День: 1531; Час: 4
Минуло вже близько тижня відтоді, як вона покинула сховище, і всі ці вісім днів Герміона сумує за домом, нехай навіть із осунутим дахом. Вона вже добу безперервно патрулює якийсь периметр. Всюди зведені захисні бар'єри, і Ґрейнджер тримається від них на відстані. Їй не сказали, захищає вона це місце чи може в будь-яку мить туди увірватися, та й взагалі, що це.
Вона з'явилася тут разом з групою, у складі якої був Рон, але Візлі переправили в інше місце. Тепер вони тут разом із Тонкс, яка стала відмінною компанією, але так і не внесла ніякої ясності: вона теж не має жодного поняття, чим саме вони займаються. Вони знають лише те, що мають безперервно відслідковувати появу ворога чи якого-небудь незнайомця, тому нервуються і здригаються навіть під час сну. Герміону всю війну переслідувала паранойя, але після перепочинку в сховищі те, що відбувається, буквально б'є її під дих. Їй необхідно два дні, аби знову звикнути або хоча б пристосуватися й не робити помилок.
Вони з Тонкс патрулюють довірену їм ділянку, крокуючи туди-сюди, тримаючись поруч, спина до спини. Дощ ллє сім днів із восьми, і на п'яту добу Герміона, яка занадто довго обходилася без душу, починає відчувати вдячність. Дні стоять спекотні та вологі, комахи дзижчать і кусаються. У Ґрейнджер складається враження, нібито вона потрапила у джунглі.
Вночі все тільки гірше: використання магії дозволяється лише в разі крайньої необхідності, а ліс наповнюється звуками тварин і приглушеним лютим виттям. Інколи Герміона відчуває, як він відбивається від її грудної клітки, відзиваючись у животі. Це щось на зразок зрозумілої для неї дикості, з якою вона колись зіткнулася під час перших нічних операцій. Це нагадує їй про мавп у клітках, які б'ються об прути. Щось насувається, але я готова, тому що мені більше нікуди йти.
Вони не можуть припинити боятися, про що б не розмовляли і що б не згадували.
День: 1531; Час: 17
Тонкс дивиться на подругу, волосся на її голові мишачого кольору.
— Усі прагнуть миру. Просто кожен по-своєму.
— Гадаю, саме через це мир ніколи і не наступить. Навіть після війни залишаться ті, кому захочеться все перекроїти.
— Але коли буде достатньо цього миру, коли люди припинять вбивати одне одного за переконання... Цього мені цілком вистачить.
— Думаю... — шепоче Герміона, ковзаючи пальцями по шершавій корі і вдивляючись у проблиски неба між деревами, — думаю, це найбільше, чого ми можемо досягнути. І думаю, мені цього теж вистачить. Я буду щаслива. Якщо вийде саме так.
Тонкс мовчить, вони роблять п'ять хлюпаючих кроків і здіймають голови на звук пташиного крику.
— Нещодавно біля Міністерства зібралася група людей, які протестують проти війни.
— Що? — Герміона завмирає, і її черевики ще глибше в'язнуть у багнюці.
Зараз уся земля така. Багнюка, липка багнюка, густа багнюка, глибока багнюка — ще більше багнюки. Промоклі Герміона і Тонкс вкриті нею повністю. Вітер продуває до кісток, і вони обидві захворіли. Сьогодні холодно, погода починає змінюватись, і Ґрейнджер не може припинити думати про пневмонію.
— Є ті, хто вірять, що ми могли б домовитися з... Волдемортом, обійтися без війни. Вони починають виступати зараз, тому що вважають: війну треба завершувати.
Герміона застрягла між двох світів. Вона теж ніколи не вірила у війну, але усвідомила: іноді іншого виходу просто не існує. Від думки про протестувальників вона розривається між розумінням та гнівом. Вона не хоче ніякої війни, але вибору немає ні в кого. Ось вони: борються за свої життя, поки люди зляться, що це все тягнеться так довго. Можна подумати, якби в них була така можливість, вони б не завершили війну, клацнувши пальцями, ще роки тому. Що ж виходить: життя її друзів, принесені в жертву цій війні, ніщо інше як трагічна помилка через нездатність домовитися з найвеличнішим Темним Чаклуном? Мова ніколи не йшла про вибір чи уявну жертву. Вся справа у цінності життя, правах людини і світу, котрий може бути настільки прекрасним, наскільки він сам того забажає.
Вони ніколи не зрозуміють. Ніколи не зрозуміють, що було побачено, зроблено чи відчуто у вирі війни. Як ти, поранений, стоїш і тремтиш від страху в епіцентрі битви, як крики запалюють твою кров, і єдиний спосіб вижити — виконання жорстких «повинен», навіть якщо здається, що ти на таке не здатен.
Вони не уявляють що таке життя в умовах війни, не мають гадки про наслідки, які призводять до смерті. Але Герміона знає: вони намагаються осягнути і саме тому хочуть покласти кінець війні.
Ґрейнджер розуміє бажання повернути свою сім'ю чи глянути в очі чудовиську, що забрав життя близьких, і прогнати його назавжди. Вона розуміє відчайдушне бажання уникнути великої кількості смертей і позбутися страху. Розуміє прагнення тих, хто мріє, аби світ вмився і відродився. З моменту битви на Кладовищі, захоплена усіма тими суперечливими емоціями, Герміона відчуває стрімку пульсацію свого існування. Намагаючись навіяти собі думку про те, що війна може затягнутися ще на чотири роки, щоразу, прокинувшись, вона запитує себе: це сьогодні? Це станеться сьогодні? Надія огидна, Ґрейнджер скажено ненавидить її, в той час як тільки вона допомагає Герміоні чіплятися за життя. І вона не може звинувачувати інших за ці спроби, нехай і знає, що вони ні до чого не приведуть.
День: 1532; Час: 5
За минулі п'ять днів вона спала не більше двох годин підряд. Просто неймовірно: будучи змореним, ти можеш заснути де завгодно. Попри постійну настороженість, Герміона забуває про все, щойно настає її черга відпочивати. Можливо, справа у ступені втомленості, її віри у Тонкс чи в тому, що з моменту їхньої появи тут нічого так і не сталося.
Ґрейнджер привалюється до дерева, кора дряпає шкіру. Стегна потопають у багнюці, черевики збивають жижу, наче ковдру. Притулившись потилицею до стволу, вона декілька секунд спостерігає, як Тонкс озирається на всі боки, і поринає у темний сон без сновидінь.
День: 1532; Час: 10
Коліна Тонкс впиваються в стегна Герміони, її пальці притискають руки Ґрейнджер до землі з такою силою, яку важко запідозрити у цій дівчині. Герміону спочатку тіпали дрижаки, як і сотні разів раніше за останні кілька днів, але потім її почало безконтрольно трясти. Ґрейнджер впала на землю, здивувавшись тому, що відбувається, так само як і вперше.
Побачивши відчайдушний вираз, що спотворив риси Тонкс, вона заплющує очі, намагаючись втихомирити цю незнайому частину своєї сутності, і відчуває вологу в куточках очей.
— Кру... Кру...
— Чому ти мені не сказала? — гаркнула Тонкс, притискаючись чолом до чола Герміони і відриваючи голову подруги від землі. У шию Ґрейнджер боляче впивається камінь.
— Я... Я... Сподіваюсь...
— Ш-ш... Ш-ш... Все добре, Герміоно. Заспокойся. Тоді це пройде швидше.
Сльози застилають очі, і нехай вії намокають, цього разу краплини не стікають по її щоках.
День: 1532; Час: 16
— Мені досі не віриться, що вони не сказали нам, чим ми тут взагалі займаємось, — Герміона супиться, дивлячись то на сумку на колінах, то на свою брудну руку, і хапає яблуко.
Тонкс витягує ще кілька крекерів, застібає блискавку і так само сумно, як і Герміона, дивиться на припаси, що тануть.
— Ти ж знаєш: що менше людей знають, то краще.
— Так, але коли справа доходить до операцій, зазвичай я не настільки погано проінформована.
— Зазвичай, — Тонкс замовкає і робить ковток із фляги, що наповнилася за ніч дощовою водою, — чим важливіше те, що відбувається, тим менше подробиць ми знаємо. Єдине, що нам треба було знати, нам повідомили. Як і в будь-якій операції. Вони ніколи не повідомляють деталей більше, ніж потрібно. Ми стежимо, щоб не сталося нічого дивного чи не з'явився чужинець, якщо монета нагрівається — знімаємо бар'єри. От і все.
— Ну, принаймні я в курсі, захищаємо ми чи нападаємо.
Тонкс усміхається, піднімається на ноги і простягає руку Герміоні. Тій допомога не потрібна, але вона все одно її приймає.
— Та яка різниця? Просто знищимо якусь чергову погань.
— Мені здається, ми так себе знищимо, — Герміона майже не сумнівається, що не зможе до кінця промити своє волосся. На різні частини її тіла налипла щонайменше дюжина шарів бруду. Минулої ночі злива добряче їх сполоснула, але вони з Тонкс, як і раніше, замурзані, а за кілька годин все повернеться на свої місця.
Яка іронія, іноді думає Герміона, засинаючи у багнюці. Яка іронія: забруднивши руки в багнюці та крові, вона піднімає труп, щоб відшукати маску. Яка іронія.
— Герміоно, ти маєш сказати Рем...
— Не можу, — вона знала: повторення неминуче. Але сподівалася, що такого не станеться, адже це ще не кінець. Ні для неї, ні для когось іншого.
— Ти повинна. Якщо в тебе трапиться... такий епізод під час операції.
— Артур досі...
— Це інше.
— Чому? — Герміона говорить зовсім як ображена дитина і стискає кулаки.
— Тому що він знає про свій стан, так само як і всі ті, хто постраж...
— Я не піду з війни, Тонкс, — шепоче Ґрейнджер, але в її голосі чується сталь, а не благання. Вона не може піти. Війна величезна, але є те, що може зробити тільки Герміона.
— Тобі треба пройти огляд. Командування обговорить результати, і, якщо ти здатна брати участь в операціях, тебе внесуть до списку. Командири можуть тебе вибрати, а можуть і не включити до складу, але твій стан має бути відм...
— Але це траплялося лише двічі.
— І може повторитися будь-коли. Ти можеш загинути. Члени твоєї команди можуть...
— Я можу в ту ж секунду перенестися за допомогою портключа...
— За хвилину, щонайменше. Здригаючись у конвульсіях під час битви, тобі треба буде заспокоїтися, запхати руку в кишеню та скористатися ключем. Герміоно, рахунок йде на секунди. Хвилина? Це...
— Мій вибір. Я знаю, що якщо члени команди не обізнані...
— Їхня реакція може бути...
— Я не хочу пройти огляд і дізнатися, що не підходжу для операцій, в той час як я чудово...
— Тоді результати огляду це підтвер...
— Тонкс, — обриває її Герміона, і цього разу їй не вдається уникнути прохаючого тону. — Будь ласка. Будь ласка, ти не можеш так вчинити зі мною. Ти не можеш сказати їм...
Її руки нервово тремтять, горло перехопило. Вона зупиняється і повертається обличчям до подруги, відчайдушно намагаючись стояти рівно. Тонкс відмовляється дивитися їй у вічі. Дихай глибше, Герміоно, заспокойся.
— Хтось ще про це знає?
— Ні, — бреше Ґрейнджер. Якщо Тонкс про все повідомить Люпину, вона не може допустити, щоб Драко та Гаррі постраждали через свою мовчанку.
— Дай мені подумати, гаразд? — Тонкс стискає щелепи, її пальці пурхають її паличкою вгору-вниз. — Двічі за який час?
— За два місяці, — їй треба було сказати, що за три, але Тонкс могла й сама порахувати.
Тонкс твердо киває і вони продовжують обхід.
День: 1533; Час: 6
— Рон, — видихає Тонкс за мить після зняття щитів.
Герміона на автоматі витягує ноги з багнюки, ніби інакше ніколи не рухалася, і обертається. Яскраво-червона кров проступає крізь шари бруду, блідість шкіри добре помітна, попри те, що навіть волосся здається бурим. П'ять аврорів стрімголов тікають із точки збору, і Ґрейнджер вириває руку із пальців одного з них. Гарольд стоїть біля неї, ігноруючи необхідність поспіху, — монета нагрілася, і бар'єри зникли. Може, вся справа в його відданості Лаванді, в особливому ставленні до Герміони після пережитого разом або ж у тій самій людині, яку вони розшукували і яка зараз стоїть перед ними, вся залита кров'ю.
— Роне, ти...
— Вовк, Джеймс, його вбили.
— Тебе поранено? — випалює Тонкс.
— Перевертень? — уточнює Гарольд.
— Перевертень, — киваючи, видихає Рон і, нахилившись, хапає Герміону за руку. — Я в порядку. Ходімо.
— Ти обманюєш? — голос Герміони зривається, коли він смикає її вперед, і вони вчотирьох пускаються тікати.
— Ні, я в нормі. Джеймс... Дідько, це було...
Він відпускає її, і Герміона тягнеться, щоб, незважаючи на вологість шкіри, зловити його долоню. Він не дається, розмахуючи руками, аби рухатися швидше. Для Герміони біг — найскладніше. За захисними бар'єрами тільки ліс і ще більше бруду. З кожним кроком їхні черевики все глибше в'язнуть у жижі, і їм доводиться щоразу висмикувати ноги. Усього за дві хвилини її ікри та стегна починають палати, скрізь чути бурчання та хрипи.
Аврори, що біжать попереду, раптом зупиняються. Хтось щось кричить, але Герміона не може нічого розібрати. Троє аврорів апарують негайно, ще двоє відразу наслідують їхній приклад. Тепер, коли огляд ніхто не загороджує, вони бачать Люпина, який стрімко наближається. Він чистий, але виглядає дико, обличчя спотворене звіром, що рветься назовні.
— Апаруйте до штаб-квартири!
— Що?
— Ми не можемо...
— ...монета була акт...
— ...сталося?
— ...був убитий!
— Негайно! — Люпин перекрикує всі питання та заперечення, і вони виконують наказ, апаруючи з єдиним гучним звуком.
День: 1533; Час: 16
З вікна спальні Драко небо здається ніжно-фіолетовим та рожевим. Внизу простягається мертвий сад, у сутінках більше не мерехтить озеро, а фарба з альтанки облупилася. Все заросло травою, дерева стоять зовсім безшумно. Герміона б зазнала умиротворення, якби зараз не намагалася розплутати ковтуни у своїй гриві і на щітці не залишалося б так багато волосся.
Вона дивиться, як небо темніє, дерева чорніють, і рахує помахи гребінцем, щоб більше ні про що не думати.
День: 1534; Час: 10
— Мені здавалося, що мене цією операцією карають, — стогне Рон, його п'яти впираються у вочевидь дуже дорогий кавовий столик.
— Це було жахливо. Десять днів на землі. У багнюці, під дощем, у холод...
— І моторошною їжею, — додає Рон, зморщуючись, коли Герміона чхає в серветку.
Вона сердито коситься на нього, вишморгується і кидає серветку в купу інших у сміттєвому відрі.
— Цікаво, чому Люпин відіслав нас назад?
— Він ніколи не розповість.
— Я знаю, Макґ...
— Гей! — вони обоє піднімають голови і бачать у дверях усміхнене обличчя Гаррі. — Мені сказали: я помру, якщо навідаю вас обох... — Рона скручує кашель, і Поттер, скривившись, осікається.
— Ой, та годі, — Візлі перегинається через Герміону і спльовує мокроту у відро для сміття. — Ти ж знаєш, Гаррі, смерть тебе не бере.
Ґрейнджер підтискає губи: частково через його слова, частково через підступаючий черговий чих, який ось-ось винесе їй мозок. Вона висмикує нову серветку з коробки, що стоїть перед нею, і чекає, чекає... Герміона чхає, Рон від неї відсувається і чхає сам.
— Е... Думаю, я сяду... — Гаррі присуває стілець до протилежної стіни, — ось тут.
— Ти за нами не сумував? — питає Рон, Герміона посміхається і підносить руку до свого палаючого чола. Вона хотіла запропонувати Гаррі покинути кімнату, але їй так добре. Рон почав приходити до тями і навіть зізнався, що під час сидіння в лісі йому лише одного разу довелося прийняти заспокійливе зілля. Якщо присутність Гаррі допоможе, вона просто дихатиме, відвернувшись.
— Гей, я ж ризикую, хіба ні? — Гаррі скидає брови й махає рукою у бік подруги, тільки-но та починає кашляти.
— Гидота.
— Ой, замовкни.
День: 1538; Час: 8
Вона спить два дні поспіль, її лихоманить уві сні, а тіло пітніє так, що простирадла промокають. Борючись із хворобою, вона впадає в якесь заціпеніння, і Гаррі змушує її пити чай та їсти суп. Тонкс поповнює ряди пацієнтів: встигає поскаржитися та повідомити Герміоні, що у разі нового приступу та має негайно апарувати або переміститися портключем до лікарні Святого Мунґо для огляду. І нехай Ґрейнджер не хочеться цього робити, вона розуміє, що, попри весь егоїзм, це необхідно. Принаймні Тонкс нічого не сказала Люпину, який одразу посадив би Герміону в кабінет або кудись ще, поки з нею не стався б наступний зрив і її не можна було б ретельно обстежити. Вона сумнівається, що зможе винести повсякденну роботу в ПіПі. Тільки думка про це смішна, і варто Герміоні завмерти, як вона починає нервувати.
На четвертий день Ґрейнджер засинає, читаючи друзям книгу, — Гаррі втикається в подругу головою, а Рон підгортає під себе всі ковдри. Щось всередині неї розривається і наповнюється, і хоча хлопці наступного ранку покидають штаб-квартиру, вона почувається краще, ніж за всі ці тижні.
День: 1538; Час: 14
Герміона три години розмовляє з Макґонаґал про чари, трансфігурацію та історії Хоґвартсу. Вони п'ють чай, діляться історіями, відчуваючи необхідність поговорити про щось, окрім війни. Її стара професорка прислухається до її думки, дискутує з нею і наполягає на тому, щоб Герміона називала її просто Мінервою. Герміона приголомшена тією думкою, що, можливо, вона вже перетнула ту невловиму межу між усвідомленням себе дорослою та визнанням її рівності старшими. Вона відчуває одночасно крихкість і тріумфування, але не розуміє чому.
— Маю визнати, це було б кумедно, — Проф... Макґ... Мінерво — і це в її мозку звучить дивно й неповажно — усміхається та підливає чай.
— О, так. Кілька дюжин двадцятирічних хлопців та дівчат прогулюються Хоґвартсом у формі. То був би цікавий останній рік.
— І це ще м'яко сказано. Звичайно, коли Хоґвартс знову відчинить свої двері, ми будемо раді прийняти всіх студентів, які виявили бажання повернутися. Але впевнена, що кращим варіантом для тебе буде складання іспитів у Міністерстві.
Герміона усміхається собі під ніс, розмішуючи цукор так, щоб не стукнути ложечкою об стінки чашки.
— Мушу визнати, ідея повернутися до Хоґвартсу здається дуже спокусливою. Це був... дім... Але, все ґрунтовно підівчивши, я звернуся до Міністерства.
Вона прагне повернутися до Хоґвартсу так сильно, що це почуття клубком застрягає в горлі — гірке й бульбашкове, солодке й терпке. Неважливо, з якими забобонами їй довелося там зіткнутися, які небезпечні пригоди вона пережила зі своїми друзями, як сильно сумувала за батьками, — немає в цьому світі іншого місця, куди б вона могла прийти і знати, що належить йому. Це відчуття кревності, долі, дива, юності, задоволення і прагнення з'ясувати все більше ніде не повторювалося. Думка про повернення до Хоґвартсу подібна ідеї повернутися додому після декількох жахливих років мандрівок.
Але Герміона усвідомлює, що за ці роки багато що змінилося. Навіть якщо вона повернеться до Хоґвартсу, ніщо вже не буде колишнім. Вона надто багато пережила, щоб відчувати провину за порушення комендантської години, занадто виросла, щоб не розуміти безглуздість всієї цієї витівки. Не буде більше бурхливих святкувань після спійманого снітча Гаррі Поттером, сумка з книгами, що звично відтягує плече, перестане дарувати заспокоєння, відсутні обличчя у Великій Залі витіснять з голови звуки старої колискової, а Лаванда більше не цікавитиметься, хто з ким... гаразд. Може, й не так радикально все змінилося. Але справа в тому, що це минуле, і неважливо, яке воно, — Герміона ніколи не зможе його повернути. Визнання дається важко, але Ґрейнджер більше не належить Хоґвартсу.
Вона ніколи більше не здобуде там те, що він давав їй колись і що так треба їй зараз. Минуле — це те, за чим ти сумуєш, і те, що не можна повернути. Єдина константа у житті — це те, що все змінюється.
— У нас буде відкрито кілька викладацьких вакансій, — Мінерва замовкає, щоб зробити ковток, її яскраві очі дивляться на Герміону поверх краю чашки. — Якщо ти вважаєш за можливе повернутися до Хоґвартсу після складання іспитів, його двері відчинені для тебе, — літня жінка вдивляється в Герміону так тепло, що в грудях у Ґрейнджер все стискається, і вона відчуває відчайдушну тугу за мамою. — Так само, як і мої. Хоч би який шлях ти обрала.
Герміона не знає, чи повернулася вона назад за ту невловиму межу, але зараз їй на це начхати: вона обходить маленький столик і обіймає свою стару викладачку. Та здивовано бурмоче «О» їй у волосся, і сухі руки притискаються до спини Ґрейнджер. Викладання у Хоґвартсі — це не те, про що вона думала, Герміона не впевнена, що цим займатиметься. Але вона точно знає: у цей момент вона щаслива. А Ґрейнджер навчилася не проґавлювати такі моменти.
День: 1539; Час: 7
Їй добре. Дійсно добре, і, застогнавши, Герміона поступово починає приходити до тями, дрейфуючи на межі між сном і дійсністю. Іноді це... це... що за... Герміона розплющує очі назустріч тьмяному ранковому світлу. У полі зору з'являється світла маківка, а дуже знайома спина рухається у дуже звичній манері. Вона підносить руки до обличчя, швидко протирає очі і стогне, щойно Драко починає штовхатися сильніше. Що ти робиш? Як я проспала початок? Ти не думаєш, що це дещо грубо? — усі слова зливаються в дивний булькаючий звук.
Вона бурчить, намагаючись озирнутися, і тут до неї долинає ніжний, прохолодний вітерець, що приносить запах... троянд? Квіти, букети на день народження, перші побачення. Рука Малфоя повзе по її животу вниз, і, коли Драко відсувається від її шиї, Герміона задихається від насолоди і страху. Відірвавши погляд від її плеча, він зустрічається з нею очима, і його обличчя ні про що не говорить. У його зіницях навіть не хлюпається звичайна хіть і пристрасть — лише холодна, байдужа подоба потреби, яку може продемонструвати тільки Малфой.
— Драко? — хрипить Герміона, проводячи кінчиками пальців по його щоці, варто йому відвести погляд. — Що...
Смуги крові та бруду виділяються на його обличчі та плечах, засохлі червоні бризки плямують груди. Сонце виглядає чи з-за хмар, чи з-за дерев, кімната осяюється світлом, і птахи цвірінькають за відкритим вікном. На його плечі та руці видніється гігантський синець, що наповзає навіть на ключицю, але відкритих ран начебто немає. Пальці Герміони тремтять: вона тягнеться, легко торкається його щоки і заривається в брудне волосся.
Малфой нарощує темп, стискає щелепи і впивається пальцями в її шкіру та простирадло поруч з її плечем. Вона б хотіла, щоб він хоча б на мить зупинився, але знає: цього не буде, та й навряд чи Драко зараз на це здатний. Ґрейнджер погладжує його вилиці, притягує його обличчя ближче. Він піддається і цілує її, їхні зуби стукаються, його язик вривається до її рота. Узголів'я ліжка тріщить від його рухів, і Герміона обвиває Драко слабкими ногами.
Вона охоплює його за шию і ловить зап'ястя, вдихаючи густий запах бруду та відчуваючи присмак крові. Його зуби прокушують її нижню губу, і, скрикнувши, Герміона відчуває смак своєї. Драко стогне, сплітаючись з нею язиками знову і знову, а потім посмоктує її вуста. Опустивши долоню, він люто тре її промежину, але коли Герміона, звиваючись, намагається відсахнутися від грубості його пальців, він опановує себе — ніжність цієї ласки контрастує з усім іншим.
Попри сум'яття, страх, занепокоєння, її накриває хвиля насолоди. Вона задихається і стогне йому в рот, плутаючись пальцями у його волоссі, смикає і тягне пасма. Малфой подається назад, Ґрейнджер прикушує кінчик його язика і тиснеться до Драко. Вона намагається проникнути у його рот, але він з гарчанням проштовхує свій язик поміж її губ.
Він протискає долоню під її стегна, нахиляючи зручніше, і Герміона випускає його зап'ястя та хапається за узголів'я ліжка, щоб не битися об нього маківкою. Малфой міцно стискає її так, що залишаться синці. Він опускає голову їй на плече, впивається зубами в шкіру, всі його м'язи напружуються. Драко дихає гаряче і важко, опалюючи її горло, поки Ґрейнджер широко розплющеними очима дивиться в стелю. Його рухи стають хаотичними, і вона збивається з ритму. Уткнувшись у неї, Малфой протяжно і глухо стогне крізь стиснуті зуби.
Все ще важко дихаючи, в наступну мить він валиться на неї і розслабляється. Герміона рвано видихає, розтискає пальці й охоплює його потилицю, випускає узголів'я. Його губи ніжно торкаються ниючого місця на її плечі, і Драко засинає перед тим, як Герміона повертає голову, щоб подивитися на Малфоя. Вона повільно моргає і гладить його волосся.