Що сталося Техьон так і не знає – десь через пів години Чонгук повертається у ванну та виганяє його. Потім ігнорує, у спальню не впускає. Коту доводиться спати на дивані. І ось наступного вечора, після зникнення на весь день, Чонгук сідає з іншого від нього краю на дивані та уважно дивиться.
— Отже, ти Техьон, — тихо говорить і чекає реакцію. Реакція заторможено з'являється на котячій мордашці, коли почуті слова нарешті набувають сенсу. ЯК ВІН ДІЗНАВСЯ?!
Чонгук зітхає та відкидається на спину дивана. Ніби починає говорити, але завмирає з розкритим ротом і ще раз зітхає.
— Ну і що робити? — у відповідь, очікувано, отримує лише наляканий погляд.
Техьон переконаний, що зараз Чонгук висловить своє обурення та невдоволення обманом(хоча його, якщо вдуматися, не було) чи вторгненням у особистий простір абощо. А тоді точно виставить за двері. Пригадується Техьонове підглядання в душі та стає геть зовсім паршиво. Він ж не припускав, що хтось коли-небудь дізнається його особистість... Техьон задумується про те, що навіть будучи котом його знову переслідує це гнітюче відчуття відповідальності. Чесності. Переживання про те, що подумають інші. Але, зрештою, чи від цього Техьону так сумно? А може, від того, що доведеться назавжди розлучитися з Чонгуком? Здається, навіть неясність свого подальшого виживання його так не турбує.
— Ти знаєш як прокляття зняти? — звучить у супереч очікуванням. — Я б тобі допоміг, але як не намагався, схоже, заклинала надзвичайно сильна та мудра відьма, бо все прочитати не вдається. Навіть друзів своїх питав, — Чонгук його... не сварить?
Вражений кіт заперечно хитає головою. Навіть якби можна було придумати спосіб, як передати інформацію про зняття прокляття, Техьон нізащо не розкаже, що треба, як у тій казочці, поцілувати "принцеску", щоб вона з жаби знову стала людиною. І щоб ще й справжнє кохання, між іншим.
Чонгук кілька разів задумливо киває. Тоді різко видихає. Щось у його погляді змінюється, додається якоїсь енергії, завзяття.
— І ти, Техьоне, — хмикає, виділяючи ім'я сусіда, — весь цей час жив зі мною, виявляється. А я думав, ти вже переїхав. І, чорт, — притуляє тильною стороною долоню до вуст і похитує головою, невідривно дивлячись на Техьона, — дивився як я... Боже.
"Ти сраний збоченець!" зависає в повітрі несказаним. Техьон радий, що від зніяковіння та сорому його шерсть не порожевіла.
Чонгук знову зітхає, тепер протяжно – майже стогне, і закриває долонями обличчя.
— Та щоб тобі... Більше не пущу в свою кімнату. Тут і спи, — зрештою каже та встає. Обертається на кота знову. Прийняти думку, що живеш з мужиком із сусідньої квартири важко. Це дивно. Особливо коли цей чоловік є тим самим Техьоном, заради зустрічей із яким колись вставав так рано. Адже Чонгук вже давно сохне по ньому.
***
Називати Котямбу Техьоном незвично та дивно. Але й Техьона Котямбою... В результаті Чонгук каже через раз то так, то так. Паралельно зі своєю відьмацькою роботою намагається придумати, як зняти прокляття. Бо від думки, що Техьон назавжди котом залишиться... якось сумненько та шкода того стає. Ну і за себе теж, відверто кажучи, не радісно. Бути закоханим у кота... Однозначно треба щось придумати.
Зважаючи на те, що спершу було дуже незвично жити поруч із котом, знаючи, що той людина, Чонгук різко віддалився. Став набагато менш контактним, уникав Техьона, через що в того серце краялося. Бо в його нудному, обмеженому та однобарвному котячому житті Чонгук це єдина радість. Той навіть вигулювати його перестав.
Проте з часом Чонгук змирився і... тепер поводиться майже так само, як і до з'ясування правди. Хоча іноді обом здається, що краще вже б жив у невідомості.
Котямба тихенько заходить(така навичка в нього з'явилися лише в котячому тілі, хоч якісь плюси є) у вітальню та застрибує на диван біля Чонгука, який звично та по-домашньому переглядає якийсь фільм у вечір понеділка. Техьону цікаво, чому саме понеділок для нього відпочинковий день, але зі зрозумілих причин запитати та дізнатися не може. Чонгук не звертає на кота жодної уваги, коли той підкрадається. Техьон акуратно та невпевнено тикається мордочкою під його руку. Чонгук на мить скеровує на нього свій погляд і... піднімає ковдру, дозволяючи вмоститися на колінах. Кіт ледь чутно муркоче. Чонгук, цілком звично донедавна, кладе на його пухнасту шерсть долоні та, не задумуючись, ненав'язливо гладить по ребрах і чухає за вушками. Техьону здається, що це можна сприймати, як фінальне перемир'я. Від думки, що все налагоджується та буде добре, він нарешті розслабляється. Не дивно, що скоро, під помірне бурмотіння телевізора та приємні дотики коханої людини, засинає.
Чонгук не помічає, як і сам заплющує очі та цілком розслаблено розкидається на диванних подушках. Напівсвідому хлопцю чи то сниться, чи здається, що хтось ледь відчутно торкається його губ, пускаючи по тілу слабо вловимі вібрації, лоскочучи щоку.
***
З-поміж незсунутих штор у лице б'ють незвично яскраві сонячні промені. Схоже, весна таки вирішує починатися. Чонгук відчуває дискомфорт у тілі, точно від далеко не зручної пози для сну, та намагається потягнутися і лягти нарешті рівно. Саме тепер він відчуває на собі щось, з чим лежить майже в обнімку. Чонгук різко прокидається та вибалушує очі та голого чорноволосого хлопця, від ваги тіла якого його рука й заніміла. Коли трохи відвисає, то акуратно встає та виходить із кімнати. Думки літають хаотично, як мухи влітку над лайном. Він на автоматі робить усю свою ранкову рутину, а коли "повертається" в реальність, одягнений і взутий з ключами в руках і готовий виходити, зупиняється на ідеї, що вночі сталося щось, через що прокляття розвіялося. Прокляття точно не зникло само собою. І це щось, найімовірніше, пов'язане з Чонгуком. І... все-таки він пам'ятає той котячий поцілунок у напівсні.
***
Техьон прокидається, почуваючись неочікувано паршиво. Спина болить, шия болить. На ногу щось тисне – ніби він знову в людському стражденному тілі. Різко розплющує очі, вражено дивиться на подушку перед носом – ворушить своїми пальцями, що лежать на ній. А от хвоста не відчуває. Як у сповільненому кадрі опускає погляд на своє тіло й лише всепоглинаючий шок не дає йому вражено та радісно закричати "АААААА!".
Техьон і подумати не міг, що той відчайдушний чмок щось дасть. Йому просто хотілося цього і він розумів, що кращого моменту не буде. Без жодної задньої думки. А тут бац!
Хлопець піднесено встає та усміхається на всі 28, махаючи кінцівками та стрибаючи голим посередині кімнати. Так чудово, виявляється, бути на двох ногах і мати руки! І він ще й говорити тепер може, ваау!
Раптом Техьон завмирає та рефлекторно прикривається руками між ногами – не кіт уже, треба якось і про пристойність дбати. Він думає про те, що добре, хоч Чонгука нема в кімнаті. А тоді його осяює, що взагалі-то той міг його вже й бачити сплячим і голим. Беручи до уваги те, як часто Чонгук засинає під час переглядів фільмів, то так напевно й було. А тоді до Техьона доходить основний нюанс: прокляття розвіялося, тобто його кохання до Чонгука взаємне. А отже, це, виявляється, не результат нудьги його котячого існування, а справжня любов(щоправда, що привабило Чонгука в своєму коті вже інше пікантне питання, якому Техьон не надає зараз багато уваги).
***
Коли Чонгук повертається додому, то бачить голу задницю, що хутко біжить у ванну. Він, звісно, знає, чия це задниця. Більше того, за ту коротку мить він встигає зауважити, що це зачотна задниця.
"І як я докотився до такого?.." — думає Чонгук, роззуваючись. А тоді несе пакети з продуктами на кухню. Похід у магазин дав чимало плюсів: це і можливість провітрити голову, і дати час Техьону прокинутися та одягнутися без незручних моментів(чим той майстерно не скористався), і купити якусь їжу, само собою. Тепер Техьон котячим кормом не обійдеться...
Щодо "провітрити голову", Чонгук, насправді, дійшов до цікавих думок. Перший варіант, найбільш схожий на правду, хоч як він не намагався придумати контраргументи, це те, що Техьон кінчений збоченець, який спеціально все так підлаштував(знайшовши собі якусь відьму, яка б наклала чари). Це підтверджується його підгляданнями у ванній. І поцілунком останньої ночі. Все-таки згодом Чонгук чітко згадав, що точно відчув його, а не придумав. А враховуючи, що поцілунок був ледь відчутний, то звідки знати, що Техьон раніше нічим таким зі сплячим Чоном не займався? А може й гіршим чимось... Чонгук не хоче думати, що міг творити збочений кіт з ним у ліжку, доки хлопець спав. А що, як "прокляття" полягало й у тому, що Техьон за власного бажання міг у людину перетворюватися? А тепер йому просто набридло, він награвся і піде... А Чонгук, як дурень, намагався придумати, як же "врятувати" бідного-нещасного сусіда, якого так жорстоко прокляли. Від таких думок у грудях стискає.
Другий варіант, не такий жорстокий щодо Чонгука, полягає у відомому з казок способі зняття чарів поцілунком. Він не часто використовується на практиці, бо якийсь занадто романтичний. Але все ж існує. Є навіть різні варіації: сам факт поцілунку або ж підкріплення його почуттями(також буває вимагається однієї людини або й обох). Зазвичай під почуттями мається на увазі кохання. Хоча Чонгук чув про одну історію, де...
доньку імператора прокляла відьма, яку імператор вигнав із країни. Дівчинка стала німою та паралізованою. А зняти ці чари міг тільки воїн із ворожої держави, який мав усім серцем ненавидіти ту дівчину і поцілувати її під повним місяцем посеред лісу. Однозначно, відьма постаралася, щоб прокляття ніколи не було зняте, але... на диво, знайшовся такий чоловік, який підпадав під усі критерії та погодився це зробити за фінансову винагороду. Щоправда, отримавши гроші від імператора, він його доньку вбив і втік назад у свою батьківщину.
Повертаючись до актуальних питань, то Чонгук, звісно, розглядав ще інші можливі пояснення того що відбулося з Техьоном. Але жодне з них не вписувалося в цілісну картину, а лише підходило під якусь частину фактів. Отже, справді можливі лише два варіанти. І за змістом вони... кардинально різні.
Коли Чонгук зачиняє дверцята холодильника, то чує невпевнені кроки. Власник цих кроків зупиняється на порозі на кухню та мовчить. Чонгук повертається та дозволяє собі кілька секунд мовчки розглядати Техьона. Сусід і раніше приваблював Чонгук, чого гріха таїти. А тепер він стоїть на його кухні, у його одязі, то дивиться та відкриває рот, щоб щось сказати, то закриває знову, як риба, та відводить погляд. Це змушує Чонгук усміхнутися кутиком губ. От якби Техьон був його хлопцем – не втримався б щоб підійти та затискати його. Стоп. Ні-ні-ні, не треба про таке думати. Техьон збоченець(гіпотетично). Але ж він зараз виглядає так невинно... невже знову прикидається? Ще чогось хоче від Чонгука?
— Доброго ранку, проходь, поїси, — Чонгук стає повністю серйозним і стриманим та вирішує, що досить вже цих дивоглядок. Дорослі люди, в кінці кінців.
Техьон тихо відповідає "доброго ранку" та продовжує мнятися на місці, але вже посеред кухні. Після Чонгукового спонукального помаху рукою нарешті сідає за стіл. Техьон ніяково мовчить, доки власник квартири готує йому сніданок.
Чонгук відчуває, як чужий погляд пиляє діру в його спині. А ще зсередини кипить бажання спитати прямо, який же з тих двох варіантів правда. Але чомусь не наважується. Може, сумнівається, що Техьон скаже правду. А може боїться, що правда виявиться гіркою.
— Вибач, — звучить неголосно за спиною хриплий голос, — я-... просто вибач, добре? Повір, що я не планував нічого лихого стосовно тебе, це все сталося... не з мого бажання і я взагалі думав, що ніколи більше людиною не стану і того, що ти дізнаєшся, що я не просто кіт теж не уявляв. Тому й поводився може, деколи... трохи... ніби мені за це нічого не буде, — зрештою через силу закінчує думку Техьон, хоча слова насправді не зовсім передають те, що він має на увазі.
— Та тобі й так нічого не буде, — Чонгук спирається попереком на стільницю біля плитки та дивиться на Техьона, який соромиться зустрітися з ним поглядом. Чужа ніяковість додає йому впевненості.
— Я маю на увазі, це ж вплинуло на твою думку про мене, — нарешті підводить погляд Техьон. — Будь ласка, повір, я б ніколи не робив такого, — продовжує виправдовуватися, відчуваючи в цьому невідкладну потребу, хоча Чонгук навіть і не натякав, що затаїв якусь образу, — якби не був переконаний, що вже ніколи не стану людиною. Це було низько, визнаю, але-
Чонгук перериває Техьонове розкаяння, не бажаючи далі думати про ті й для нього не надто приємні ситуації. Хоча, якщо задуматися, то може не такі уже й погані ці моменти були... Чонгук був би не проти, щоб Техьон знову із захопленням дивився на нього роздягнутого, якби він тільки робив це не прикидаючись котом. Але Техьон і не спеціально це робив... якщо вірити його словам. А щось Чонгуку підказує, що просто так вірити не можна. Необхідні докази.
— Добре, я зрозумів. Давай просто забудемо про це, — не бажає більше говорити про це.
Але спокуса забути про той перший варіант надто велика. Бо розуміти, що сусід, у якого за пів року закохався та заради якого почав навіть рано вставати, аби бачитись у ліфті, виявися справжнім мудаком – ну це таке собі задоволення триндець. Занурившись у роздуми, Чонгук у процесі усвідомлює, що вже говорить:
— Як ти став котом?
— Може не треба? — зам'явшись, невпевнено каже Техьон. Він, звісно, бажає бути чесним перед Чонгук, тим паче враховуючи, що у них взагалі-то кохання взаємне і все таке, їм би якось зустрічатися почати... Але чомусь соромно розказувати про всю ту дурдом-веселку. Та й чи повірить йому Чонгук? Ну от якій би відьмі треба було, щоб всі її нащадки одружувалися до 24-річчя? Як маячня звучить.
— Ні, розказуй, — Чонгук сприймає Техьонове небажання розказувати, як підтвердження першого варіанту. Якась його частинка хоче прямо зараз просто виставити Те за двері. Чонгук так пильно на нього дивиться, а Техьон так довго мовчить, що в результаті вони забувають, про що говорили, й заворожено розглядають обличчя один одного.
— Ну? — отямлюється Чонгук.
Техьон зітхає.
— Мене прапрабаба прокляла... — з-під лоба з надією, що цього вистачить, зиркає на Чонгука, але той, навіть забувши про вже майже чорний млинець на сковорідці, невідривно дивиться, очікуючи цілої історії. Техьон наважується і розказує все на одному подиху. І про сон, і про те, що родичі до того казали, і як намагався з квартири своєї вийти.
Вислухавши, Чонгук мовчки повертається до плити та береться згрібати зі сковорідки чорне смердюче місиво в смітник. Різко випростується та знову скеровує свій здивований погляд на сусіда: — Що? Поцілунком щирого кохання?
Техьон ніяковіє. Закусує губу та дивиться на Чонгука, що завмер із пательнею в руці. Веде плечима.
А в Чонгуковій голові нарешті складається ціла картина. Серйозних причин не вірити Техьону наче немає, але він звик усе перевіряти. Тепер не терпиться взяти в руки колоду карт і всього-на-всього, перемішавши її, витягнути одну-єдину карту, яка й прояснить, чи говорить Техьон правду.
— То... — подає голос Чонгук, який одночасно й дуже радий, що в них з Техьоном, схоже, щось буде, але разом із тим і не покидає акуратність, адже не хочеться потім занадто сильно розчаруватися. Раптом Чонгук обриває свою репліку зі змістом приблизно про те, що їм варто зустрічатися, бо вважає, що краще не спішити. — Кхм, точно, млинці.
Тоді вони снідають і коротко говорять про якісь побутові питання. Після цього Техьон нарешті після кількох місяців "гостювання" повертається у власну квартиру.
Як тільки двері за ним зачиняються, Чонгук одразу ж береться за карти.
***
Техьон приходить через тиждень вранці. Дзвонить у двері та усміхається, випромінюючи радість, коли їх відчиняє милий сонний сусід.
— Доброго ранку, — з ентузіазмом каже Техьон дверям, які різко зачиняються, залишаючи його самого в коридорі. Хлопець кілька секунд в прострації дивиться на лакований прямокутний шматок дерева, його мозок працює надзвичайно повільно.
...чому Чонгук зачинив двері? Що не так? Чонгук... Чонгук...
БЛЯХА.
До Техьона доходить, коли він нарешті повністю відтворює та аналізує образ Чонгука, якого пів хвилини тому побачив: той був не просто сонний – він був лишень у своїх піжамних шортах. А піднявши погляд вище, можна було побачити голий, сексуальний торс. Той самий, на який зависав Техьон у ванній, будучи котом... Напевно Чонгук про це також згадав. Тому й сховався.
Двері відчиняються знову й у Техьоновому полі зору опиняється скуйовджений Чонгук у великій пом'ятій червоній футболці.
— Доброго ранку, — він намагається виглядати впевнено та природньо.
Техьон вирішує роби те ж. А ще нарешті відвиснути. Зрештою, не для того, щоб про голі животи думати він сюди прийшов. Ну або щоб щось інше зробити, перш ніж про них думати. А бажано не тільки думати. І-.. так, стоп. Треба припинити цей думковий вступ до порно.
— Я, ее, цей, — намагається впорядкувати свої думки, — може, — невизначено махає долонею, сподіваючись, що Чонгук і так зрозуміє. Без слів. Бо слова в даний момент здаються чимось занадто геніальним для Техьонового звихнутого мислення. Оце так недотрах, йомайо... Тиждень пожив окремо, а вже ніби школярка, на яку вперше звернув увагу красень старшокласник.
— Може? — роздратовано підганяє або ж дбайливо підштовхує говорити Чонгук.
Техьон сприймає, як перше. Його груди частіше підіймаються, дихання стає гучнішим. Хлопцю здається, що Чонгук його занадто сильно чує. А ще, що тому чутно навіть Техьонове серцебиття. Адже Техьон виглядає, як справжній ідіот. Не може два слова до купи зліпити. А стільки ж думав, що казати. Що робити загалом. Не те, щоб було важко наважитися подзвонити в двері, але це справді продуманий вчинок. Ніщо не віщувало біди. А тут на тобі, розхвилювався. Це так не схоже на нього... Ще чуть-чуть, і Чонгук справді зачинить перед ним двері та піде назад спати. І чого ти, Техьоне, взагалі так рано прийшов? Він дивиться Чонгуку, що очікує, в очі. Мусить сказати вже щось. Хоч якось передати свої думки, хай навіть не дуже високопродуманими поетичними словами чи хоч зв'язними реченнями. Головне не мовчати.
— Давай зустрічатися.
Це не те, що Техьон хотів сказати. Ну або хотів, але не зараз, не тут і не так. Але видихає, бо цей тривожний момент нарешті минув. Та, в результаті ляпнув фігню. Але хоча б щось сказав... Зрештою, чого йому Чонгука боятися? А й дійсно, стоїть он такий, підпухлий і заторможений тепер навіть більше за Техьона, очима кліпає.
— Давай, — відповідає просто. Бо теж хоче. Бо чекав. Бо й сам шукав зустрічі з Техьоном, а той кудись зник і не з'являвся за ці всі дні. Точно. Зник і не з'являвся – ай-ай-ай. — А ти де був?
Відчиняє двері ширше, мовчки дає зайти.
— Та там батьки трошки шуму наробили, а ще на роботі підпал... За неявку звільнили. Але я домовився, щоб за власним бажанням. Тепер все супер, — бо заїбала та робота. Давно треба було знайти щось, що б приносило задоволення, а не лише головний біль.
— То ти безробітній тепер? — Чонгук спостерігає за тим, як Техьон, наче в себе вдома, роззувається.
— Спробую влаштуватися в ту компанію, в яку давно хотів. Весь час боявся, що не візьмуть, що треба більше досвіду, знань і тд.
Стає навпроти свого сусіда. Сусіда... ну-ну. Навпроти свого хлопця. Усміхається. Спершу чуть-чуть. Тоді не стримується. Чонгук його хлопець. Либиться на всі зуби, що має. Він щасливий.
Чонгук ледь-ледь усміхається. Але торкається долонями Техьонової футболки внизу. Стискає, трішки тягне вниз. Стає ще ближче, щоб казати тихо та розслаблено:
— Я, звісно, дуже радий, що ти прийшов. І що ми, мм, разом. Але я надзвичайно хочу зараз піти спати, — не згадує, що причиною цього є нічне гадання на те, коли ж Техьон прийде.
Техьон не сміє перечити, але...
— Сам?
Руки зникають з його футболки. Чонгук робить крок назад.
— Як хочеш, — кидає фразу в бурхливе море Техьонових думок і йде в спальню. Здається, в останній момент вдається ще розгледіти його хитру усмішку.
***
Спати до обіду люблять всі, хто не занудні дисципліновані трудоголіки. На щастя, тепер жоден із цих двох таким не є.
Техьону сниться, як він стоїть посеред галявини голий і гарячий. Його оточили якісь люди, які йдуть по колу та щось бурмочуть. Він дивиться на їхні обличчя, але не може усвідомити те, що там бачить, впізнати якісь риси. Розпізнати щось. Просто якісь люди, якісь обличчя, які не запам'ятовуються й на мить. Раптом Техьон відчуває, що хтось хапає його за талію та підкидає, він у сповільненому кадрі перевертається в повітрі і падає вже десь в іншому місці.
Він прокидається від того, що в нього боляче стоїть. У першу чергу перевіряє, чи спить Чонгук. Так, його маленької проблемки поки ніхто не помітив, можна не хвилюватися. Цікаво, що ж йому таке снилося, що аж... Як Техьон не намагається, пригадати решту сну не вдається. Зате руками намацує чужі на своїй талії й неусвідомлено починає лагідно проводити по гладенькій шкірі. Вони так близенько лежать... Як це бувало й тоді, коли Техьон був ще котом.
Він уже майже впадає знову в сон, як зненацька Чонгук підсувається до його вуха та шепоче:
— Техьон... скажи чесно: що тобі снилося?
Він лякається – невже Чонгук засік стояк?
— Та нічого такого, — намагається на всякий випадок ніяк не видавати себе. — Якісь танці біля лісу вночі.
— І незрозуміле бубоніння?
Техьон легенько відсуває голову, щоби бачити Чонгукове лице. Той не виглядає таким сонним і безпорадним, як це було годинки дві назад ще вранці.
— Угу, звідки ти знаєш? — що, знову відьомські штучки?
— Мені те саме снилося... — закусує губу. — Що останнє пам'ятаєш?
Техьона насторожує ця хитра усмішка. Чорні очі...
— Як упав... а ти?
Чонгук посміхається ще дужче. Щось у тому, як він дивиться, нагадує хижака, що загнав жертву в пастку і приготувався хапати.
Всупереч будь-яким очікуванням Техьона, які б могли бути, Чонгукова рука з талії зміщується вниз і зупиняється.... та, на члені.
Вони дивляться один одному в вічі.
— Що ти робиш? — видавлює з себе Техьон.
— А що я роблю? — легенько стискає, гладить великими пальцем через джинси. І чого Техьон не додумався в щось переодягнутися, а не як був лягати? Йому ж Чонгукові речі брати не в новинку.
— А що ти робиш? — все більше віддається відчуттям. Йому байдуже, що там Чонгук робить. Головне, щоб продовжував.
— Не знаю, ти мені скажи, — як каторжник-спокусник продовжує беззмістовний діалог Чонгук. Грається з бігунцем на блискавці штанів. Проводить по ній вверх-вниз. От-от розстібне. Та раптом спиняється. Рука так і завмирає, накриваючи ерегований прутень.
— Та що ти... — починає обурюватися Техьон, але раптом розуміє, у яку гру грає його хлопець. — Хм.
— Хм? — посміхається, не відриваючи погляду, руку не забирає, іншою лізе під футболку.
— Думаю, я знаю, що ти робиш, — зітхає Техьон, прикриває очі. — Спокушаєш мене, щоб я тебе трахнув, — тепер посміхається він.
Не одному ж Техьону почуватись розгубленим.
Але всупереч його очікуванням, Чонгук не губиться. Спокійно забирає від нього свої руки, не припиняє усміхатися, встає та йде з кімнати.
— Ти куди?
Відповідь Техьон не отримує. Натомість встає сам і знову йде за Чонгуком. Знову, виявляється, в ванну. Техьону одночасно й цікаво, й боязко, адже досі соромно за те підглядання.
— Котом ти був сміливішим, — Чонгук стоїть спиною до нього та роздягається. Через дзеркало дивиться на свого хлопця, який і далі вагається, зупинившись на порозі.
Зовсім голий Чонгук ще раз кидає хитрий усміхнений погляд на нього, а тоді стає в душову. Техьону не до смішок. Зрештою, а чому ні? Повторює всі Чонгукові дії та стає поруч у тісній кабінці, на стінках якої зовсім скоро осідає пара двох розгарячілих тіл.
***
Чонгук іде в сусідню квартиру через прохід у стіні, який напряму сполучає його з Техьоновою вітальні.
— Ти Котямбу не бачив? — підходить до зосередженого на моніторі хлопця. Той спершу не реагує, але коли доходить, що до нього звертаються, то відсувається від столу, показуючи коліна, на яких спав чорний кіт і який тепер незадоволено дивиться на двох людей, що потурбували його сон. — Ясно, — Техьон засувається назад, а знуджений Чонгук ще стоїть зо хвилю, тупо дивлячись на нього. Єдине, що могло врятувати його від нудьги, зараз затишно вмостилося не біля нього, а відривати цю милу грудку чорної шерсті від коханого грудки працьовитості не хочеться. Зрештою Чонгук сідає на диванчик позаду свого хлопця і свердлить його потилицю поглядом. Очікувано, скоро Техьон розвертається:
— Ну що?
— Давай щось робити разом.
— Ти ж знаєш, я працюю. Як тільки звільнюся – зразу твій.
— Ага, схарений і сонний. Я, звісно, нічого не маю проти того, що ми разом спимо й деколи, коли ти робиш це не за компом, їмо. Але, може, ти б працював трохи менше й тоді ми могли б ще щось робити? Грошей нам не бракує.
— Ні, ну ми фільми разом дивимось, ти не забувай.
— Та, під час перегляду яких ти засинаєш, — докоряє Чонгук.
Техьон мовчить і думає. Він справді запрацювався. Знову. Знову поринув у роботу з головою. А клявся собі, що більше ніколи... Йому немає, що сказати на свій захист. І Техьон навіть вдячний Чонгуку, що той говорить про це, не дає стати знову тим самотнім трудоголіком...
— Добре, я тільки закінчу це, — киває на екран, — і буду вільний, окей?
— Коли закінчиш? — Чонгук понуро дивиться на Котямбу, який, незадоволений шумом у вигляді розмови, гонорово йде в його частину квартири.
Мимоволі пригадується Техьоновий день народження пару місяців тому, коли вони гуляли по нічному місту й випадкового знайшли м'явкуче чорне кошеня, яке в них не було жодної причини не забрати собі. Окрім того, що наявності чорного кота бракувало Чонгуку, він ще й певною мірою символ їхніх з Техьоном стосунків. І ім'я новому домашньому улюбленцю придумалося само собою.
— Не знаю... Постараюся чимшвидше, може пів години. А тоді можемо й пройтися десь, якщо хочеш, гаразд, Чонгуку? — Техьон і сам втомився від свого режиму робота-сон. Розуміє, як неприємно його хлопцю від браку уваги та разом проведення часу разом останніми тижнями. Але іноді це відчуття, коли працюєш, що можна зробити ще щось, і ще той проект, і цей... Воно затягує. Частково навіть заспокоює. Проте корисним його це не робить. Треба напружити силу волі й зробити те, чого хоче. Жити так, як хоче, а не наче раб роботи, шефів і менеджерів.
— Угу, — Чонгук іде за Котямбою, лягає перед телевізором і вмикає що-небудь на нетфліксі, аби згаяти час.
***годинник тік-так***
Техьон зовсім втрачає відчуття часу. Завдання, яке збирався доробити, виявилося не таким простим, як здавалося. Більше того, навіть цікавим від того, що не банальне. І ось, нарешті проект надіслано, хлопець задоволено зітхає. Мимоволі кидає погляд на циферки справа внизу екрану. Гримаса паніки відразу з'являється на його обличчі. Пів години перетворилися в три.
Техьон іде в Чонгукову вітальню, готовий просити вибачення, але не знаходить його. Думає, що той напевно вже пішов спати. Але й у спальні немає. Обходить усю квартиру, та нікого, крім неслухняного Котямби на кухонному столі, не знаходить. Дзвонить Чонгуку – 40 секунд слухає гудки. Телефонує на телеграм – теж без відповіді. Заходить у чат і надсилає змістовне: "Ти де?".
Нервово проходить по їхніх з'єднаних квартирах іще раз, ніби за першим разом він міг якось не помітити свого широкоплечого чоловіка. Після очікуваної ще однієї невдачі в пошуках, сідає на край ліжка та різко видихає, запускаючи долоню в волосся.
— Чорт...
Куди Чонгук пішов? Він образився? Було б справедливо. Йти його шукати? Якщо так, то куди? Якщо ні, то що робити? Лягати спати, ніби все добре? Та не зможе тепер Техьон заснути... Розуміє, що завинив. І поняття не має, про що думає зараз Чонгук.
...Техьон ж не залишиться знову один на один зі своєю роботою?
Зіскакує на ноги. Ну ні, відкинути тривожні думки! Дзвонить Чонгуку ще раз, якщо не візьме, піде на вулицю. Хоч під під'їздом постоїть-почекає, якщо що. А раптом Чонгук виявиться десь у дворі?
Після шостого гудка неочікувано настає тиша.
— Алло? — з надією говорить Техьон, а не почувши ніякої відповіді перевіряє екран – циферки побігли, його хлопець справді взяв слухавку. — Чонгуку, вибач мене... Будь ласка, не мовчи. Ти де? Давай поговоримо.
Через дві секунди йому відповідають:
— Я захотів пройтися... — звучить спокійно. — Переночую в Джина. Завтра повернуся. Добраніч.
— Зачекай, Чонгуку, ми можемо-
— Ні, Те, — перебиває його м'який, але непохитний голос, — не можемо. До завтра.
Техьону здається, що ще трохи, й у нього дико розболиться голова, але поки тримається. 10 хвилин його зжирають сумніви та страхи. Але зрештою... Чекати до завтра? Нізащо. Він терпіти не може неясності. Не зможе не те, що заснути, а взагалі спокійно пережити всю цю ніч. Одягається, бере ключі до машини та перед виходом коротко гладить Котямбу, який сполошився тим, що його, схоже, залишають самого, і ліг на килимок під вхідними дверима. Техьонові думки крутяться нервовими нитками. Він не задумується ні про те, як зачиняє двері, ні про те, як заходить у ліфт і виходить із нього. Але коли, покидаючи під'їзд, врізається в когось, то миттєво повертається до реальності. Зустрічається поглядом із чорними очима й тоді вона, реальність, завмирає. Бо перед ним стоїть Чонгук.
— А як ти... — усе, на що спроможний у цьому моменті Техьон. Звісно, він радіє. Проте раптом з'являється тривожний хробачок "він ж не забрати речі повернувся?". Необґрунтований, ледь імовірний, але мозок не встигає це обробити як слід і тому тінь сумніву повисає серед нечітких думок.
— Я зрозумів, як моє зникнення може неоднозначно виглядати для тебе і подумав, що не хочу, щоби ти сильно нервував, — Чонгук ставить руку на талію Техьона та підштовхує, відчиняючи двері. — Пішли.
— Ти не ображаєшся?
— Ні.
***
Техьон відчуває, як чужі пальці час від часу ніжно гладять його волосся. Його ж рука вимальовує уявні візерунки на Чонгуковій поясниці.
— А що, як я знову на кота перетворюся? — Техьон повертає обличчя до свого хлопця і видихає слова тому на вуста. — Ми ж не одружилися по-відьмацьки.
Кінчики Чонгукових губ вигинаються вгору. Техьон не стримується та приближає голову на ті жалюгідні сантиметри ближче й цілує. Чонгук мимоволі стогне й відсувається, щоб не розпалювати бажання вкотре за ніч.
— То що? Матимеш два кота? — піджартовує Техьон, повертаючись до свого питання.
— Ні.
Техьон дупою вловлює, що за короткою відповіддю заховане щось більше.
— Пам'ятаєш, як тільки ми почали зустрітися, тобі приснився дивний сон? — таки продовжує Чонгук.
— Ага, наче ритуал якийсь... — здогад і здивування яскраво відображаються на лиці, яке ледь можливо розгледіти в темряві кімнати. — Хіба можна уві сні..?
— Чаклунське весілля – запросто.
— Чекай-но, але ми ж навіть не домовлялися... як це відбулося? — усвідомлює сконфужений хлопець і припідіймається на лікті, щоб краще все зрозуміти.
— Техьоне... — Чонгук відводить погляд і шукає слова, щоб правильніше все донести. — Зрозуміло, що якби не одружилися тоді протягом місяця за відьмацькими звичаями, ти б знову став котом, і вже, найімовірніше, назавжди. Так працюють прокляття такого типу.
Техьон чує про це вперше, але причин не вірити не має. Чонгук, бачачи, що до цієї інформації питань і заперечень немає, продовжує:
— Я дуже сумніваюся, що ти б хотів реально йти в ліс, проводити обряд...
— І ти вирішив взагалі мене не питати й начаклувати уві сні нам весілля? — дещо вражено питає Техьон, він такого від Чона не очікував.
— По-перше, не забувай: я можу дізнаватися з таро відповіді на деякі питання, як от, чи будемо ми довго разом, наприклад. І по-друге, твоя думка цілком була врахована. Ти міг сказати "ні" уві сні. Сонце, ти напевно зразу забув про це, але на початку сну ти поклявся вічно любити мене. І якби це була неправда, весь той ритуал не відбувся б – це був не просто сон, а більше як симуляція реальності, — ніби Техьон зачепив його честь, подумавши так погано про нього, Чонгук ледь не фиркнув по-дитячому в кінці. Але тоді серйозно додав: — Особливість відьмацького весілля в тому, що воно не відбувається, якщо обоє не є до без тями закохані.
— То ти мене?..
— Ага.
— Кохаю тебе.