Дамір
Як тільки я закрив за Леоном двері, я почув тихі кроки, та ніжний жіночий голос за своєю спиною.
-Дев'ять років назад моя мати мене покинула, в дванадцять років я зіткнулась з цькування та насильством, а в п'ятнадцять була майже...-вона перервалась на пів слові як тільки я до неї повернувся. Її погляд який був спрямований на мене, та був спустошений. На її обличчі я не побачив жодної емоції.
-Міро, давай присядемо і ти все розкажеш по порядку. Звісно, якщо ти цього хочеш?-сказав я.
-Так...
Я підійшов до неї взяв за руку, та повів її в сторону дивану.
Ми сіли на диван, вона відразу ж продовжила:
-Коли мені було дев'ять років, вона мене покинула залишивши з татом, вони із ним подали на розлучення. Тому що, на той момент у мого батька були фінансові проблеми, та великі проблеми із бізнесом. Агнія моя мати, завжди звикла жити в достатку, і для неї не був потрібний чоловік у якого були серйозні проблеми, мій батько був лише для неї тягарем, на той складний для нас із ним період.
Але як виявилося це не всі квіточки на полі, Агнія вийшла за мого тата не зате що вона його покохала, ні не за це. Вона вийшла не за нього, а за його гроші та статки.
Але і це ще не все, протягом багатьох років їхнього подружнього життя Агнія зраджувала моєму татові. Вона завжди шукала для нього заміну, у випадку якщо він в крайньому висновку збанкрутує. Що саме і трапилося.
Вона у складний для нього час навіть не підтримала, і не була поруч із ним, а знайшла самий найпростіший вихід з цієї ситуації, подала на розлучення та забрала останні гроші мого батька. Який зводив кінці з кінцями щоб утримати свій бізнес на плаву. На що для неї було байдуже, вона тоді уже десь відпочивала, та трахалась із своїм черговим багатим козлом.
Але знаєш що, все ж таки два її рішення було досить хорошим. Я дякую для неї тільки зате, що вона подарувала для мене життя. І не забрала мене з собою, не змусила робити те, що робить вона, це єдине за що я для неї вдячна.
Бо її для мене, більше ніколи не існувало в моєму житті, такого поняття як слово ''мама'' та материнська любов не існує від самого мого народження. Так як я, для неї була лише проблемою. Вона не приймала ніякої участі у моєму вихованні, можна вважати що більшу частину у моєму вихованні приймали мої бабуся з дідусем. За що я дуже сильно для них вдячна, зате що вони стали для мене моїми другими батьками. Нажаль, яких я лишилася у шістдесяти річному віці. Пройшло всього два роки, з їхньої смерті.
-Міро, ходи сюди.- перервав її я. Розімкнувши руки перед нею, на що вона коливалась пару хвилин, але посуваючись ближче до мене, і пірнула в мої обійми.
Я розумів, на скільки зараз для неї це все важко дається, натомість розворушувати усі ці події минулого, та відкривати свою душу фактично перед чужою для неї людиною. Розкажавши для мене про усі свої проблеми.
Інколи просто потрібно для когось виговоритися, та скинути тягар який протягом багатьох років буде тягти тебе лише на дно.
Нажаль, такої можливості у мене не було. Моє життя, з самого малечку також не мед.
Частково звільнившись від моїх обіймів, вона подивилась мені в очі та посміхнулась.
-В дванадцять років, я зіткнулася з жорстокістю своїх однолітків. Через те, що я дуже сильно відрізнялась від інших, я не була такою як вони.
В ті часи я була, просто маленькою зляканою та замкнутою у собі дівчинкою. Яка була у свої дванадцять років, найкращою ученицею елітної школи в Каліфорнії.
А мої однолітки були, просто дурними розбещеними ідіотами, для яких завжди усе дозволено. Для всіх навколо було байдуже, що відбувається у стінах школи та поза їх межами.
Усі викладачі робили вигляд, як ніби нічого не відбувається, що учні не знущаються над іншими. Що вони не цькують, та не застосовують фізичну силу поза межами школи.
Для них було просто байдуже, вони навіть не намагалися із цим нічого робити. Якщо бути коротко, то я як би мовити, я потрапила у їхній список ''Жертв''.
Вони просто відкопали якусь видуману ситуацію, та без причини почали над мною знущатися. Цілий рік я терпіла їхні знущання, цькування та насильство.
Під словом насильство, я маю на увазі те, що відбувалося поза межами школи, бувало і таке що все моє тіло було покрито синцями, гематомами і ранами.
Але про це ніхто не знав, весь свій біль та страждання я тримала у собі. Про це навіть ніхто не здогадувався, що може пережити дванадцяти річна дівчинка, позбавлена батьківської любові та тепла. З якими для неї проблеми доводиться стикатися, та що вона здатна пережити, про це було нікому невідомо окрім самої себе.-на цьому вона затихла, більше не сказавши ні слова. Її руки почали труситися, а по щокам безшумно почали стікати сльози.
-Принцесо, все що тобі довелося пережити у свої дванадцять років, це дійсно жахливо. Але те, що ти все це тримала у собі це набагато гірше.
-Я фактично залишилась одна, батько завжди зранку до ночі пропадав на роботі, а приходив він тоді коли я уже спала.
Бабуся з дідусем повернулися до Лос-Анджелесу, бо у них там виникли якісь певні проблеми. Матері у моєму житті не було від слова взагалі, бо для неї було просто похуй на мене. Бо її хвилювало тільки сука її довбане життя, а на всіх інших для неї було посрати.
Кожного Божого дня, мене це все блять з'їдало з середини, мені настільки морально було хуйово, що це просто не можливо передати словами.-я розумів що її підвищений голос, це все сплеск емоції які зараз бушували у неї всередині.
-Я можу уявити, через що для тебе довелося пережити у підлітковому віці. Кожному з нас довелося пережити якісь певні проблеми, які приготувало для нас наше життя. Бо з кожної нашої проблеми, ми виносимо для себе певні фактори, та кожним разом ми стаємо стійкішими і витривалими. До якоїсь максимально хуйової ситуації, яку приготувала для нас на нашому шляху доля.
І це все обов'язково має статися, бо нічого ми не зможемо змінити, тільки якщо усе взяти у свої руки.
-Да що ти розумієш? Я була змушена покинути рідне місто, щоб переїхати у Лос-Анджелес до бабусі з дідусем. Де у мене був шанс на нормальне життя.
Але усе це казочки та прості байки, це ще не всі проблеми та випробування які готувало для мене моє життя.