☆Pov: Стефанія☆
Хриповик пішов 5 хвилин назад. А я досі сиділа над домашкою. Раптом позаду мене почувся дивний звук..активації? Я повернулася на джерело звуку і побачила свого напарника, який намагався відійти від офлайну.
Стеф: Сім? Ти як?
Відповіді не послідувало..
Стеф: Сім агов! Що ти робиш?!
Фіолетовий, наче загіпнотизований почав вводити якісь координати і ввімкнув земле-міст.
Хрип: що ти зробила?!
Стеф: нічого я не робила!
Хрип: він же був вимкнений!
Стеф: я знаю!
Хрип: *дивиться на координати* це мсіце, де ми билися з безсмертними воїнами Мегатрона.
Стеф: може покликати Оптимуса?
Хрип: в нього зараз важливіша місія. Треба розраховувати тільки на себе.
Медик вже відкрив портал, і збирався йти за автоботом, але звідти з'явився Сімон.
Хрип: Сімоне, де це ти був? І що.. темний енергон?!
Кібертронець замахнувшись, сильно вдарив оранжевого бота і той відлетів на велику відстань.
Стеф: СІМ! ЩО ТИ НАКОЇВ?!
Мій напарник почав йти до мене, а я відходила назад. Ні, я не боялася свого друга, я боялася того, хто зараз ним керує. Та все ж Сімон, доволі грубо схопив мене.
Стеф: в..відпусти.
Він залишив мене у вентиляції, з якої я ніяк не могла злізти, адже стрибати до підлоги занадто високо.
Стеф: ні! Сімон, будь ласка!
Кричала я, але жодної реакції не було, він не почув мене і зник у порталі.
Стеф: Хриповику! Ти цілий?
Хрип: я в нормі. Головне, що з твоїм напарником? Напевно після проникнення в розум Мегатрона, він почав мислити як десептикон.
Медик підставив свої маніпулятори, щоб допомогти злізти, і я стрибнула на його долоні.
Стеф: але ж він не кон. Може він підхопив спогади Мегатрона?
Хрип: хм.....*осяяло* о, ні...
Стеф: *схвильовано* так, мені не подобається твоє ''о, ні''
Хрип: яким дурним я був. Психокортикальне з'єднання працює в обох напрямках! Коли до Сімона повернулася його свідомість, Мегатрон прослизнув туди.
*відкрив портал*
Хрип: ти лишаєшся тут.
Стеф: ні, я йду з тобою! Він мій брат! Як би дивно це не звучало, але це правда.
Хрип: *тяжко зітхнув* добре.
Хриповик посадив мене на плече і ми опинилися на кораблі десептиконів. Ми побачили купу знешкоджених вартових.
Хрип: схоже Мегатрон повністю його захопив, і тепер прагне воскресити своє тіло.
Стеф: але ж, хоч трохи його свідомості залишилось. Він міг вбити мене ще на базі, та не зробив цього.
Хрип: сподіваюсь, твоя правда.
*опустив мене на підлогу, і побіг до Мегатрона*
Стеф: агов! Не зашкодь йому!
Хрип: це вже не Сімон!
*Сім вдарив Хриповика і той добряче гепнувся об стіну*
Стеф: Сім, послухай! Ти не Мегатрон!
Борись! Згадай ким ти є! Згадай про мене! Я знаю, ти пам'ятаєш!
Сім:.....С..Стеф?...
Стеф: так!
*Сімон впав на коліна тримаючись за голову. Я швиденько підбігла до нього*
Стеф: Сім! Ти у порядку?
Відповіді знову не було. З'явився тільки біль у спині. 💭він вдарив мене💭 я трохи відлетіла і впала на коліна, та на щастя, від цієї ситуації залишаться тільки синці.
Сім: Сімон тебе не чує!
Зібравши сили, не звертаючи уваги на біль, я хотіла від'єднати від нього прилад, щоб не дати Мегатрону повернутися у своє тіло, але не встигла...він повернувся.*
Стеф і Хриповик: от брухт.
Мег: десептикони, розмажте цю комашню.
В нас почали стріляти, та Сімон нарешті прийшов до тями, і забрав мене прямісінько з під обстрілу.
Стеф: хух~ Вчасно, як завжди.
Сім: *розгублено* мала, ти ціла? Як ми взагалі потрапили сюди?
Я намагалася зробити вигляд, що я не травмована, але це було важко, оскільки бот дбайливо тримав мене на долонях, обертаючи у різні сторони і оглядаючи на наявність ран.
Стеф: все нормально, не хвилюйся. Я потім поясню. Треба забиратися звідси.
Почувся сильний вибух. Ми непомітно вибралися із корабля і йшли до команди Прайм.
Я в цей час, сиділа на плечі свого опікуна. На щастя, вже точно свого. Коли ми повернулися на базу Хриповик оглянув Сімона і впевнився, що це справді він і що його системи справні.
Стеф: ну нарешті, поїхали додому.
Сім: леді бажає їхати на автомобілі чи байку?)
Стеф: знаєш, краще авто, бо якщо чесно, я втомилася за сьогодні, тому ти за кермом.
Боти, які займалася своїми справами у головному залі, почули дивне питання Сімона, і всі як один, незрозуміло подивилися на нас.
*Сімон трансформувався і відкрив мені двері зі сторони водія*
Автоботи, просто стояли, наче вкопані і не могли нічого сказати. Чому? Та тому, що жоден автобот, не може перетворюватися в інший режим не скануючи транспорт. Перша від шоку відійшла Арсі.
Ар: ти, як це зробив?
Сім: еее...що?*незрозумів питання*
Хрип: ти ж був мотоциклом!?
Сім: а, то от про що ви.
Стеф: я встановила маленький абгрейд, завдяки якому Сімон може трансформуватись в авто чи байк, коли забажає)
Оп: але ж ми, трансформуємось завдяки Т-шестірні.
Стеф: я знаю. Мій винахід - це...щось типу флешки, на якій збереглася схема автомобіля. Знаєте, мені зараз складно пояснити, краще завтра все розповім і покажу, добре? Всім до завтра!
☆Кінець pov: Стефанія☆
Брідж сіла у салон автомобіля і двері закрилися самі.
Сімон пристібнув подругу і вони рушили. Напарники їхали у приємній тиші, тільки звук двигуна ламборгіні розбавляв її.
Дівчина не думаючи ні про що, дивилася у вікно, в якому було видно, вечірні краєвиди. Як відчула що її трохи сильніше притиснуло до сидіння. Через що вона незрозуміло і трохи схвильовано подивилася на кермо.
Стеф: Сім? Щ..що ти робиш?
*автобот тільки сильніше ''обійняв'' малу ремнем*
Стеф: Сім! Не лякай мене! Скажи що небудь!
Сім: пробач..., пробач за все, що я накоїв.
Стеф: *полегшено зітхнула*
дурник, все добре)
Сім: ...
Стеф: чуєш, що я кажу? То був не ти..., я знаю, що ти б ніколи мені не зашкодив) *продовжуючи говорити, Стеф погладжувала лівою рукою дверцята, а правою трималася за пасок*
°в бота наче гора з пліч впала, тому, він трохи заспокоївся, що не могла не відчути Стефанія. І щоб її напарник забув про свої хвилювання Стефані почала розповідати про те, як вони опинилися на Немезиді. Ми вже приїхали, тому дівчина пішла поїла, виконала вечірні процедури і лягла відпочивати°