Прокинувшись я була найщасливіша в житті, декілька секунд:"Олю, доцю, вставай!"
Я злетіла з ліжка як навіжена, не розуміючи, що сталося. Моя кімната, ліжко, стіл повний підручників, портфель. Я.. Вдома, вдома, вдома!!!
Вилитівши з кімнати, заплакана та щаслива я кинулась мамі на шию.
-Олю, сонце, що сталося?-чула здивований мамин голос.
-Мамочко, все добре, просто дурний сон про те, що я вас усіх назавжди втратила...
...
Все стало на свої місця. Крім одного, тепер я по справжньому розуміла, що усі для мене значать, зрозуміла, як легко все втратити. Втратити життя лишаючись живою.
Я давно так не летіла в школу, та знаєте що перше я почула від Роксі, коли зайшла в клас?
-Оль, в мене є чудова пропозиція, як провести цікаво літо!
Ось тоді я чуть в мене чуть щелепа не відпала та й розказала про нічну пригоду. Я пам.ятаю й досі кожну деталь свого дивовижного сновидіння.
...
Мені не давали спокою думки про знахарку, Анастасію, яка певною мірою стала моїм натхненням. Подавши документи, я вирішила з.їздити в те село, адже пам.ятаючи назву і приблизно де знаходиться я дізналася, що воно справді існує.
Та й знахарка була справжньою, але я не встигла, зостала лише Олесю, яка чекала мене.
Я сиділа в кімнаті в якій колись "побувала", доки Олеся готувала нам чай та щось мені перекусити. Я намагалася не заплакати, сон був реальністю. Я була тут, я жила тут, це й моя домівка.
Я не встигла, не пройшло і тижня після похорона.Як би я раніше приїхала б...
Анастасія передала мені маленький медальйон у формі зірки, який подарувало їй перше кохання. Та що багато говорити, все це вона зробила та справді спілкувалася та навчала, та дар мій був лише знання та здобута істина.
Олеся не знала що зі мною сталося, а я лише могла сказати, що мати її дуже любила...
...
Я ішла по головній вулиці Чернівців, розпитуючи, як вийти до міської думи. Ось нарешті я тут. Я сиділа навпроти фонтана та насолоджувалася морозиво. Вирішила , що сьогодні відправляюся додоми. Моя пригода закінчилася.
Купила магнітика та направлялася до зупинки та раптом чиясь рука лягла на моє ліве плече та стисла легко його, обернувшися я побачила.. Іоана..
Я була спантеличена та не встигла ніяк відреагувати бо він показав мені мого щойно купленого магніта і тихо, невідводячи погляда сказав:"Ви впустили".
Тремтячою рукою взяла магніта дивлячись йому в очі, ті які я пам.ятаю берюзовими, зараз світло зелені та це не має значення, подякувала. Та чомусь я не могла нічого більше робити та говорити, лише мої думки, як кінофільми переключали спогади, лише мої спогади, нашого хвидинного щастя.
-Максим..
Не роздумуючи кинулася йому на шию та заплакала, не знаючи чи від щастя чи від розпачу.. Руки обхватили мене та прижали до себе:"Нарешті, я тебе знайшов.."
-Нарешті ти знайшов свою Оллі,- Іоане..
Поцілунки линули у моє волосся та перебували такі важливі для мене слова в ту мить: "Я думав, що ніколи не знайду тебе після того водночас прекрасного та жахливого сну".
Кінець.