Смак крові на твоїх губах

2

Я не могла відвести очі від нього. Він мене манив.
-Ну що глянемо що там? - я не слухала відповіді, та й не впевнена, що вона була, заскочила у вагон, а вона за мною.
Рокся спробувала відкрити двері , та в неї не вийшло з першого разу.
Коли вони відкрились , наші мали можливість випасти з орбіт. Те що ми побачили було дивиною.. Все було не так як з-зовні, він був ніби тільки з заводу виїхав... Двері закрились. Поїзд рушив. Я глянула на Роксю, в її очах був страх. Я відчувала, як поватніли мої ноги..
-Ооо.. Тепер ми не самі будемо подорожувати!-по моєму тілу пробігли мурашки, тільки тепер я замітила, що ми не самі.
В іншому кінці вагона було двоє людей, русявий двадцятип.ятерічний хлопець с темними очима, що нам привітливо махав та рижоволоса дівчина . Вона ліниво глянула на нас і її погляд зник у обличчі парубка. Як завжди закохані, які вирішили, як і ми провести літо у подорожі по країні.
-Чому застигли? Ми не кусаємось, ходіть до нас!- хлопцеві певно надоїла компанія "коханої".
-Ви давно їдете тай куди?-Рокся обдарувала парочку посмішкою і всілася біля рижоволосої.
- Та тільки що сіли, вирішили зробити селфі тай ви зайшли. А ще й оцей-го рушило , на наступній вийдемо. А ви що?
-Ахах та ми також. Проїдемось з вами трошки...
- Чуєш, Роксь ходімо глянимо, що там далі - мене чомусь вернуло від цієї чудової компанії та по погляду я зрозуміла що піду сама- окей, я скоро вернусь, якщо зупиниться виходь...
...
Декілька вагонів були такими ж як і наший. Людей не було, стерильна чистота.. Було дивно.. Але можливо цей потяг їде на ремонт зовні? Зупинявся через якусь крихітну причину, от і ми сіли.
Але вікна..?
Новий вагон мене вразив ще більше. Це був плацкардний вагон, на кожному місці стояла у стопках постіль.
-Тут хтось є..? - голос був чоловічий, але щось з ним було не так.. - є.. ?
Це був біль, в цьому голосі відчувався біль .
-Є! З вами щось сталось? Де ви? -я почала бігти-Я іду...
На нижній полиці лежав чоловік.. він дивився на мене.. його очі мене зупинили, я немов застигла..
"Ці очі.. очі.. О ні кров!"
-Допоможіть.. я поранений..
-Що мені робити?- я намагалася не дивитись йому в очі та зосередитись на рані.
Та мої зусилля були марні, вони манили мене, таких гарних очей я ще не бачила.. світло бірюзові.. вони пропалювали мене...
-Почекайте, тут десь повина бути аптечка..
Яка нафіг аптечка , в нього рана, здається колота рана в стегні, як поріз ножем..
-В мене є бинт.. і пляшка горілки... піде? - він спробував посміхнутись та біль не давав йому.
-Повинно.. де вони?-тільки не дивись в очі, не дивись , не дивись.. Оз це темно каштанове волосся.. о ні..
- Ззаді..
Намагаючись бистро вийняти з рукзака пляшку й бинт( який був на самому дні) я відчувала його погляд..
Спочатку я з обережністю обрізала ножем тканину джинсів навколо рани . Відкривши пляшку я глянула на нього й його погляд збив мене з пантелику.. він боявся..
Мовчки я подала йому футболку , і показала на ріт. Він мене зрозумів. Це добре.
Він закричав.. я намагалася швидко мотати бинт..
Замовк.. Він не зводив погляду з мене..
-Дякую..
-Хто це вас?
- Друзі.. гукнете їх будь ласка? Вони недалеко, декілька вагонів з відси.. Тільки обережно.. щось у цьому поїзді не так..
-Гаразд.. я буду старатися..
...
Хто він? Він... ні, стій.. Його очі.. каштанове волосся.. бірюзна очей.. вони усюди.. він усюди.. він..
Я не можу викинути його з голови.. Кожна лінія обличчя ..
Це що вітальня? Це не можливо...
Тут не було вікон, темно-червона "кімната" з декількома картинами.. З лівого боку стоїть чорний диван, та два крісла паралельно до них ще два які утворювали певне коло. З правої сторони від мене був бар з червоного дерева.. А з лівого піаніно. В кінці кімнати були стилажі з книгами.. Я не могла відвести поглялу від цієї картини... Я йшла непевнено.. Я ступала по червоній доріжці до наступних дверей, але моя цікавість перемогла..
Я підійшла до стелажу.. Книги були різні, як старі так і нові. Я впізнавала авторів та їхні твори. Але я не бачила лише однієї. Мої руки жили своїм життям : водили по обкладинкам ,діставали книги, підносили їх до обличчя щоб я могла відчути запах кожної історії, гортали сторінки та насолоджувалися ними. Вони люблять книги, як усе моє єство. Я взяла нову книгу, піднесла до обличчя й закрила очі. Я тут.. я там .. в середині книги.. мене тянув кожний шелест та запах..
...
"Ти моя".. "Так"..
Я відчувала руки які обнімали мене так ніжно й крепко..
Від поцілунків моя голова нахилялася набік...
"Дааа.."
Що?? З моїх рук випала книжка, я спробувала вирватись, та моє зусилля було марним..
-Ти моя - він, це був він.
Я відчувала його подих, моя шия ще палала від його поцілунків. Та в мені панував страх. Я не чула як він зайшов. Він не міг безшумно ввійти.. Рана.. його рана.. Це лякало мене..
Я спробувала ступити шаг, не відпускав.
- Ти.. Я не відпущу тебе живою.. - шепіт , впевненість і мій страх- Хто ти..? Я не зміг тебе вбити.. Я не зміг.. Зрозумій мене, вперше не зміг..
...