- Ти можеш залишитися зі мною?
Чонгук дивується і розгублено дивиться на нього. Його прохання звучить якось не так як завжди, а якось нікчемно, що й спантеличує, тому він затихає.
- Мені сняться кошмари в цьому будинку. Тому я й заснути часто не можу.- признається Чім і Чон досі не розуміє.
- А до чого тут я?- все ж таки питає він, відчувши поглажування пальців на своєму зап'ясті.
- Мені легше коли в цьому будинку я не один. Точніше з тобою – Брюнет голосно видихає. Ці слова так звучать, наче це невеличке признання в прив'заності, а точніше в затишку. Чіміну з ним є затишно і від цього в тому серці, зарослому колючими кущами, щось приємно зашелестіло.
Чон ситуацію хлопця розуміє, тому й киває.
- Добре.- погоджується він, підіймаючись з місця, і хлопець за ним теж це повторює.
Просто він починає розуміти відчуття хлопця, починає розуміти як йому важко і починає розуміти, що це все не так просто.
Чонгук вже не вмикав світло, а довіряв Чіміну, що веде до ліжка крізь темряву.
Воно з лівої сторони від вікна, тому хлопець повів в ту сторону, а після сам лягає, рухаючись до стіни. Він потім тягне за собою Чона, що валиться збоку.
Чонгуку тут незручно, якась атмосфера інша, що аж не по собі. Крім того, він перший раз ночує з Чіміном в одному ліжку і це соромить, тому він відвертається в іншу сторону.
Хлопець це помітив, тому пустив смішок. Він знає, як соромить брюнета. І гріх не признати, що йому це подобається, тому він й це робить, інколи спеціально.
- Чон, - кличе його Пак вкотре за цей час.
- Спи. - видає брюнет накрившись ковдрою.
- Чонгук, - знову видає він і той ігнорує, заплющивши очі та нахмуривши брови.
- Чон Чонгук!
- Та твою заразу, що?- він повертається до нього розплющуючи очі, поглянувши злим поглядом, і той посміхається, що й злить його більше.
- Нарешті повернувся. - Чімін заразу обійняв за талію, присуваючись ближче, одночасно дивуючи хлопця, що розширивши очі дивиться на його руки, які зробили кільце на талії.
- Я тобі ще допомагаю, а ти мене торкаєшся? - фиркає брюнет і хлопець видає смішок, затихнувши на кілька секунд, а після швидко дьоргає на себе Чона заставляючи його впасти собі на грудну клітку та високо крикнути.
Він шоковано дивиться великими очима на лице Чіміна, на якому красується посмішка.
- У тебе гарний голосочок. - видає він обійнявши двома руками Чонгука, що лежить на ньому.
- Йа! Відпусти! - він пробує вибратися, але все було марно, адже хлопець набагато сильніший за нього фізично. Врешті решт, він зупиняє цю затію і голосно зітхнувши умістився зручніше.
- Тебе рана не болить?- питає пошепки він і охоронець мотає головою в сторони - мені краще злізти, бо я давлю на рану. - але той фиркає обійнявши міцніше.
- Не пущу. - говорить він, чмокаючи в лоб і той фиркає. Тоді Чон просто лягає вже всім тілом на нього, бо сам на просився, а одну руку кладе на грудну клітку, а другу піднімає, перебираючи ліниво русе волосся, зарившись носом у шию.
Чімін насолоджується ласками хлопця одночасно гладивши його по спині.
- А казав:"Відпусти". - дразнить Чім і получає ліниво удар в груди.
- Заткнись. - просить він, проводячи холодним носом по шиї, заставляючи Чіміна поніжитися і покритися мурахами.
- Чому ти такий холодний?- Чім накриває їх ковдрою і щільніше обіймає знову.
Він сам дивується, бо ж цей раз не так боляче приходити в будинок, точніше з Чонгуком не так боляче. Навіть мовчання полегшує перебування у цьому домі.
Тишина і вони у двох, що ще може принести щастя в такій ситуації?
Він розказав свої переживання і гріхи та вину, а хлопець все вислухав і збереже в секреті. Саме головне, що він розуміє його, тому і не підбадьорює, а мовчить. Чонгук просто є рядом з ним. Просто Чон показує, що той не один.
- Гук. - видає шепотом він подувши на маківку хлопця, роздуваючи довгі пасма в різні сторони.
- М? – він слухає вухом глибоке дихання. Як у того грудна клітка то підіймається, то опускається.
- Розкажи як твій брат став босом. - той дивується і стає трішки сумним, адже він не знає, що зараз з братом, а тим більше що з Техьоном. Він переживає за них десь в глибині душі, адже ці люди були з ним майже все життя.
- Ну..- зітхає він заплющивши свої тьмяні очі. - коли батьки загинули, то Манн увійшов у цей весь грязний світ, а я... В той час, здається, саме найважче було таки Манну. - Чон прикусив на мить губу, а потім, вдихнувши продовжила знову, перебираючи рукою волосся Пака.
- Він нікому не показував, як йому було боляче від смерті батьків. Я тоді плакав, кричав, бив, ламав все підряд. А брат...навіть не дивився в мою сторону. - хлопець киває. Він розуміє, що йому теж не просто зараз.
- Потім я сам почав лізти в його справи, а потім і на самі завдання. Так я і зустрів Техьона. - видав смішок він, поглянувши в даль у темноту, а Чімін нахмурив брови, переставши гладити спину брюнета.
- Як ти ставишся до Техьона?- видає той, щоб продовжити розмову і Чонгук дивується і трохи рухає головою вкладаючись зручніше.
- Ну а як я маю до нього ставитися? В мене ніколи не було друга, і тут на одному із завдань появляється він і чуть не вбиває усіх, зокрема і мене. Хоча, в кінцевому результаті я його врятував. – фиркає він нагадуючи ті події і те, як тоді сміявся Те.
- Він…коли ще ми не так ладили, то звжди сміявся і ходив у клуби і т.д. А потім, коли ми почали разом виконувати завдання, то здружилися. І ми почали в моїй квартирі збиратися і говорити про різне. - Чон усміхнувся.
- Він навіть говорив про свої переживання тоді, коли я мовчав про свої. А потім, він почав читати мої без слів.
Хлопець видихнув коли відчув знову поглажування руки на спині.
- Хороший друг. - Чім киває на слова хлопця і вдихає запах кучерявого волосся. Шампунь персиковий, тому й відчувається солодкий запах фруктів.
- Ви колись цілувалися? - питає Брюнет і думав, що почує якісь протести і крики, але той тільки хмикає.
- Раз по п'яні - і Пак розширює очі і піднімає рукою підборіддя хлопця, заставляючи дивитися на себе.
- Та що таке?- не розуміє Чон усміхнувшись. - він мене поцілував, але я з ранку накинувся з пістолетом.
Чонгук дивиться в кофейні очі хлопця, а після щоки знову починають покриватися рум'янцем. Так, він в голові згадує, як з пістолетом бігав за Техьоном, що з просоння не розумів, що коїться, крім того у них двох було похмілля. А ще й Чімін якось дивиться по-іншому.
- Ви спали разом? - і той піднімає брову, дивлячись пильніше і звужуючи очі знову усміхається.
- І не раз. - і Пак розширює очі, та відкриває рота. Тобто і не раз? Що це означає? Він хмуриться, а в душі якась образа навіть затаїлася. Чи це образа, чи це ревність, неможливо розрізнити.
- Ми не раз ночували один в одного. - і Чімін закочує очі. Чонгук вже його налякав, а зараз сміється сам із свого жарту під не задоволений погляд охоронця. У нього такий сміх... Він якийсь інший, більш відкритий і щирий.
- А що, ревнуєш? - питає він поглянувши в очі Чіміна, який наче задивився, але не в сторону, а на нього. Наче запам'ятовує цю усмішку і ці тьмяні красиві очі, наче хоче це бачити кожного дня.
- Що з тобою?- не розуміє Чон бачивши задумливий погляд кофейних очей. Той виглядає зараз не сумним, а більше спокійним. Вони зараз в такі атмосфері у якій ніколи не були. Адже зараз вони в небезпеці, але відчувають затишок, наче так правильно, наче має так бути.
- Нічого, просто у тебе красиві очі. - у Чонгука від цих слів завмерло все, адже в цей момент це було неочікувано почути.
Чім торкнувся великим пальцем нижньої губи брюнета, заставляючи затримати дихання. Його відчуття видає глухий стукіт серця, що віддає тихим відлунням в цій тиші, в цій темряві.
В душі зараз, наче піднявся якийсь буйний вітер, наче циклон, наче смерч. Він зараз розганяє ці слова кров'ю по всіх органах, не оминаючи серця.
Чімін шепотом продовжив:
- Мені зараз так спокійно. - говорить він це, але чомусь ці слова означають набагато більше, ніж потрібно.
Для Чонгука ці слова дуже зрозумілі, адже в нього теж саме. Він відчуває такий спокій з охоронцем і це з однієї сторони добре, а з іншої погано. Адже, Чімін не уявляє, що може статися і що краще припинити це все, але й Чону вже це складно припиняти.
Пак, наче, хоче зламати його кущі в серці і в нього це виходить.
- Поцілуй мене. - Чон сам не зрозумів, що сказав, але коли дійшло, то було вже пізно щось думати. Чім теж був шокований, тому кілька секунд переварював інформацію, а після нахиляється і цілує ці губи, поклавши одну руку на шию, а іншою гладивши спину.
Чон зразу відповідає, адже ці гарячі повні губи неможливо відвергати весь час. Точніше, з кожним днем все важче.
Чім цілує ніжно, а після трішки грубіше, але це брюнета не злякало, а навпаки; вона рукою проводить по щоці і повільно піднімається до волосся. Чім легко кусає його нижню губу, а після язиком проникає в чужий рот і починає гладити піднебіння, від чого той голосно видихнув.
Цей поцілунок, наче зараз їм обом був життєво необхідним, це наче заставити когось дихати, це наче поділитися тим затишком.
Чон зрозумів, що їм непотрібно переходити цю поки видиму межу, то відсторонюється, тим і завершуючи цей солодкий поцілунок. Чімін розуміє, що Чону ще важко прийняти це все, можливо, навіть визнати, тому не заставляє і не змушує ні до чого. Він просто ніжно гладить щоку прислухаючись до збитого дихання хлопця, а після ніжно цілує в лоб. Це все так дивно, наче вони на мить опинилися в іншому місці.
Наче десь зараз лежать на траві у літню ніч, дивлячись на зорі.
Напевно цей момент буде початком їхнього затишку. Можливо для Чіміна початком, а для Чонгука кінцем, адже він невпевнений поки в своїх діях, в своїх думках, але точно знає, що Чімін примушує його міняти ці думки і навіть відчуття. Так дивно все це і важко привикнути.
Зараз вони лежать в обіймах один одного, насолоджуючись таким рідкісним моментом.
Згодом Чімін задумливо питає, гладавиши талію брюнета:
- Як зміниться наше життя коли ми поїдемо в іншу країну? У нас ще буде багато часу жити для себе, правда?
Чонгук мовчить, роздумовуючи над словами хлопця піджимаючи губи. Секунда за секундою, а цей момент стає дорогоцінним. Справді, вони дано не відчували такий спокій. Давно Чімін не лежав в обіймах з кимось, а Чонгук давно не відчував такий спокій і одночасно хвилювання.
Можливо, цей момент є їхній міраж, але спогади від цих галюцинацій будуть прекрасними.
Мовчання затаїлося й Чім подумав, що Гук заснув, але насправді той не спав, насправді він тільки губами говорить якесь слово і топить у собі правду. Топить у собі емоції. Він мовчить, а потім і сам поринається в сон.
****
Навколо темнота, тільки місяць освічує шлях, як і ті маленькі зірочки, що виглядаючи вогниками, а для когось вони і є ними. Маленькі діти загадують бажання коли зірка падає, а коли дорослий, то рефлекторно загадуєш теж, але не віриш що воно збудиться, хоча в глибині душі надієшся.
Густий ліс шумів від пориву вітру, а десь у глибині на дубі сидів одинокий пугач. Ржаві вагони стояли нерухомо вже скільки років, вони тільки почали покриватися мохом чи ржавщиною.
Почувся гуркіт у двері, наче хтось стукає і б'є по них заставляючи людей в будинку проснутися. Чімін швидко розплющує очі прислухаючись, а за ним і Чонгук сонно протирає ручками оленячі оченята, злякано оглядаючись по сторонам.
Хлопець зразу встає з місця як і Чон, що починає розуміти ситуацію і хвилюватися сильніше. Якщо це Чорні Пси?
Зараз глибока ніч, а тут таке твориться. Пак витягнув із подушки поряд свій пістолет і перезарядив його, чувши знову гуркіт у двері. Він поглянув серйозно на Чона, що дістав другий пістолет із тої самої подушки.
Хлопець тихо зітхнувши відкрив двері і вийшов у вітальню, а Гук тим часом рухався позаду, а після лишився біля дивану, націлившись на двері, поки Чімін підійшов до них і вагається їх відчиняти. Просто, якщо їх там багато, якщо вони не справляться, то можуть обоє загинути в цьому домі. Чімін поглянув на Чона, а потім зітхнув.
-Хто? - питає Брюнет чекаючи відповідь, поки серце швидко стукає і роздирає ребра, заставляючи покритися холодним потом.
-Це я – Техьон! - видає грубий голос по той бік дверей і у Чіміна камінь із плечей на мить упав, як і у Чонгука, що наближається до охоронця опустивши пістолет, а після відчиняє вхідні двері впускаючи шатена, поки Пак йде до перемикача .
Тоді, коли у вітальні появилося світло, то Чон застигнув дивившись пильно на Техьона. Він був у брудному одязі, наче під час дощу валявся в багнюці, як свинка, але виділялося сильно те, що він був геть в крові, що й руки і щоки були вимазані кров'ю, яка вже присохла до шкіри. У руці Те пістолет, а погляд очей такий печальний і одночасно безумний, як завжди, як при першій зустрічі. Він завжди був таким божевільним, але й це до себе притягувало.
Чонгук оглядає великими очима його, наче не віривши.
- Гук. - видає шатен шепотом, поки Пак зачиняє вхідні двері. Шатен дивиться на бліде лице брюнета, на його щоки, що помітно стали меншими, а мішки під очима більшими. Він розуміє, що друг стає марнішим.
- Я старався. - каже він поглянувши у низ. У Чонгука появився на мить свист у вухах, а серце чомусь стало відчувати якийсь сум, чи хвилювання.
- Техьон! - видає він і підходить ближче заглядаючи в очі, що палали завжди ентузіазмом, а не печаллю, як зараз.
- Чон, я старався… - він знову це повторює обійнявши свого друга, а після відсторонює від себе.- але не зміг.
Чонгук киває опустивши погляд тьмяних очей, поки Чімін дивиться за ними, піджимаючи губи.
- Манна застрелили і вони їдуть за тобою! - кричить вже шатен дивлячись у очі хлопця, якого потрібно захистити. - вам треба тікати негайно. - Чімін зразу почув цю фразу і пішов до дивану де стояли їхні не розібрані сумки.
- Я мусив приїхати, щоб попередити тебе і сказати про смерть брата. - Чон киває поглянувши на те, як Чім швидко пакує речі.
Техьон теж поглянув на свого напарника, а після зажмурився взявшись за бік рукою, стискаючи свій піджак.
Хлопець зразу повертається і дивиться у низ бачивши, що друг стримує кров, тому лякається не на жарт, розширивши очі та завмерши. Адже, в таких ситуаціях вони звісно були, але не доходило до такого, що виходу зовсім не було. Таке враження, що вони потрапили у пастку, а Техьон в капкан.
- Те!- кричить Гук злякано, коли друг починає кашляти кров'ю. Чім розгублено дивиться на напарника і сам не знає що робити. За ними вже їдуть, тому треба тікати, але й шатена залишити не можна, бо його уб'ють.
- Чонгук .- каже друг сівши на підлогу і прищурившись від болі; він поглянув на рану, яка вже була більшою.
- Це куля?- питає злякано він, присідаючи та оглядаючи свого друга, що зараз такий жалюгідний, такий слабкий, що аж не по собі.
- Не бійся. - видає він кашлянувши. Неслухняна чолка впала на очі, а брудні щоки виділялися на фоні понурого світла.
- Вам треба тікати. - каже він одночасно дивлячись, як Чон забирає його руку із рани і оглядає її сам – тікай, прошу тебе. - каже вже строгіше шатен, бивши по руках хлопця, щоб не ліз до поранення.
Той поглянув на його лице...і…трясучими губами видав:
- А ти?- і на мить повисла тишина. Така противна, така важка, така навіть страшна.
"Інколи мовчання є найкращою відповіддю" - Далай-лама.
Чонгук почав мотати головою в сторони встаючи з місця.
- Вставай! - бере за лікоть пораненого Чон.
- ВСТАНЬ, кому кажу! - але друг не рухається, дивлячись на спроби хлопця змінити його рішення. Він тільки піджимає губи мовчавши.
- ВСТАВАЙ, ТЕ!.- кричить Чонгук і той ловить його за руку і міцно стискає у своїй брудній та холодній.
Гук поглянув на його лице, на якому написані жаль і рішучість. А той дивиться у відповідь у ті очі, у ті тьмяні глибокі очі у яких можна побачити страх, смерть, чи жаль і біль. Кожен у них бачить різне, але щось цінне. Ці очі завжди манили до себе своєю таємничістю і темнотою.
- Гук, дай мені зробити щось хороше за все життя. - усміхається легкою посмішкою він і Чон завмирає із великими оленячими оченятами, як дитинка - дай мені теж понести відповідальність за свої гріхи і взяти ношу трохи твоїх, бо забагато страждаєш. - він не вірить в те, що каже його друг.
Він здурів на старість? Він точно божевільний. Він дивиться на руку Техьона, що стискає як може його, наче підтримуючи, як завжди.
- Але..
- Я вже вмираю. - видає він смішок поглянувши на рану. - в мене поранення і я не втечу, а так затримую їх.
- Вони тебе уб'ють...- видає шепотом Брюнет, дивлячись, як дитинка на нього із жалем і образою та сумом, тому і у нього серце крає. Тому й він зараз це робить…
- Бережи себе, будь ласка. Зроби так, щоб мої старання не були марними. - він заглядає в очі Чон знову, але вже так печально, а після усміхнувся опустивши його руку, наче обірвавши ту червону нитку долі, наче давши зрозуміти, що це кінець, що його більше збоку не буде.
На подвір'ї чується гуркіт машини, а за вікном показалися фари.
- Біжіть! - кричить Техьон і показує Чіміну, щоб забрав Чона.
Той тримаючи на плечі спортивну сумку, швидко підійшов до хлопця і, взявши за зап'ястя, потягнув на себе.
Гук дивиться на друга не вірячи, а той тільки підмигує помахавши на прощання рукою, відвертаючись. Він відчуває, як душа почала лізти на стіни. Він відчуває щось дивне і болюче, він відчує страх і те переживання. Він знає, що Техьона уб'ють.
Він знає, що той жертвує собою заради нього. Він знає, що у нього не залишиться вже із минулого життя із близьких нікого.
Чімін тягне за собою Чонгука до вікна, що в кухні і швидко залізши на підвіконник зразу стрибає в низ. Він дивиться чи чисто, а потім махає йому, щоб теж спускався. Він залізає на підвіконня і чує, як у будинок увірвалися люди, тому швидко стрибає у низ до Чіміна і знову чує... тільки інше.
Напевно чує найгірший звук за все життя. Напевно перший раз він не хотів це чути, цей свит і відлуння. Він чує постріли, багато пострілів, а після мовчання...тишина...ні свисту, ні відлуння, тільки як ті люди говорять.
Чон на звук пістолета здригнувся всім тілом і застиг, швидко взявшись за рот у німому криці...у німому витті і болі. Здається, наче йому в душу стрілили, здається, ця куля буде гнити весь час.
Цей вистріл, він знає для кого був призначений. Він знає кого вбили. Він знає, що Техьона вбили! На очах кришталь, чи пелена сліз, а серце відбивається в ребра з великою біллю. Чімін аж сам завмер. Він все зрозумів, як і хлопець, і це мовчання після того вистрілу заставило в шлунку перевернути всі органи, а на душі зробити грозу.
- Те...- сказав Чон шепотом.
Чімін поглянув розгублено на нього, що трясеться як осінній лист, його рука трясеться біля рота, його очі злякані із болем. У голові застряг момент, як стара касета, що прокручується по сто раз, як Техьон підмигнув попрощавшись. Як він жартує постійно не виказуючи болі, як він підтримує і хвилюється за ньго, як він дивиться на Чона із добром та братською любов'ю.
"Є приятелі, готові розірвати один одного на частини, але буває друг більш прив'язаний, ніж брат" (Притчі 18:24)
Це напевно урок, це напевно той бік долі. Кара за вбивства.
Чімін мусить щось зробити. Тому в момент після вистрілу, взяв за руку Чонгука та вони двоє побігли у глибину лісу, принаймні, на деякий час мусять бігти. Принаймні, зараз їм на цей день треба скритися.
Машину він припаркував теж так, щоб не помітили, але треба ще й добратися до неї. Тому краще зараз перечекати десь, щоб Чорні Пси не пронюхали їхній слід машини і не погналися за ними. Тому треба бігти, щоб їх зараз не помітили. Чон біжить не знати куди, він зараз в просторі, він зараз застряг на тій касеті.
Гук не думав, що колись буде щось типу такого відчувати. Він думав, що втратити друга буде легше, а зараз зрозумів, що це не так. Як він сильно помилявся... Який він дурень... А в нього й ніяких речей, що зв'язували з братом і Техьоном не має. Все лишилося в квартирі. Не знати чи цей факт його розчаровує, бо зараз він думає як це.
Як це пожертвувати життям за когось? Як це бути другом? Як це вмирати на очах у рідних?
Чімін зараз розуміє стан хлопця, тому і мовчить за собою тягнувши. Й дураку зрозуміло, що того вбили, що той просто не міг вижити. Що це була остання зустріч з ним. Це була остання розмова, останній погляд, остання усмішка. Чон тихо видихнув прикусивши губу, стараючись бігти за Паком швидше.
Він мусить жити як умога довше, він пообіцяв.
Далі буде~
Вибачте за незручності, адже я випадково опублікувала не ту частину 😅
Дякую, що стали читачем моєї історії 💕💓💕