Я попрощалася з місіс Ботсон, та покинула її кабінет. Я ще не до кінця, відійшла від шоку.
Але я розуміла що всі мої старання були не марні, все це не дарма. Я хотіла показати для батька, що я можу хоть би щось у своєму житті добитися самостійно, але все це в першу чергу, я довела собі що зможу досягнути своєї мети, байдуже які перешкоди будуть у мене на шляху.
В першу чергу я повинна завжди думати про себе, про свої потреби та свої пріоритети в житті.
Як тількі я опинилася в коридорі мене ззаду за талію обняли чиїсь руки, я напряглася, потім після цього послідували поцілунки від передпліччя до шиї. Я відчула знайомий аромат чоловічих парфумів. Тількі після цього я трішки розслабилась.
-Артем, зупинися і відпусти мене.
-Кхм, і завжди ти такою недоторканною будеш? Скільки можна, ти завжди напрягаєшся коли я до тебе торкаюся.
-Скільки треба, стільки і буду! Ти ніякого права і впливу на мене не маєш.
-А з якіх пір ми такі сміливі стали?
-Не твого розуму справа. Я взагалі то хотіла поговорити, але ти весь день не відповідав ні на дзвінкі, ні на повідомлення.
-Справи були.
-Цікаво ж які?
-От тільки не зайобуй, мене знову своїми дурними запитаннями.
-Іди ти.-коротко відповіла я.
Розвернувшись я пішла до виходу, по дорозі я написала для Моніки, домовилися зустрітися у нашій улюбленій кафетерії приблизно через дві години. Я хотіла повідомити для неї важливу новину.
Зайшовши у кафе я відразу побачила подругу, вона розмістилась за столиком біля вікна, та з кимось розмовляла по телефону. Тихо підходячи до неї ззаду, до мене донеслися обривки її розмови:
-Боже, Артеме аби ж ти тількі знав як вона мене бісить.
-Вона просто високомірна сучка. Навіщо вона тобі? Тиж знаєш, що ти мені давно подобаєшся. Навіщо тобі це недоторканне дівчисько?Даю сто відсоткову гарантію, вона невзмозі дати те,що можу тобі дати я.
-Давай зустрінемося сьогодні ввечері, як завжди. А потім...
Я підійшла до неї за столик, і легенько постукала її по плічку. Вона різко закінчила розмову із словами:
-''Вибач,не можу більше розмовляти''.
-Привіт.-сказала вона.
-Привіт.-коротко відповіла я.
-Ну що, як усе пройшло? Що директорка сказала?
От сука, щойно говорила із Артемом, а тепер робить вигляд ніби нічого не було.
Гаразд, зроблю вигляд ніби нічого не чула.
-Та начебто, все добре. Майже через місяць, я буду навчатися у найкращому університеті штату Каліфорнія. І нарешті, повернуся у рідне місто.
- Круто. Вітаю.
-Ти ж знаєш яких зусиль мені це вартувало, і нарешті вони не були марними. Розумієш?
-Розумію. Що на твоєму місці, міг опинитися кожен, в тому числі і я.
-І на що ти натякаєш?
-На те, що тобі це все дісталося за дарма. І в правду добре мати таких впливових батьків, до такого і не складно звикнути.
-Так, і що з того.-сказала я.
- Що вони, завжди все можуть купити. І не треба мені розказувати, яких тобі це все зусиль коштувало усім це все давно зрозуміло.
-Ти все сказала?
-Можливо.
-Добре, тоді скажу я. В тобі завжди говорить заздрість, так як мій батько впливова людина.
І що з того? Це не означає, те що все можна купити. Навідміно від тебе, інші люди із шкіри лізуть аби досягнути того, на що заслуговують.
-А я то думала, що ти не така пихата, шкода ти гірше. Ти просто зіпсоване, високомірне, нахабне дівчисько. Для якої, все просто падає з неба.
-Так чому ж ти дружиш з такою як я? Скажи мені, дай відповідь на моє запитання.
-.....-у відповідь лише тиша.
-Не скажеш ти, скажу я. Хто із нас, ще зіпсована та високомірна? Ти завжди шукаєш в людях вигоду для себе, все це просто ілюзія, знаєш що в чому ти дійсно дуже здібна. Брехати і втиратися в довіру людям заради вигоди. І ще, ти справжня сука!
-Іди ти, до біса.-перебиваючи мене, випалила вона. Зібрала свої речі і вибігла з кафе.
-Що і треба було довести. Не даремно кажуть, тримай друзів близько, а ворогів ще ближче.
Де були взагалі мої мізки раніше? Що я повелась, на дружбу із нею.