Драко оглядав кімнату Ґрейнджер під пеленою ночі.
Він був приголомшений її розмовою із портретом Заклинателя змій. Дівчина знала про нього набагато більше, аніж він про неї. І вона знала це.
Як?
Повертаючись думками до рейду за бруднокровками, де вони вперше зустрілися, Ґрейнджер запитала: чи хоче він піти. І тоді, в Гоґвортсі, декілька днів тому, вона намагалася врятувати якогось хлопчака, який, за усіма намірами й цілями, міг стати таким, як він, просто на декілька років молодшим. Використаним для покарання власних батьків або їх примусу до покори.
На коротку мить він задумався, чи спробувала б Ґрейнджер витягнути його минулого року, якби знала, що відбувається. Дамблдор точно намагався, та для нього було запізно. Драко лишався занадто наївним, щоб зрозуміти, що його використовували як покарання для батьків. Та він засвоїв урок тяжким досвідом і тепер бачив, що їх усіх використовували.
Із них витискали все, на що вони були здатні.
Ґрейнджер точно роздумувала про те, якою людиною він був і про те, в яку ситуацію потрапив. Він, на противагу, не замислювався: ким вона була і у якій ситуації вона знаходилася. Йому було байдуже. Не передбачалося, що Драко мав непокоїтися чи бути допитливим, чи мати хоч якесь бажання дізнатися будь-що. Ці ідеї вважалися зрадницькими. Його було б покарано лише за бажання дізнатися щось про внутрішнє коло цих тараканів, або за ідею зважати на почуття когось нижче себе.
Та справді розлюченим Драко робило те, що це все було заборонено.
А як щодо маґлів?
З моменту, коли Чаріті Бербидж з'їли заживо, він роздумував: яким чином викладання маґлознавства заслуговує такої жахливої смерті. Якщо маґли справді були брудними, розбещеними істотами, яка проблема дізнатися причину цьому? Хлопець міг зрозуміти відсутність інтересу до предмету, проте нащо карати професорку за виконання своєї роботи?
У Драко досі були проблеми зі сном через часті кошмари із оголеними кістками та рваними шматками плоті.
Це було настільки незвичним, та попри все, ніхто не намагався дізнатися, що спричинило таку сувору страту. У чому справді проблема з вивченням нижчих за статусом людей?
Його затопило всеохопним відчуттям: Драко не знав нічого про те, як маґли жили і що робили. Він не знав, чи йому брехали навмисно, чи це просто було невідомо. До того ж, його дуже цікавили книжки у кімнаті Ґрейнджер. Її маґлівський підручник з астрономії не був схожим ні на один запис, який він коли-небудь бачив. Драко не міг пояснити його вміст.
І це була лише одна книжка.
Промиті мізки.
Він пригадав насмішкуватий аналіз його особистості від Ґрейнджер. Йому не промивали мізки. Та хлопцю не подобалася думка про те, що від нього приховували інформацію, навмисно чи ні. А багато знань насправді було утримано.
Думка про те, що Драко каратимуть за поставлені питання, обурювала його.
Робила зухвалим.
Темний Лорд знову зник, а це було чудовою можливістю нарешті вияснити те, чого він не наважувався питати.
Будинок Ґрейнджер залишався темним, порожнім і моторошно тихим. Драко знав, що тут ніхто не мешкав. Її батьки зникли безвісти, і їх досі не знайшли. Він був свідком того, як Ґрейбека та Джаґсона катували через повернення з порожніми руками зі спроби їхнього викрадення.
Драко не знав багато про Ґрейнджер. Йому ніколи й не хотілося. Дівчина захоплювалась Поттером, була зубрилою-бруднокровкою, яка проводила свої дні на самоті, намагаючись виправдати власну вроджену мерзотність. Вона була розумною. Очевидно. І він мусив неохоче визнати, що Ґрейнджер була розумною не лише в плані книжок. Ніхто не діяв з такою продуманістю, як вона, і через це вони поодинці сиділи у підвалах по всій Англії.
Драко затулив шторами вікна і увімкнув світло, кліпаючи, поки його очі пристосувалися до сяйва над головою. Це його дивувало. Якби він захотів стільки ж світла, скільки було у цій кімнаті, йому знадобилося б набагато більше ламп та свічок, розвішаних по стіні чи звисаючих зі стелі. Він придивився до джерела світла. Було видно бліду кільцеву лінію під марлевою тканиною. Драко знайшов лише одне джерело і мусив визнати, що був вражений. Це було набагато ефективніше, ніж будь-що, із чим він зустрічався у магічному світі. І воно вмикалося й згасало так швидко.
Він декілька разів клацнув вимикачем, як Ґрейнджер.
Моментально.
Залишивши руку на дверній ручці, Драко припинив клацати і ще раз замислився: що саме він тут робив. Його серце глухо билося в грудній клітці. Тут нікого не було, та він нервував. Відчинивши ці двері, здавалося, Драко не побачить там нічого, що йому могло б сподобатися.
Відчуваючи сумнів через можливість бути впійманим, хлопець все ж наважився. Коридор був темний, проте він побачив ще більше вимикачів на стінах. Хлопець змахнув паличкою і вишкірився, коли всі вони піднялися одночасно, освітлюючи коридор і показуючи ще декілька дверей та сходи, що вели донизу. Він видихнув.
Зовсім не інтригуючий коридор із дверима та кімнатами. І він був заборонений.
Чому?
Зацікавлений, Драко пройшов далі коридором і відчинив перші двері по ліву сторону. Це була спальня, проте без жодних ознак індивідуальності. Гостьова, мабуть. Він задумався, чи Ґрейнджер була єдиною дитиною, як і він сам. Інші двері вели у ванну кімнату. Туалет і душ виглядали так само, як і у магічному світі. Він не розумів: чому маґлів завжди описували брудними. Спальня Ґрейнджер не здавалася брудною. Вона такою не здавалася. Коли Драко лежав на її ліжку, воно приємно пахло і точно було чистим.
Натомість деякі слизеринці були справді огидними, але ніхто не кликав їх брудними. Точно не так, як вони зверталися до бруднокровок і маґлів. Шкарпетки Ґреґа так смерділи, що він справді спалив декілька з них заради того, щоб запах зник із кімнати.
Ванні кімнати маґлів були майже такими самими, як і чарівників. На раковині було декілька предметів, які Драко не впізнав, тому він піднімав по одному і розглядав їх. Після прочитання етикеток хлопець дізнався, що вони призначалися для чищення зубів. Він підняв зубну пасту, з цікавістю зігнув її, та поклав на місце.
Усе, що він мав зробити, щоб почистити свої зуби - це швидке Очищувальне закляття. Пів секунди та все готово. У маґлів не було магії. Очевидно, підтримання чистоти зубів вимагало набагато складнішого процесу. Він вийшов із ванної кімнати та наткнувся на шафу для білизни. Нічого цікавого. Показалися ще одні двері, які очевидно вели до спальні батьків Ґрейнджер. Він повернув назад у коридор, наткнувшись на декілька фотографій на стінах, заповнених людьми, яких він не впізнавав.
Безмовні, нерухомі фотографії.
Окрім того, що люди не рухалися, вони виглядали... звичайними. Нормальними. Знову-ж таки, вони не здавалися брудними. Не видавалися якимось чином менш інелектуальними. Очевидно, що якби не маґлівський одяг, який чарівники нині все одно починають носити, особливо напівкровки та бруднокровки, він би не зміг їх розрізнити.
Та вони не мали магії, що робило їх нижчими. Менш розвинутими.
Драко нахилився й уважно поглянув на зуби жінки на фотографії, яка була, очевидно, мамою Герміони. Маґли не мали Очищувального закляття, проте зубна паста, нитка та зубна щітка, які він бачив у ванній, чудово виконували свою роботу.
Хлопець шукав на стіні фотографії з дитинства крихітної буроносої сучки і з подивом зрозумів, що їх немає. Це було дивно. Він приглянувся до фотографій. Було декілька рамок, які виглядали так, наче там мав бути хтось ще. Ні, Ґрейнджер не просто не було на фотографіях, її звідти стерли.
Хлопець зробив крок назад, обурений. Навіщо вона так зробила? Здавалося, наче вона видаляла будь-який спогад про...
Драко різко вдихнув, абсолютно приголомшений.
Вона стерла своїм батькам пам'ять, щоб заховати їх. Ґрейнджер прибрала усі спогади про себе з їх пам'яті та знищила будь-які докази її існування з фотографій. Він стояв там, тупо глипаючи на стіну. Це було очевидно зараз, коли він відступив назад, щоб поглянути на перекошену композицію усіх фотокарток. Вона, якої немає на всіх цих моментах з її життя.
Драко подумав про своїх власних батьків. Що б він зробив для їх захисту. Про його шостий курс, про службу Темному Лорду, а тепер і про зраду. Усе це було для нього і його батьків. Якби хлопець міг стерти їм пам'ять, щоб захистити, він би це зробив. На його очі навернулися сльози при думці про погляд його матері: те, як вона дивилася б на нього, як на абсолютного незнайомця.
Він мріяв, щоб вони всі могли просто втекти.
Чому ж Ґрейнджер не втекла? Вона заховала своїх батьків, багатьох маґлонароджених та їхні сім'ї, яких Темний Лорд досі не зміг знайти. Дівчина легко могла заховати саму себе. Чому вона залишилася битися?
Він насупився.
Звісно-ж вона лишилася. Хто у здоровому глузді захотів би жити серед маґлів? Ґрейнджер знала, яким є Магічний світ. Маґлівський же вважався вигнанням. Це було бідне існування, яке не вартувало жодної людини з магічною кров'ю. Ось чому вона лишилася воювати.
Драко мислив про мотивацію Ґрейнджер. Це справді було воно? Хлопець також робив усе, щоб захистити свою сім'ю та друзів. Хіба це не те саме, що робила вона? Чи справді дівчина настільки відрізняється від нього у цьому плані?
Очевидно, Ґрейнджер була відважною. Ґрифіндор і вся ця дурня. Дівчина всією душею переживала за своїх друзів і відмовлялася покидати їх. І вона турбувалася про свою сім'ю, наважуючись на довгі подорожі, щоб захистити їх. Вона захищала тих, кого любила, в обох світах.
Але потім... Ґрейнджер прийшла у сраний Гоґвортс із Смертежерами на його чолі, щоб врятувати дитину, яку навіть ніколи не бачила.
Захист тих, кого вона любить, теж був причиною, чому вона лишилася.
Він не міг уникнути скупої поваги до неї. Особливо, коли зміг так легко розпізнати її мотиви.
До того ж, хлопець був готовий визнати, що забрав би свою сім'ю кудись далеко на її місці, і повернувся б по закінченні війни. Драко дозволив би комусь іншому воювати, замість нього.
Хлопець обдумав усі відкриття. Ґрейнджер робила таке, на що у нього ніколи не вистачило б хоробрості. Вона не стояла в стороні, дозволивши комусь іншому битися замість неї, поки сама перебувала у сховку. Дівчина розмістила себе чітко посеред зони бойових дій.
Але вона була бруднокровкою.
Ґрейнджер мусила бути неповноцінною та диструктивно впливати на магічне чистокровне суспільство.
Нічого з того, що він раніше знав про бруднокроквок, тепер не здавалося йому правдою.
Може, Ґрейнджер була винятком?
Почуваючись похмурим і повним внутрішніх конфліктів, він попрямував назад у її кімнату, вимикаючи світло у коридорі за допомогою чарівної палички.
Драко думав, скільки ще всього Ґрейнджер потрібно прочитати.
***
Герміона сиділа на кухні безпечної схованки, яку організував Кінґслі, і витріщалася у пекучі світло-коричневі очі екзотичної темношкірої жінки із довгим чорним волоссям і яскравими червоними губами.
Герміона простягнула руку для привітання, та жінка підняла вказівний палець із довгим червоним нігтем.
- Без імен.
Дівчина повільно забрала руку, ще більше цікавлячись особистістю жінки. У неї був легкий акцент, який вона не могла визначити.
- Отже, - промуркотіла вона самими кутиками губ, - Кінґслі каже, тобі потрібно навчитися оклюменції.
Герміона була вдячна за те, що могла розпочати заняття так скоро. Після сутички зі смертежерами в Гоґвортсі загроза потрапити в полон стала ще більш реальною. Ордену пощастило, що всі втекли неушкодженими. Без сумніву, Малфой думав би про те саме, побачивши її в Гоґвортсі. Він знову докоряв би їй оклюменцією. На щастя, вона могла відповісти, що має прогрес.
- Так, - відповіла Герміона, заінтригована жінкою. - І дякую, що погодилися вчити мене. Я не знала, що оклюменція настільки рідкісна навичка.
- Грамотна оклюменція це рідкісна навичка, - підкреслила жінка, її золоті сережки брязкали, поки вона говорила. - Більшість аврорів можуть увійти в твій розум і побачити спогади. Вправний легілімент може не лише змусити тебе показати те, що ти ховаєш, а й зламати твої оклюменційні бар'єри, - її голос мав оксамитову нотку. Герміона могла слухати її балачки увесь день. - Чим сильніший оклюмент, тим складніше легіліменту прорвати захист, якщо він взагалі взмозі. І з того, що я знаю, це саме той рівень, якого тобі треба досягнути?
- Так. Це можливо? - відповіла Герміона.
Жінка розтягнула губи в тоненьку посмішку.
- Мене б тут не було, якщо б це не було можливо. Проте це важка наука і потребує більше дисципліни, аніж інші практичні знання. Навіть тоді не всі можуть досягнути досконалості.
Герміона розправила плечі. Дівчина ніколи не боялася тяжкої праці. І вона точно була дисциплінованою. Попри все, вона знала, що грає в азартну гру, і цей намір змусив її вагатися. Якщо ця жінка візьме під контроль її розум, то може побачити інформацію про горокракси. Вона також дізнається, що Малфой шпигує для них. Герміона не змогла б втриматися, якщо жінка трішки натиснула, і дівчина дуже сумнівалася, що вона дозволить їй застосувати Облівіейт.
Жінка одразу помітила її стурбованість і підняла брову.
- Є дещо, через що я хвилююся, - Герміона сказала.
- Так? - жінка схрестила ноги у своїй спідниці-олівець і відкинулася на спинку крісла.
- Деякі речі, про які мені відомо... - Герміона не знала, як пояснити. Жінка все одно дізнається про них, напевно. - Було б краще, якби ви не знали про них. Навіть Кінґслі не знає, - вона не хотіла змусити жінку думати, що відштовхує її без вагомих причин. - Для вашої власної безпеки, і для кінцевого вирішення цієї війни.
- Я думаю, це те, заради чого ти взагалі вчишся, - Герміона кивнула і її співрозмовниця продовжила із невеликою посмішкою. - Я добре зберігаю секрети. - "С" у слові "секрети" було майже шипінням.
Справді. Вправний легілімент знає усі таємниці. Чи не так? І Герміона мусила спробувати. Їм потрібен був шпигун.
Так само, як Ремус, Тонкс і Мінерва, Кінґслі знав, що тріо має щось важливе на думці, те, чим вони не можуть поділитися, і сам Кінґслі точно мав якусь павутину інтриг та інформації, які не завжди усвідомлював Орден. Якщо він довіряв цій жінці інформацію про зрадника Волдеморта Малфоя та місію тріо, тоді і вона могла. Кінґслі бачив ширшу картину, і діяв на її основі.
Жінка повернула діамантовий перстень на своєму пальці і нахилилася вперед.
- Сьогодні ми працюватимемо над двома техніками. Перша - це очистити твій розум і заспокоїти емоції. Саме твої думки й почуття приведуть легілімента до спогадів, які ти намагаєшся приховати, або ж розкриють місцезнаходження того, що може бути корисним для нього. Я хочу, щоб ти двічі цим займалася: один раз зранку, а другий - ввечері, - вона розправила сорочку і ще більше нахилилася вперед. - Деяким людям подобається уявляти озеро. Деяким - тихе поле. Або ж стукотіння дощу по шибці вікна. Урешті-решт, ти навчишся робити це за командою. Ось так, - жінка клацнула пальцями.
Герміона загарчала всередині. Оклюменція занадто сильно скидалася на медитацію. Їй жахливо вдавалася медитація. Її мозок завжди бігав від однієї думки до іншої. Очищення розуму - ось де вона мучилася. Жінка мала рацію. Вивчення оклюменції вимагатиме дисципліни. Багато дисципліни.
Вона, мабуть, занадто багато показала. Жінка обдарувала її таким сильним зневажливим поглядом, тому що... Ну... Емоції Герміони були написані на її обличчі. Їй, мабуть, жахливо це вдаватиметься.
- Якщо ти не навчишся приховувати свої емоції, а згодом покривати їх іншими, ти ніколи не досягнеш успіху. Це дуже важливо.
- Я буду робити все можливе, - наполягла Герміона.
- Усе можливе це не достатньо, - різко відказала жінка. - Я можу з таким самим успіхом взагалі не вчити тебе у такому настрої. Не витрачай мій час.
Герміона ковтнула.
- Ви праві. Я вчитимуся. Я робитиму все, що буде від мене вимагатися, і тяжко працюватиму.
Вона, мабуть, відчула наміри Герміони, тому що жінка кивнула, а її вираз обличчя пом'якшав.
- Наступний етап це організація твоїх думок, які ти хочеш захистити, і ця техніка потребуватиме твоєї магії, - вона поклала руки на ноги. - Деколи може бути помічною уявна картинка якогось сховку, як, наприклад, шафи, комоди, папки, коробки, стелажі.
Герміона здивовано підняла брови.
- Я можу створити бібілотеку спогадів?
Вона кивнула.
- Якщо це повністю задовольнить твої потреби, - жінка поклала на стіл велику стару коричневу книжку, що називалася "Магія розуму", і Герміона взяла її. - Це моя копія, так я вчилася, коли мені було... - вона коротко поглянула за Герміонине плече, неначе згадувала приємний спогад, й посміхнулася дівчині. - Мабуть, я була на декілька років молодшою за тебе.
- Дякую, - відповіла Герміона і погортала сторінки поношеної книжки. - Отже, ви професіоналка в оклюменції та легіліменції?
- Зовсім ні, - жінка забрала довге пасмо волосся зі свого обличчя. - Неможливо бути хорошим легіліментом без деяких знань в оклюменції, та я не можу назвати себе експертом. І мені не потрібно бути. Найкращий захист це хороший напад.
Герміона заінтриговано підняла очі з книжки.
- І як це працює?
Червоні губи жінки сформували лиховісну посмішку.
- Спробуй пробити захисні бар'єри того, хто вже пробив твої, розвісивши свої спогади, які ти дозволяєш бачити іншим. Супротивник може навіть створити несправжні спогади або ілюзії твоїх найбільших страхів, - її голос опустився до шепотіння. -У таких випадках важко зберігати здоровий глузд.
Її посмішка була страшною, неначе вона смакувала те, що описувала. Герміона знову відчула хвилювання від того, що ця людина буде копатися у найдальших закутках її розуму.
Герміона ніколи не зустрічала нікого схожого на неї.
Ким була ця жінка, якій Кінґслі так безперечно довіряв?