Двадцять друге жовтня, субота
- Кляті виродки! - вигукнула дівчина після того, як непрохані гості покинули їхню редакцію. - Як вони тільки посміли сюди так нагло заявитися?
- Дурні й в Африці дурні, Міє, - відказала їй інша дівчина, що стояла, обпершись об стіл. Вона тримала в руках свій блокнот, з яким ніколи не розлучалася.
- Замовкніть ви обидві, - гримнула на них Чоньон, яка напружено писала щось у своєму ноутбуці.
Джихо, у свою чергу, продовжувала мовчки сидіти, втупивши свій погляд кудись вглиб кабінету. Чому Чонгук з Техьоном заявилися так різко? Чому вони обрали саме цей день, саме цей час?.. Коли "Щотижневик Йонсе" досі перебував у розробці. Відповідно, всі дівчата ходили нервові. А ще й це непорозуміння з Дженні... Джихо вдосталь не розуміла, через що саме вони посварилися; Чхве відчувала себе радше спостерігачкою, аніж прямою учасницею.
Вона завжди була сірою мишкою, в будь-якій компанії. У "Щотижневику Йонсе" дівчина виконувала роль цапа-відбувайла. Важливіші ролі завжди посідали дівчата, а Джихо лише виконувала їхні поручення, хоч глибоко в душі й відчувала обурення та несправедливість по відношенню до себе. Але дівчина не знала, як дати їм відсіч, адже не мала достатньо сміливості для цього. Натомість вона тинялася з одного місця в інше, виконуючи роль збирачки пліток, яке до цього належало Дженні.
На відміну від Чхве Джихо, її кузен Марк вирізнявся сміливістю та здібністю потрапляти в неприємності в першу ж мить перебування в будь-якому місці. Попри це, стосунки зі своєю кузиною він мав досить теплі та на вихідні частенько навідувався в Цойован, аби зустрітися з Джихо.
Можливо, через свою вдачу Марк і познайомився з Техьоном - таким самим байдою, як і він сам. Хлопці познайомилися на одній гулянці, після чого почали спілкуватися один з одним через соцмережі та рідше - проводити менше часу в реальності. Хоч Марк і приїжджає в Цойован, проте повністю приділяє свій вільний час Джихо, який вони проводять за іграми, або ж поїздками до магазинів у Сеул.
Сьогодні субота, а отже, Марк мав вчергове приїхати в Цойован. Діяльність "Щотижневика Йонсе" добігала кінця на сьогодні, тому Джихо потихеньку зібрала речі, аби піти. Чоньон, угледівши дівчину біля дверей, миттю піднялася зі свого стільця і попрямувала до неї.
- Ця вистава... з Чонгуком і Техьоном... - з відразою відказала Кан, - твоїх рук, точніше...язика, справа?
- Ні-ні, присягаюся власною шкурою, Чоньон! - спантеличено промовила Джихо. - Певна річ, що вони цілком логічно прийшли саме до нас, адже ми...
-... Я знаю, хто ми, - твердо мовила Чоньон. - Тому й прошу менше з ними контактувати. Вони - не ті люди, на яких можна покластися.
- Яка гидота, - промовила за спиною Мія. Вона постійно промовляла це вголос, якщо їй щось не подобалось. - Тільки прийшли й зіпсували весь настрій!
- Тим паче, лист до Дженні був підписаний Чонгуком, - відказала Чоньон. - На твоєму місці, я би не наближалась до них.
Джихо згідливо кивнула. Не те, щоб вона погоджувалась з Чоньон, адже хто завгодно міг би підробити цей підпис. Чхве була вже досить виснажена, аби слухати нотації головної редакторки.
- І ще одне, - додала Кан Чоньон, - ми маємо написати статтю про Дженні та Чонгука. Під "нами" я маю на увазі тебе і Сойон. Ми з Мією займемося переліком шкільних гуртків.
- Написати статтю про Дженні й Чонгука? - здивовано промовила Джихо.
Чхве ніколи не давали попрацювати над змістом, а тим більше - створити власну статтю. Склалося таке відчуття, ніби Чоньон довідалася про те, що Джихо дещо бачила вчора і в знак цього вирішила добити дівчину, змушуючи пережити той момент наново. Але вона не може писати так холоднокровно про таку жахливу подію. Це завжди краще вдавалося Мії, або ж самій Чоньон. Але чому саме вони із Сойон? Не те, щоб Джихо недооцінювала здібності своєї подруги, проте порівняно з ними двома Ю була ще тим янголом.
- Саме так, - вперто відказала Чоньон. - Ви з Сойон маєте це зробити.
Кан коротко подивилася на Ю. Дівчина спокійно радилась про щось із Мією та робила нотатки у своєму блокноті.
- Отже, яка твоя відповідь? - зверхньо проказала Чоньон, повернувши Джихо до реальності. - Якщо ти відмовишся, то підведеш нас усіх. А особливо, бідолашну Сойон, якій доведеться виконувати всю роботу самотужки. Зрештою, ти сама знала, на що йдеш, коли подавала свою заявку.
- Я подумаю, що можна написати, - миттєво випалила Джихо. Останнє, чого вона хотіла - це закінчити так, як Дженні. Про її безпосередню участь у "Щотижневику" вже давно забули. Натомість, вона з впливової особистості стала типовою ученицею старшої школи Йонсе. На неї повністю забили.
- Добре, така відповідь приймається, - задоволено промовила Чоньон. - Тоді обговорите подальші деталі вже із самою Сойон.
Джихо машинально кивнула, після чого поклонилась і хутко покинула кабінет редакції.
***
По дорозі додому Сойон наздогнала Джихо. Дівчата жили відносно недалеко одна від одної, тому подеколи разом ішли після уроків. Познайомилися вони одна з одною років півтора тому, коли спільно відвідували музичну школу. Тоді Чхве надавала перевагу піаніно, а Сойон вчилася грати на скрипці. Згодом вони обидві здружилися та почали більше проводити часу разом. Хоч дівчата й ніколи не вважали себе близькими подругами, але все ж таки завдяки ініціативі Сойон Джихо й приєдналася до шкільної редакції.
- Я кричала тобі в адресу, ти не чула? - захекано промовила Сойон. Джихо нічого не відповіла. Вона досі була приголомшена проханням Чоньон. Це виглядало так, ніби вона спеціально її підставила. - Йа, я до кого звертаюся?
- Тобі Чоньон теж про це сказала? - запитала Джихо.
- Вона мені багато чого говорила, - ухилено промовила Ю. - Встигла крадькома нарікнути на мою лінь. Я вже встигла розпізнавати її натяки.
- А про статтю з Дженні й Чонгуком ти ще не в курсі?
- Яку ще статтю? - на обличчі Сойон виник запитальний погляд. Невже Чоньон дійсно не повідомила її про це?
- Ну, ту, яку нам потрібно з тобою написати.
- Якого?.. Що?! - Ю обурливо гупнула ногою. - От трясця! Ну чому за мене постійно все вирішують?!
Джихо миттєво відчула розчарування і біль, які відчувала її подруга. Чому Чоньон так повелася з ними?
- З Дженні такої несправедливості не було, - відказала Ю і скривила жалісну міну. - А відколи прийшла ця Чоньон, наша компанія стала залежна від неї. І Мія тепер на її боці. Просто нестерпно!
"Тоді чому ж ти так яро піддакувала їй?" - подумала Джихо, але, звичайно, не сказала це вголос.
Сойон завжди була невизначеною особистістю. Вона неначе підлаштовувалась під кожного, з ким вона спілкувалась. Ця риса дратувала Джихо, адже тоді складалось враження, ніби її подруга взагалі не мала власної думки.
Сойон виглядала досить посередньо: прямий ніс, гострі риси обличчя, довге кучеряве волосся, великі вуха, середній зріст... Здавалося б, ніщо із зовнішності Ю не могло привернути на себе увагу. Такою вже вона була: нечіткою й несформованою.
- Отже, що нам тепер робити? - підсумувала Сойон.
- Мабуть, доведеться писати, - невизначено відповіла Джихо, знизавши плечима.
У відповідь на це Ю роздратовано видихнула. Вона, так само як і Джихо, не хотіла, аби її витурили з редакції. Тільки за таких обставин це пристанище може гарантувати цілковитий імідж та безпеку. Принаймні так вважали самі дівчата. Не варто втрачати таку можливість.
- До речі, Джихо, - звернулася до своєї подруги Сойон, - хто на твою думку, може бути Жартом?
- А...навіщо ти питаєш? - здивувалася Чхве. Вона й не думала, що Ю потаємно цим переймається.
- Ну, коли сюди прийшли Чонгук з Техьоном... Це викликало у мене сумніви. Якби хтось із них був Жартом, вони би стали ось так завалюватись в кабінет, шукаючи потрібні докази? Можливо, таким чином вони вирішили вивести від себе підозри?
- Навіть не знаю, що й думати, Сойон, - коротко відповіла Джихо, бажаючи змінити цю небажану тему. Вона все ще подумки поверталася до того, що бачила вчора: Загадкова постать, чорний одяг, медична маска, рукавички... І твердий погляд, направлений в її сторону. Цікаво, а чи вона єдина бачила цю людину?
- Ну, знаєш, це як у детективах. Вбивцею може виявитися той, на кого менше всього підозр, або ж навпаки: винуватцем може виявитися найвірогідніша особа, - не вгавала Сойон. - Дивлячись на характер самого злочину можна визначити характер самого вбивці. У нашому випадку головними підозрюваними стають Чонгук із Дженні. Можливо, вони підлаштували все таким чином, аби ми ні в якому разі їх не підозрювали? Ну, себто виставили себе жертвами.
- А який тоді їм інтерес до того? - запитала Джихо, вирішивши все ж таки підтримати розмову. Не вистачало ще, аби її почали підозрювати.
- Ну, можливо, це гайп. Або своєрідна вистава, - невизначено промовила Сойон. - Тут може бути безліч причин, про які ми не знаємо.
"Все може бути, - подумала Джихо. - А раптом це твоїх рук діло, Сойон?" Дівчина механічно відхилилася від таких думок. Що спричинило такі твердження? Злість на саму Ю? З чого Чхве вирішила, що саме Сойон підходить на роль Жарта? На її думку, це може бути людина, котра знає, що хоче і йде до своєї цілі ціленаправлено. Хіба її подруга володіє такими якостями?
- Ми ще не знаємо, хто був першою жертвою, - продовжила Сойон свої роздуми. - Після того випадку принаймні п'ятеро учнів покинули школу. Мені це здалось підозрілим, оскільки серед них була одна людина, яку я досить добре знала.
Очевидно, що вона говорила про Юну. Точніше, про їхню колишню дружбу з нею. Так, безсумнівно, на тій фотографії, яку віднайшов Хосок на Фейсбуці Юни, була зображена Сойон разом з Дженні та Мією. Звичайно, Джихо не розуміла, про кого говорила Ю. Вона так само, як і Чоньон, перебувала тоді поза їхньої компанії. Тому Чхве не були зрозумілі всі аспекти даної ситуації. Не будемо забігати наперед, а дамо можливість Сойон розповісти все самій.
- Колись ми з Дженні та Мією приятелювали з дівчиною на ім'я Чон Юна. Це було ще в середній школі. Ми трималися разом, але це була токсична дружба. Ти дивилася серіал "Милі ошуканки"? - Джихо похитала головою. - Там теж була компанія дівчат, серед яких головною була Елісон. Так ось, Юна - це Елісон, а ми були її тінями.
Сойон похитала головою, ніби хотіла відігнати неприємні думки. Джихо більше не стала її допитувати.
- В неї був старший брат, Чонсон. Скоріше за все, хтось збирався пробратися до нього через Юну. Але це лише мої здогадки, я це не обговорювала ні з Дженні, ні з Мією.
Чхве зрозуміло кивнула головою. Вона не знала, як реагувати на миттєве одкровення Сойон. Джихо не звикла, аби їй щось розповідали.
- До речі, Сойон, - раптом промовила Чхве, - вчора вранці... перед уроком фізкультури... ти була разом з дівчатами?
- Ні, я ходила на дах школи, аби з'їсти своє печиво, - відказала Ю. - А ти?
- Була в класі, шукала свої кросівки. А де були Мія з Чоньон?
- Мія саме виходила з класу, а щодо Чоньон - нічого не знаю. Я ж не вчуся з нею в одному класі, - відповіла Сойон і знизала плечима. - Думаю, варто запитати у когось із її однокласників, втім я не впевнена, що вони аж так слідкували за Чоньон. Можливо, Дженні щось бачила...
Джихо замовкла, роздумуючи над словами своєї подруги. Звичайно, можна спробувати зв'язатися з Дженні, але чи послухає вона Чхве? Сойон з нею довше знайома, та знаючи її характер, Ю навряд-чи наважиться. Вона не стане говорити з Кім, якщо Мія та Чойон якимось чином дізнаються про це. Сойон не хоче покидати редакцію.
Раптом дівчата почули тиху мелодію. Вона доносилась з кишені спідниці Джихо. Згадавши про Марка, Чхве мимохідь дістала свій телефон та підняла слухавку.
- Привіт, малечо! - пролунав нахабний голос кузена. Попри те, що Джихо мала повні сімнадцять років і вважалась достатньо дорослою, Марк продовжував її так називати.- А я тебе бачу!
Джихо оглянулась по сторонам. Сойон і собі застережено переглянулась, не розуміючи, що відбувається. Нарешті вони помітили силует молодого чоловіка, який в цю ж мить йшов у їхню сторону.
- Вітаю, міледі, - насмішкувато промовив Марк, від чого Сойон миттєво засоромилась, оскільки той звернувся саме до неї. - Якщо дозволите, я вкраду вашу подругу.
- Та годі тобі, Марку, - Джихо нахмурилась. Він мав моду чіплятися до її однокласників, говорячи до них з іронією. Хоч кузен Чхве й не виглядав, як типовий к-поп айдол, проте він умів справити нагальне враження своєю поведінкою. - Добре, Сойон, я вже піду.
- Гаразд, Джихо, до зустрічі! - відказала Ю, після чого усміхнулась, переборовши незручність. - І тобі привіт, Марку!
- Яка чарівна дівчина, - відказав Джихо той, коли вони вже відійшли на пристойну відстань. - Дай вгадаю, вона теж ще те стерво?
- Марку, я не просила тебе втручатися, - ображено мовила школярка. Звичайно, їй було приємно, коли кузен таким чином захищав Чхве, але те, з якою зухвалістю він це робив, викликало у Джихо лише роздратування.
- Ти ж розумієш, що розумніша за всіх них разом взятих, - мовив Марк і загадково посміхнувся. Чхве закотила очі. Іноді їй здається, що вони з Марком одного віку.
- До речі, щодо розумніших: сьогодні до нашої редакції завалився твій приятель.
- Він тобі теж докучає? - насупився її кузен.
- Ні, але ти ж знаєш, що сталося з його другом вчора вранці. Вони стверджували, що ми маємо хоч якісь докази, тому й так неочікувано увірвалися.
- І що ж ти йому сказала? - запитав Марк. Йому не було діла до друга Техьона, ба більше, він не був з ним знайомий. Тому й запитав в однині.
- Мовчала, адже мені не було, про що казати.
- Овва, моя малеча почала потроху захищати свої особисті кордони! - вдоволено вигукнув Марк, похлопавши сестру по плечу. - Скоро ти втреш носа їм всім, я в цьому певний!
У відповідь Джихо легенько усміхнулась. Їй подобалися ті миті, коли Марк її підтримував. Тоді вона відчувала, що робить все не задарма. Але все ж таки, їй дійсно було що казати. Та Чхве не була певна, чи варто про це комусь розказувати.
- Іноді потрібно наважитися зробити упевнений крок, - почав говорити Марк, наче прочитавши думки дівчини. - Можливо, він зробить тебе сміливішою. Якщо ти цілком переконана у чомусь, але вагаєшся, то що саме тебе зупиняє? Несхвалення з боку інших? Іноді своїми діями ти можеш допомогти комусь. Комусь, хто так само вагається, або ж жадає допомоги. Це проясниться з часом. Головна людина, якій ти зможеш в першу чергу допомогти - це ти сама!
***
Слова Марка підштовхнули Джихо стати на захист Чонгуку. Було зрозуміло, що той загадковий тип був блондином. Попри сьогоднішню ситуацію, Чхве вважала Чона доволі хорошим хлопцем, але не це було головним мотивом. Їй було прикро, що в цій справі жертвою стала Дженні. Що вона відчувала, коли її покинули? Одна єдина проти всіх... Цей сентиментальний образ Дженні, який Джихо створила у своїй голові, викликав у дівчини співчуття та солідарність. Так, вона її прекрасно розуміє!
Номер Чонгука дістати було непросто. Коли Марк на мить відійшов, аби покурити, Джихо миттєвим порухом дістала його телефон та зайшла в контакти, шукаючи потрібний номер. Знайшовши ім'я "Техьон", дівчина натиснула на нього та почала поспіхом записувати цифри.
Пізніше, ввечері, коли Марк ліг спати у вітальні, Джихо роздумувала над тим, як саме написати Техьону. Дівчина дивилася на його усміхнену аватарку і позначку "онлайн" та вагалася. Що, якщо він її пошле куди подалі? Або сприйме повідомлення по іншому? Серце дівчини миттєво загупало. Чхве пригадала слова Марка і паралельно переконувала себе в тому, що вона все робить правильно. Врешті, їм потрібна нова інформація. Джихо коротко вдихнула і відправила Техьону своє ризиковане повідомлення. Той миттєво його прочитав.
***
Двадцять четверте жовтня, понеділок
Джихо достеменно не оговталась від вранішнього шоку. Не може такого бути! Хто вчинив з нею такий зловісний і нахабний жарт?! Дівчина понуро сиділа за шкільною партою, намагаючись ігнорувати вигуки своїх однокласників на фоні.
Як Жарт міг дістати її? Джихо зауважила його повідомлення сьогодні вранці. Відчинивши свою шафку, лист плавно приземлився на підлогу, ніби осінній листок, що упав з гілки дерева. Порівняння хоч і гарне, але ситуація лячна. Чхве озирнулася по сторонам, відчуваючи задушливість в грудях. Тепер їй не сховатися.
Розмова з Чонгуком вийшла не так, як планувала дівчина. Вона не мала анінайменших здогадок, хто це міг бути. Підлі люди всюди є, тому варто було діяти обережно. А Джихо знову повелася! Ні, нехай більше Марк не навідує її! Саме він підштовхнув її на це! Нехай забирається до дідька!
Але як вона так могла подумати про найдорожчу людину у її житті? По щоках Джихо полились сльози. Однокласниця, що сиділа напроти, стривожено озирнулась в сторону Чхве. Та зараз їй вперше було байдуже на думку оточуючих.
***
Джихо намагалася опанувати себе перед тим, як зайти в кабінет шкільної редакції. Ніхто із дівчат не має знати про її ситуацію! Чхве зайшла у вбиральню, поправила своє темне волосся та шкільну форму, витерла очі. Дівчина відчинила двері й тихенько зайшла всередину. В редакції нікого не було, що виглядало дивним, адже двері були відчинені. Джихо прислухалась і раптом почула чиїсь притуплені голоси, які лунали з підсобки. Дівчина мигцем побралася навшпиньках. Вона відразу впізнала голос Мії.
-... Дзвонити мені. Ти взагалі у своєму розумі?! - Джихо почула обривки фрази. - Я вже тобі сказала, що не збираюся це робити! Ти мене чуєш взагалі?! Мені вже вистачило того, що сталося в п'ятницю! Припини!
З ким вона говорить? І що вона має на увазі під словами "Мені вже вистачило того, що сталося в п'ятницю"? Джихо нахилилася ближче, аби краще розчути, як раптом над її вухом пролунав застерігаючий голос:
- Вдалось з'ясувати те, що хотіла?
Джихо миттю стрепенулась, побачивши Чоньон так близько біля себе. Зогледівши реакцію Чхве, світловолоса повільно відійшла від неї, після чого дзвінко розсміялася. Її сміх звучав занадто химерно для такої ситуації. Дівчина нажахано поглянула на головну редакторку - зараз їх обох почує Мія... З боку підсобки почулося клацання дверної ручки. Чхве миттєво стрепенулася і, не зважаючи на Чоньон, яка все ще вдоволено сміялася, кинулася на вихід. Уникнути зіткнення з Мією було єдиним розумним рішенням Джихо на той момент.
***
Двадцять дев'яте жовтня, субота
Дівчина не з'являлася у школі вже три дні, та й сьогодні не наважувалась туди йти. В четвер вона скоїла неабияку дурницю, за що тепер безперервно картала себе. Батьки почали непокоїтися станом своєї доньки та запропонували їй обстежитися у психіатра. Чхве не хотіла нікого бачити, а тим паче спілкуватися з кимось. За цей час їй вже встигли зателефонувати староста, Сойон, а також Чоньон. Після ситуації, що трапилась між нею й Кан в понеділок, Джихо боялась дивитися їй в очі.
Окрім того, її непокоїла розмова Мії з невідомим. Невже вона спільниця Жарта? Тоді чому Чоньон ніяк не відреагувала? Можливо, вона про щось знала?
Джихо чула, як батьки зателефонували Марку. Можливо, просять приїхати його раніше. Адже вони знають, які тісні у нього стосунки з Чхве. Останнє, чого хотіла дівчина - це бачитися зі своїм кузеном.
Чи варто справді звернутися до поліції? Якщо так, то Джихо доведеться давати свідчення, яке згодом може бути оприлюднено. Їй хотілось зникнути, втекти кудись за тридев'ять земель. Переїхати в інше місто, в іншу країну. Змінити прізвище, ім'я, імідж. Щоб усі забули про існування такої заляканої та слабкої дівчини, як Чхве Джихо.
Неочікувано їй в голову прийшла хороша ідея: а що, як вона спробує зв'язатися з Дженні? Кім - остання надія, їй можна цілком довіряти. Джихо не прагнула більше допомагати Чонгукові та Техьону. У неї немає аж ніяких підстав, аби їм повністю довіряти.
У Джихо десь повинен бути збережений телефонний номер Дженні. Котра зараз година? У них у школі має бути перерва. Тільки як лишень тоді відмазатися від батьків і надокучливого брата? Чхве збиралася зустрітися з Кім в якомусь приміщенні і поговорити наодинці. Потрібно лишень сповістити її про це.
Контакт Дженні Джихо знайшла досить швидко. Він досі був у неї збережений на всякий випадок. Дівчина на мить зупинилася, але не через свою сором'язливість. Вона роздумувала над тим, з чого почати їхню розмову. Створивши в голові певну конструкцію і обдумавши її, Чхве, зрештою, набрала номер Дженні. Після другого протяжного гудка, дівчина почула голос Кім.
- Джихо? Це ти?
Чхве не сподівалася, що та відповість так швидко, ба більше - що розмова розпочнеться з її імені. Значить, Дженні так само зберігала номер Джихо, раз побачила ім'я її контакту на своєму екрані?
- Дженні? Дженні? - дівчина механічно кликала Кім декілька разів, ніби трималася за останню соломинку. - Я так рада, що ти мені відповіла...
- Я не могла проігнорувати твій дзвінок. Щось сталося?
- Я хочу поговорити з тобою, будь ласка, - проговорила Джихо. - Як можна скоріше. Я не хочу, аби хтось інший дізнався про нашу розмову.
- Так, звісно. Ти щось знайшла? - мимовільно проказала Дженні. "Вдалось з'ясувати те, що хотіла?" Джихо машинально хитнула головою, проганяючи неприємні спогади. Було зрозуміло, чому Кім запитала у неї саме це, адже не знайшлося б інших вагомих причин, через яких Чхве могла телефонувати Дженні.
- Я хочу з тобою поговорити, - повторила Джихо. По той бік слухавки почувся кашель. Дженні перейшла з одного місця в інше. - Мені більше немає, кому довіритись.
- Гаразд, тоді давай зустрінемось у кафе "Мірая" після уроків, - запропонувала Кім. - Ти ж знаєш, де знаходиться це місце?
- Так, знаю, дякую тобі.
- Це тобі дякую, що ти наважилася мені зателефонувати. Я це вельми ціную.
На цьому моменті їхня розмова обірвалася. Джихо почала готуватися до зустрічі.
***
Близько третьої години вони зустрілися в кафе "Мірая". Відвідувачів було чимало, проте це не завадило їм обрати дальній столик. Дженні присіла біля Джихо та розправивила свою шкільну спідницю, після чого повісила куртку та портфель на спинку стільця.
- Привіт. Ти хотіла мене бачити, - промовила Кім. Джихо підтверджено кивнула. - Я вся в твоїй увазі.
- Я отримала листа від Жарта. - Дженні протяжно видихнула. "І як лишень вона тримається?" - подумала Чхве, не здогадуючись про її тісний зв'язок з учителем Кімом та іншими інформаторами. - Знайшла його в понеділок вранці. Він мені погрожував.
- Зазвичай, на те має бути якась причина, - мовила Дженні. - Хоча, особливого приводу для мене не було. Значить, якусь причину Жарт все ж таки десь віднайшов.
- І що ти думала про це?
- Ну, певно, я комусь перейшла дорогу. Хтось міг зробити це через ревнощі до Чонгука, - Кім знизала плечима. - Зазвичай, у всьому завжди звинувачують жінок, тому я не здивована.
- Справа у тім, що я таки дещо бачила... - Джихо запнулась. Дженні не настоювала на подальшій розповіді, підтримуючи Чхве своїм мовчанням. - Я хотіла допомогти... але вийшло все інакше... Мені тепер здається... що все налаштовано проти мене...
Джихо розповіла Кім про все, що з нею відбувалося останній тиждень. Також не забула згадати про загадкову телефонну розмову Мії.
-... Я не знаю тепер, як мені бути, - закінчила свою розповідь дівчина. - Куди себе подіти, аби до мене не дісталися?
Дженні на певний час задумалась. Джихо було незручно, що вона змусила Кім напружити свої мізки, які через школу й так постійно напружені. Згодом Дженні щось невнятно пробурмотіла, після чого відказала:
- У мене є один варіант, де ти можеш перебувати. Тимчасовий прихисток, так сказати. Там живе моя бабуся, їй дуже одиноко. Вона не проти будь-якої компанії. Ти можеш пожити у неї ненадовго, перевести дихання від останніх подій, так скажемо. Спробуй урегулювати це з батьками. Можливо, скажи, що вирішила пожити окремо та разом з цим віднайшла собі роботу. Моя бабуся буде не проти.
- А де вона живе? Тут, у Цойовані?
- Так, на околиці міста. До школи можеш проїхати на автобусі, - пояснила Дженні. - Моя бабуся досить сучасна, та й будинок у неї великий. Можеш залишитися, якщо не хочеш, аби хтось знав про твоє місцезнаходження. Там ти зможеш сховатися.
- Я... Навіть не знаю... Мені варто все обдумати... - прошепотіла Джихо. Безсумнівно, ця ідея була хорошою, проте, як сказала Дженні, варто розповісти про це батькам. Вони єдині, хто вправі знати про місцерозташування своєї доньки. А поки вона буде спокійно собі жити, на відстані від усіх, лише періодично з'являтися в школі. А там уже як буде.
Дівчата пообіцяли залишатися одна з одною на зв'язку.