують у такт музиці, відкидають дивні відблиски і тіні по всьому приміщені.
Він уважно дивиться на мене. Я роблю великий ковток.
Світ під ногами трохи погойдується, і він кладе руку мені на плече, щоб підтримати. Я слухняно допиваю воду; від випитого мене знову починає нудити. Артем забирає склянку і ставить її на стіл. Крізь пелену я помічаю, що він одягнений у простору білу лляну сорочку, облягаючі джинси і чорні кеди-конверси. Моїй помутнівшій свідомості він здається дуже привабливим.
Він знову бере мене за руку і тепер тягне мене на танцпол. Чорт! Я не танцюю. Він відчуває, що я опираюся, і під кольоровими променями я ловлю його задоволену, трохи зловтішну посмішку.
Артем простягає мені руку і різко смикає: я опиняюся в його руках, і він знову починає рухатися, захоплюючи мене за собою. Ого! Він не погано танцює, і, на свій подив, я рухаюсь за ним крок у крок. Напевно тому, що я п'яна. Він міцно притискає мене до себе, інакше я впала б прямо біля його ніг. Ми рухаємося через натовп до іншого кінця душної кімнати і ось вже опиняємося поруч з Аньою і другом Артема.
Музика, голосна і розгнуздана, гуркоче у мене в голові. Я задихаюся. Аня явно в ударі, танцює як божевільна. З нею таке рідко буває: лише тоді, коли їй хтось дуже подобається. Дійсно подобається. Артем нахиляється і щось шепоче на вухо Максу. Макс високий, широкоплечий, з хвилястим світлим волоссям і підступним блиском в очах.
У пульсуючому світлі прожекторів я не можу розібрати їх кольору. Макс обіймає Аню. Вона, схоже, щаслива... Аня! Навіть у моєму стані я просто в шоці. Вона ж тільки-що з ним познайомилася!
Подруга киває якимось його словам, посміхається і махає мені рукою. Артем у мить ока веде нас із танцполу. Але ми з нею і словом не перемовилися. Ясно до чого все веде. Думки вирують у голові, намагаючись прорватися крізь п'яний туман. Тут дуже гаряче, занадто голосно і занадто багато вогнів. Голова зараз, здається, йде обертом...
Ми йдемо до машини Артема. Нею виявляється чорний BMW, більше нічого додати не можу, я зовсім не розбираюсь у машинах.
Перед самим будинком я з подивом розумію, як я втомилася і як я рада, що ми разом. Болять ноги, а груба тканина цієї ідіотської, незручної сукні подразнює шкіру.
- У мене ноги болять, - нию я.
- Іди сюди, я тебе понесу, - пропонує Артем.
Що? Я сміюсь. Він невпевнено посміхається.
- Чому ти так на мене дивишся?
- Ти запропонував мене понести.
- І що?
- Це на тебе не схоже, ось і все.
Я тисну плечима, і він, підійшовши ближче і підсунувши руку мені під коліна, бере мене на руки.
- Захотілося щось для тебе зробити. Не варто дивуватися.
Я мовчу, тільки сміюся. Мене стрясає різкий нестримний сміх. Закриваю рот долонею, але це не допомагає і я починаю сміятись ще гучніше.
- Я зійду від тебе з розуму! - уже також сміючись говорить він.
- Я вже зійшла...
- Тсс!
Він притискається губами до моїх у жорсткому поцілунку. Мої губи розкриваються і він проникає між ними, знову натягуючи волосся, занурюючи язик у мій рот, притискаючись так близько, як це можливо.
- Обійми мене, - вимагає він, хапаючи мене за руки.
Мені не потрібно повторювати двічі; я хочу цього так само, як і він. Я намацую гудзики його сорочки і він, нетерпляче стогнучи, обома руками послаблює комір, і я їх розстібаю.
- Мені подобається твоя сорочка, - кажу я, не перестаючи цілуватися, і він посміхається.
- Я її ненавиджу.
Я зриваю тканину з його плечей, і вона падає на підлогу. Вогонь, що бушує в мені, мене дивує. Він розпалює в мені щось досі ніким не відкрите. І мені це подобається.