Ми всі зібралися в центрі Притулку. Галлі хотів вигнати Томаса у лабіринт.
*Галлі- ми повинні вигнати Томаса. Всі проблеми через нього.
Т/і- Галлі, Томас хотів лише знайти вихід.
Галлі- знову його захищаєш? Пригадай, що казав Албі. Він допомагав людям, які закрили нас тут.
Т/і- може я тобі нагадаю, але Блейк теж саме казав про мене. То що? Я теж винна у всьому, що сталося. Не тільки Томас допомагав їм. Тереза і я теж.
Ньюи- Що? Ти згадала це і не сказала нам цього.
Т/і-я не знала чи спогад це, чи просто сон. До жінки з білим волоссям приводили дітей. Ви всі теж були там. Частіше за все, біля неї я бачила Томаса та Терезу. Спочатку вона пропонувала мені допомагати їй і я погодилась. Потім я вже зрозуміла, що добра нам вона точно не бажає. Я хотіла попередити Томаса, щоб він не довіряв їй. Він не слухав мене, але вже було занадто пізно. Мені також стерли пам'ять та зачинили із вами у лабіринті. Я не казала вам про це тому, що не було впевнена, що це насправді було. Але після того, як з'явився Томас і Албі згадав його. Я все ж вирішила розповісти вам.
Галлі- молодець, тебе ми теж вигнемо з Притулку.
Ньют- що? Ні! Галлі ти не можеш вирішувати все за інших.
Т/і- повір, Ньют. Мені вже начхати чи буду я у цьому місці, чи з Гріверами. Галлі, ворота можуть більше не зачинитись і Грівери знову можуть повернутися. Скільки смертей ми маємо ще пережити?
Галлі- я більше не хочу викреслювати імена на стіні. Вибирайте або ви зі мною, або йдете у вечері в лабіринт з ним.*
Деякі хлопці були на його стороні, а деякі просто мовчки прибирали після Гріверів. Галлі ще довго не міг звести з мене роздратований погляд. Я підійшла до ями, де сиділи Томас і Тереза. Я присіла біля Ньюта та тяжко видихнула.
*Т/і- Галлі переконав майже всіх, що все це сталося через тебе, Томасе.
Томас- якщо чесно, то все так і було.
Т/і-це ти про жінку з білим волоссям? Так, але мене в це вплутувати не потрібно. Я менше за всіх завдала шкоди. І відмовлялася їй допомагати.
Томас- ти згадала її?
Т/І- ще в перший місяць мого перебування в Притулку.
Ньют- чому ти не сказала мені?
Т/І- ти б вирішив, що я божевільна. І можливо не повірив мені. А я не була переконана, що це все було насправді.
Томас- а ти робила це з ними?
Т/І- в перші дні я не розуміла, чого від мене потребують. Але коли зник Ньют, я почала здогадуватись.
Тереза- тоді, чому вони нас сюди прислали?
Томас- немає значення.
Ньют- це правда, немає значення. Ніякого. Бо людей якими ви були до лабіринту, більше не існує. Ці творці про все подбали. Важливо те, хто ми з вами зараз і, що ми робимо зараз. Ти пішов у лабіринт і знайшов вихід.
Томас- а якби не пішов, Албі був би живий.
Т/і- можливо. Але я знаю, що якби він вижив то обов'язково сказав тобі теж саме. Бери ноги в руки і закінчуй те що почав.
Ньют- якщо нічого не робити, вважай Албі загинув даремно, а я з цим не змирюсь.
Томас- добре, але спочатку треба з Галлі поговорити.*
Нас скликали перед воротами у лабіринт. Двоє хлопців несли Томаса. А один вів Терезу. Він грозив мене також вигнати у лабіринт, але чомусь цього не зробив.
*Вінстон- Галлі, це якось не по людськи.
Джеф-а якщо Томас правий, і приведе нас до дому.
Галлі- Ми вже в дома. Ясно? Я більше не хочу викреслювати імена на стіні.
Терезі- думаєш проженеш нас і все це вирішить.
Галлі- Ні. Я не проганяю вас. Це жертва.
Тереза- Що? Ні. Галлі. Що ти робиш?*
Дівчину почали прив'язувати до стовпа.
*Галлі- а ти думала, що я пущу Томаса в лабіринт після того, що він наробив. Подивіться. Це наш Притулок. Це єдиний вихід. Грівери отримують те, що бажають. І все буде так, як було раніше.
Тереза- і ви з цим згодні? Чому ви спокійно стоїте. Він псих.
Галлі- замовкни
Тереза- якщо залишитеся тут, Грівери повернуться. Повернуться і будуть приходити поки усіх не знищать.
Галлі- досить! Прив'яжіть його. Чуєте? Прив'яжіть його.*
До Томаса підійшли ті ж самі хлопці, що його привели. Вони хотіли підняти та прив'язати його, але Томас різко відкинув їх по черзі. Одного вдарив палицею та став ближче до лабіринту. Хтось з хлопців хотів його зупинити, але Ньют вдарив його заді. Та також підійшов до лабіринту. Галлі хотів втрутитись, але я штовхнула його в бік та стала біля Ньюта. Фрайпан допоміг Терезі відв'язати її. До нас підійшли ще деякі з хлопців. Галлі піднявся із землі.
*Галлі- ти з сюрпризом, як завжди.
Томас- ви не мусите йти з нами, але ми йдемо.
Т/і- всі, хто хоче вийти, це наш останній шанс!
Галлі- не слухайте її, вона вас лякає.
Т/і- ні, нікого не лякаю. Вам і так страшно. І мені страшно. Але краще ризикнути життям там, чим тут постаріти. Тут ми чужі. Це місце, не наш дім. Нас тут замкнули. Ми у пасці. Там хоча б є вибір. Ми можемо вийти. Я знаю це.*
Деякі хлопці пішли до нас і стали за спину. Галлі просто мовчки дивився, як хлопці вибирають іншу сторону.
*Томас- Галлі, це все. Ходімо з нами.
Галлі- щасти з Гріверами.*
Я поглядом роздивилась Притулок, запам'ятовуючи кожну дрібничку. Хоча за весь період що я проживала тут. Я ніколи не забуду це місце та кожного, хто був зі мною. Ми побігли у лабіринт. Мінхо і Томас бігли перші, а я бігла остання, якщо хтось відстане.Нас було приблизно 14, якщо не менше. Ми добігли до 7 секції, яка була відчинена. Коли ми добігли до того місця де був міст та ворота. Томас побачив Грівера. Хлопці побігли у перед. Чак хотів прослизнути до воріт, але втратив металеву штуку з Грівера. Ще б трохи і ця штука впала би з моста. Але він встиг її зловити. Він побачив ще одного Грівера, який виліз з під моста. Я потягнула його. Ми добігли до воріт. Активувалась якась штука куди потрібно було вписати 8 цифр. Я подумала що це послідовність секцій. 7,1,5,2,6,4,8,3. Так, це було вірно. Все замиготіло зеленим кольором та підтвердило цей код. Стіни почали змикатись і розчавлювали Гріверів. Ворота замкнулися. Повна темнота. Хтось взяв мене за руку. Не було тяжко здогадатися, що це був Ньют. Заду нас відчинились двері . Перед нами був довгий світлий коридор. Коли ми пройшли трохи далі, побачили двері, а над ними напис "Вихід". Серйозно? Я майже пів року бігала по лабіринту, заради того, щоб знайти двері з написом "Вихід"? Я відчинила двері. Перед нами була лабораторія. Трупи людей. Мигала сирена, але в середині нікого живого не було. Всюди було розбите скло, монітори на, яких були камери. Вони весь цей час спостерігали за нами. Я згадала це місце. Саме тут, ми робили це з ними. Я різко пішла у бік кімнат, ніби мене щось покликало. Я відчинила останні двері у коридорі. Це була моя кімната із сну. Я підійшла до ліжка біля, якого стояла маленька тумбочка. Я відкрила саму верхню шухлядку та побачила там його. Лист, який мені написав Ньют. Я взяла його в руки та пішла до інших. Схоже вони не помітили моєї відсутності. Я підійшла до Ньюта та показала лист. Він був здивований, що він на справді існує. Ми побачили великий екран на якій висвітилась Ава.
*Ава- вітаю. Мене звуть доктор Ава Пейдж. Я директор оперативної комісії планетарного експерименту. Якщо ви мене бачите це означає, що ви пройшли випробування лабіринтом. Шкода, що не можу привітати вас особисто. Обставини склалися так, що це неможливо. Я знаю, що зараз ви всі дуже розгублені. Злі. І налякані. Я запевняю вас, що усе те що сталося з вами, все те що ми зробили з вами. Було заради великої мети. Ви не пам'ятаєте, але сонце спалило наш світ. Мільйони людей, загинули від вогню, голоду і страждань. Людство опинилося на межі знищення. А далі було ще страшніше. Ми назвали його "Спалах", смертельний вірус, що знищує мозок. Жорстокий, непередбачуваний, невиліковний. Так здавалося. Але народилося нове покоління, яке пережило вірус. Несподівано з'явилась можливість розробити ліки. Правда це не було легко. Молодь треба було випробувати. Навіть жертвувати в екстремальних умовах. Аби вивчити мозкову діяльність. Все заради того, аби зрозуміти чим вони відрізняються. Чим ви відрізняєтесь. Ви навіть не усвідомлюєте, на скільки ви важливі. Нажаль ваші випробування щойно почались. І як ви незабаром дізнаєтесь, не всі приймають наші методи. Шлях довгий, а люди налякані. Може бути пізно для нас, для мене. Але не для вас. Зовнішній світ чекає. Пам'ятайте. "ПЕКЛО ЦЕ ДОБРЕ".*
Жінка підняла курок пістолета та вистрілила собі у голову. Томас розвернув голову та побачив Аву. Мертву, яка лежала на землі. Почувся якийсь сигнал і збоку відчинились двері.
Чак- і це все?
Ньют- вона сказала, що ми важливі. І що нам тепер робити?
Томас- я не знаю. Ходімо звідси.
Галлі- Ні*
Позаду нас появився Галлі. В його руці був пістолет, а в іншій шприц з отрутою. Він вжалив себе.
*Томас- Галлі?
Тереза-стій. Його вжалили.
Галлі- іти не можна.
Томас-можна, Галлі. Ми вийшли. Ми вільні.
Галлі- Вільні? Думаєте там свобода? Ні. Звідси не можливо втекти.*
Хлопець націлив пістолет на Томаса. Ми хотіли його зупинити, але через отруту Грівера, він не розумів, що робить. Як тільки він вистрілив Чак закрив своїм тілом Томаса, а Мінхо кинув списом йому в грудну клітку. Чак взявся за моє плече та впав на землю. Галлі поцілив у Чака. Було дуже багато крові. Я хотіла зупинити кров. Та побігла шукати бинт і по можливості спирт. Я шукала по всіх поличках, шухлядок. Але нічого не могла знайти. Ньют підбіг до мене та спробував заспокоїти.
*Ньют-тихо. Будь ласка зупинись. Вже занадто пізно, він більше не дихає.
Т/і- ні, ні. Він мав вижити. Будьте ви прокляті!*
Хлопець обійняв мене, а я плакала йому в плече. До лабораторії забігли купу людей у формі. Вони один за одним почали відводити нас. Коли ми вийшли ми побачили велику пустелю. Нас відвели до гелікоптеру. Коли всі нарешті дійшли до нього. Один з воєнних зняв маску. Він сказав, що ми в безпеці і те, що тепер все зміниться. Ми піднялись у повітря. На великій стіні був надпис "Пекло" "Зона А". Ми побачили лабіринт і Притулок з повітря. Він виглядав набагато більшим чим я уявляла. Я була дуже засмучена і втомлена тому не помітила, як заснула на плечі Ньюта стиснувши його листа в руці.
Кінець...
_________________
1707 Слів. Дякую перегляд.