Не зважаючи на школу, осінь була улюбленою порою року Лідії. Їй подобалося в ній часті дощі, які нібито змивали весь бруд і з неї, і з світу.
В школу дівчина збиралася повільно, адже часу в неї було багато. Кучеряве волосся Лідія заплела у два колоски.
Одягнула дівчина теплий бордовий світшот, чорні штани та кровіски під колір світшоту.
Накинувши рюкзак на плече, взявши телефон та навушники Лідія вийшла з будинку.
По дорозі до школи дівчина включила свою улюблену пісню.
Parra For Cuva ft Anna Naklab - Wicked Games.
Лідія слухала цю пісню тоді коли їй було сумно, а восени їй було сумно кожного дня, тож ця пісня стала для неї чимось більшим ніж треком у плейлисті. Для неї це маленька частина її душі.
Що сьогодні її очікувало в школі - вона не знала, але знала одне - вона не зламається ні під чим...
Дівчина прийшла за 30 хвилин до початку першого уроку - фізики. Лідія ніколи її не розуміла, вона була більш гуманітарієм ніж математиком.
В класі ще нікого не було, да і самій дівчині було не звично приходити до школи так рано.
Малія та Елісон прийшли за 20 хвилин до початку уроку і сіли на першій парті, в той час як Лідія сиділа на останній.
Лідія не розуміла, що відбувалося, адже Малія і Елісон зовсім не розмовляли з нею, таке враження ніби вони її не знали, та ніби це не вона врятувала їх.
Згодом почали приходити до класу всі діти, і так до 9 всі зійшлися крім Шанель та її найкращих подруг.
Дзвінок.
Початок уроку.
Для Лідії кожна секунда проходила, як година. Вона більше не могла там сидіти, тож вирішила вийти та погуляти. Відпросившись в учителя Лідія вирішила вийти та погуляти на вулиці. Зайшовши за школу дівчина замітила, що якийсь хлопець сидить і перев'язує свою руку, Лідія попрямувала до нього. Підійшовши до хлопця, дівчина сіла лавочку і перевівши погляд на нього запитала:
- Чому ти тут, а не на уроці?
З її подивом він відповів їй зразу.
- Та з хлопцями оце в баскетбол грали, то связки на руці потягнув, та ще й на правій руці. Вирішив піти на другий урок, а на цьому трішки відпочити, - дружелюбно сказав хлопець.
- Зрозуміло, - тихо відповіла дівчина.
-Ти ж з новенька з 10 класу?-запитав хлопець
- Так, а що?
- Нічого, просто я раніше не бачив тебе в школі.
- Зрозуміло. А ти хто такий? - запитала Лідія.
- Ти справді мене не знаєш? Здивувався хлопець, - я Пітер, Пітер Халт. Навчаюсь в 11 класі.
- Зрозуміло.
- Ну що ж Пітер Халт я піду.
- Так йди, - відповів хлопець перевівши погляд на дівчину.
- Пока.
- Пока.
Цікаво, чому він так здивувався, що я не знаю? - прозвучало в голові дівчини, як тільки вона відійшла від нього.
Зайшовши до школи Лідія почула, як пролунав дзвінок, а це означало, що уже почалася перерва.
Зібравши свої речі дівчина підійшла до наступного класу і це був клас історії. Лідії подобалося вивчати історію, адже знати, що було раніше завжди цікаво.
Після історії в дівчини була біологія, хімія, англійська мова та алгебра. Дівчині просиділа на всіх уроках думаючи про своє минуле, про своїх друзів, про рідних, про серіали, про музику загалом про все.
Чи бувають у вас такі дні, що ви задумуєтеся про своє майбутнє та згадуєте минуле? Ні, не моменти, а саме дні. Чи цілий день думаєте про своє минуле, про деякі вчинки, про деяких людей які були з вами в минулому. Чи думаєте, що якби ви зробили не так, як тоді все було б інакше, ви шкодуєте про втрачений дарма час, згадуєте з посмішкою всі ваші проблеми і як вам здавалося, що це найгірше, що могло з вами відбутися.
І ви сумуєте за цим всим. Ви сумуєте за тією людиною, яку бачили раніше в відображенні дзеркала. Ви сумуєте за собою...
Відсидівши всі уроки дівчина направилася додому, адже тільки там вона може сховатися він людей, зла, обману та розбиття свого серця.
Прийшовши додому дівчина пішла до себе в кімнату і впала на ліжко. Дівчині було боляче, проте це була не фізична біль, гірше, цей біль був в її душі, в її і так пораненій душі. Їй було боляче від того, що батьки не підтримують її, від того, що люди яких вона вважала своїми найкращими друзями, навіть не розмовляють з нею, що вона одна...
Що робити коли ти в депресії з якої не можеш вийти?
Пробувати бути веселішим?
Ні.
Старатися вийти з неї?
Ні.
Добивати себе ще більше?
О да.
Ось що робила кожного дня Лідія, вона сама себе знищувала.
Вона слухала сумні пісні.
Згадувала всі найкращі моменти свого життя розуміючи, що їх більше не повернути.
Не спала ночами.
Часто гуляла сама.
Ні з ким старалася не розмовляти.
Часто мріяла про неможливе.
Вона знищувала себе...
Знищувала своє серце...
Знищувала свою душу...