Дім, милий дім. Улюблене ліжко, знайомі стіни і спогади. Нічого кращого за це годі й шукати. Та чому я тут? Уже байдуже. Може, то сон, а, може, й ні.
Чогось бракувало. Наче, шмат серця відірвали. Щось змінилось, але я не розумію. Меблі там де й були, сімейні фото, але запах... Сирість і смерть. Ох, точно...
РАНІШЕ...
У мене істерика. Зустріч з татом спочатку розчавила мене, та потім вселила таку впевненість, що я вирішила все розтавити по місцях. Досить цих подорожей і страху.
Я йшла до Елеонор. Пора все вияснити(не вб'є вона ж власну дочку). Та тільки проблема: з якою метою я іду до неї? Гаразд, у мене є певні здогадки. Сподіваюсь, це спрацює.
Летісія нарешті вдома? Та чи можу я називати це місце домом? Тут зростала, світ пізнавала, але й відчула біль утрати.
- Летісіє! Нарешті явилась! Я так довго чекала.
- Не сумніваюсь, Елеонор... Розповідай!
- Як і домовлялись? Я все поясню, а ти опустиш руки?
- Як можу вірити тобі, мамочко? - глузувала я.
- Я - єдина, хто все знає. Я і є книгою...