Січень 2003 року.
Коли Драко вже не плакав, Герміона прибрала руку з його обличчя, сіла та уважно подивилася на нього.
Він поглянув на неї насторожено та з гіркотою на обличчі.
Її друга рука досі була в нього на плечі. Кілька хвилин вони мовчки дивилися одне на одного. Напруга застигла в повітрі.
Вона здобула його. Вона зробила те, що їй наказали. Та вона не мала ані найменшого уявлення, яким чином продемонструвати це Муді та Кінґслі. Як вона могла довести, що контролює його?
— Якщо ти відданий Ордену, навіщо було продовжувати підвищувати свій ранг? — врешті запитала вона.
Його очі були немов два дзеркала. Його обличчя знову нагадувало маску.
— Було очевидно, що мою пропозицію прийняли лише з відчаю, — посміхнувся він. — Орден Феніксу, як організація, можливо, зобов'язаний дотримати своє слово, але Кінґслі та Муді — стратеги. Те, що вони стверджують, що зможуть помилувати мене, якщо Орден переможе, ледь не змусило мене розсміятися їй в обличчя. Я припускав, що щойно я перестану бути корисним, ти викриєш мене, а Орден зможе скористатися тим, що станеться після моєї смерті. Тому, — його губи скривились, — я намагався здобути найвищі ранги, щоб збільшити потенційні наслідки.
Рука Герміони на його плечі міцніше стиснулась.
— Навіщо вбивати Ґіббона?
Його очі звузились.
— Я завершував свої справи. Саме він придумав, як покарати мою матір.
— То ти його розчленував?
Вираз обличчя Драко раптом став холодним, як лід.
— Скільки у вас шпигунів?
— Ніхто не має такого доступу до інформації, як ти. Чому ти розчленував Ґіббона?
Кілька хвилин він мовчав.
— Я хотів подивитися, чи зможу я видалити його Чорну мітку. Я намагався зробити це до того, як моя мати померла. Оскільки я все одно збирався вбити його, я хотів спробувати ще раз. Проте не спрацювало. Я не можу знайти спосіб забрати цю кляту мітку.
Герміона кілька секунд із сумнівом дивилася на нього. Це правда? Напівправда? Вона не була впевнена.
— Навіщо ти поцілувала мене? — різко запитав він. — Який у цьому всьому був сенс?
Герміона на мить опустила очі, і коли вона підвела погляд, він досі вивчав її.
— Я не знала, що ти мав померти від сили цих рун. Мабуть, це було очевидно, але я не усвідомлювала цього.
Драко засміявся. Це звучало сухо.
— Вони не очікували, що мені вдасться зцілити тебе. Коли стало зрозуміло, що ти не помираєш, а намагаєшся збільшити свій ранг, і, здається, намагаєшся видалити свою Чорну мітку, Орден дійшов висновку, що ти намагаєшся скинути свого Господаря. Що ти допомагав Ордену, щоб нацькувати сторони одна на одну, адже ти хочеш стати наступним Темним Лордом.
Він ще раз тихо та з гіркотою розсміявся.
— Ти теж так думала?
— Ні, я не знала. А оскільки я тебе зцілила, мене вважають скомпрометованою. Я... Я більше не... Мої слова більше не вважають надійними. Мені дали час до кінця місяця, щоб довести, що я можу контролювати тебе. Я думаю... — Герміона гірко засміялася, — Я думаю, це лише спосіб дати мені попрощатися з тобою.
— То це було кляте прощання? Відплата за мої послуги? — його губи викривила посмішка.
— Ні. Це було... — нижня губа Герміони затремтіла, вона опустила очі, — Це було... Це було не те, що мало б...
Її пальці скрутились в тканині його мантії, і вона витріщилась на нього:
— Чому ти не попросив мене дати Незламну обітницю, коли я пропонувала?
Кутики його губ здригнулися:
— Я не хотів, аби ти залишалася мені вірною тільки через те, що в тебе не було інших варіантів. Зрештою, я певен, що Кінґслі та Муді мають більш ніж достатньо, щоб знищити мене без твоєї допомоги.
Герміона коротко кивнула. Вона відчувала, що в горлі ніби щось застрягло. Вона на мить відвела погляд, а потім знову глянула йому в очі:
— Я не можу... Я не можу обрати тебе замість Ордену. Є... стільки людей, які покладаються на нас. Британія — це все, що залишилося від Опору. Я не можу обрати тебе замість усіх маґлонароджених. Немає нічого... ніякої надії для них, якщо Орден програє.
— Я знаю, — його голос урвався. Його очі блищали, коли він дивився на неї, а обличчя було озлобленим, майже глузливим.
Це все, що він сказав.
Вона послабила руку на його мантії та недовірливо засміялася.
Він навіть жити не хотів. Він хотів помститись — хотів померти. Він піклувався про неї, та цього було недостатньо, щоб він знову захотів жити.
Вона тільки погіршила ситуацію. Це все, що вона зробила.
Тільки тому що Северус, Муді та Кінґслі не сказали їй. Вони змусили її повірити, що все це не було грою. Що це дійсно «зараз та після війни».
Вона зіграла свою роль переконливо. Бездоганно.
Але це не мало значення, ніколи не мало значення, адже Драко завжди знав.
Вона намагалася рівно дихати, поки усвідомлення накривало її з головою.
Вона відкрила рот, а тоді закрила його. Драко посміхнувся та відвів від неї погляд.
— Гаразд, — нарешті сказала вона, ледь помітно кивнувши. Вона почувалася так, ніби її вдарили ножем. Реальність була холодним ножем, залишили їй в грудях, аби вона стекла кров'ю до смерті.
Вона ковтнула.
— Вони сказали... — її голос обірвався, — вони сказали, що дозволять мені попередити тебе перш, ніж тебе викриють. Я прийду, аби тебе попередити. Мені шкода.
Він не відреагував. Жодної емоції. Його обличчя досі залишалося холодним.
Герміона поглянула в його обличчя, звертаючи увагу на всі деталі, які й так вже знала: його волосся, гострі вилиці, пильні очі, тонкі губи та рівні білі зуби, чіткі лінії його щелепи та бліда шия, що зникає в чорному комірі його сорочки. Тканина була зім'ята, вона простягнула руку та поправила комір,
— Мені так шкода, Драко.
Вона забрала руку та відвернулася. У кімнаті не було повітря. Вона все намагалася дихати, а кисню ніби зовсім не було.
Вона подумала, що може знепритомніти.
— Отже, що станеться з тобою, Ґрейнджер, коли ти обереш Орден? — недбалий голос Драко збив її з думки.
Герміона кліпнула та повернула голову назад:
— Зі мною?
— Так, — Драко схопив її за підборіддя та нахилив її обличчя до свого, щоб вона поглянула в його холодні сріблясті очі. Вони були звужені, коли він уважно вивчав її. — Що буде з тобою?
— Якщо ти... помреш?
Він коротко кивнув.
Герміона навіть не думала над цим питанням. Минулого року вона зосередилася на тому, щоб знайти спосіб зберегти життя Драко. Вона навіть не думала про те, що робитиме далі, якщо зазнає невдачі.
— Не знаю, — відповіла вона з коротким істеричним смішком. Вона вивільнила підборіддя. — Мені вже знайшли заміну в лікарняній палаті, — вона знизала плечима, розвівши руками. — Можливо, вони просто запропонують мене наступному шпигуну, якого знайдуть.
— Не жартуй. Я хочу, щоб ти сказала правду, — у його голосі з'явилася нотка люті.
Герміона подивилася на нього та глузливо сказала:
— Я ж пообіцяла тобі, Драко. Я заприсяглась. Зараз та після війни. Я не маю жодних планів.
Коли він поглянув на неї, його обличчя здригнулося, а потім стало твердішим:
— Я думав, ти не хочеш помирати. Мабуть, є щось, чого ти чекаєш з нетерпінням.
Вона гірко усміхнулася:
— У мене... нічого не залишилося. Я надто втомилась.
Драко мовчав. Герміона стиснула губи й почала підводитися. Вона хотіла піти. Кімната розпливалась дедалі більше.
— Я дам Незламну обітницю, — раптом сказав він. — Усе... чого забажає Муді. Це буде достатньою демонстрацією твого контролю наді мною?
Герміона різко глянула на нього. Вираз його обличчя був холодним, але очі палали, коли вона зустрілася з ним поглядом.
— Ти це зробиш? — запитала вона, не вірячи власним вухам.
Він мав виснажений вигляд, але щось у ньому досі кипіло:
— Повідом Муді. Я припускаю, що він досі готовий бути зв'язним.
Герміона повільно кивнула, досі дивлячись на нього широко розплющеними очима. Він зітхнув, простягнув руку та торкнувся її, і його великий палець промайнув уздовж її шиї. Герміона відчула, як у неї перехопило подих.
— Чому? Навіщо ти це робиш? — запитала вона, вивчаючи його.
Він пирхнув та забрав руку:
— Тепер я розумію, що не все врахував. Мені не спало на думку, що тепер, можливо, тебе можуть віддати наступному шпигуну.
Він відвів погляд від неї.
— О, — тільки й сказала Герміона.
«Малфої радше є драконами, аніж чаклунами. Вони не діляться. Вони владарюють над тим, що вважають своїм».
Їй хотілося розсміятись. Вона важко ковтнула.
— Що ж, тоді... — вона мала сказати щось ще. — Я... я повідомлю Муді.
Він коротко кивнув.
Він не сказав ні слова, коли вона встала та зібрала свою сумку. Його рука витягнулася вперед, коли вона повернулася, аби піти. Він не подивився на неї, коли вона перейшла за поріг. Коли вона зачинила двері, він досі стояв, притулившись до стіни, порожнім поглядом дивлячись у підлогу, блідий, мов привид.
Герміона кілька хвилин стояла під дощем надворі, намагаючись зорієнтуватися. Вона уривчасто видихнула.
Їй здавалося, що вона на краю прірви та ось-ось впаде до низу.
Вона ще раз глибоко вдихнула та апарувала до Прядильного кінця. Вікна будинку були темними. Вона сіла на сходинку перед дверима.
Вона змокла до кісток, коли двері за нею різко відчинилися.
Северус дивився на неї згори вниз. Під його поглядом вона стислась ще більше.
— Чи є причина, чому ви зараз намагаєтеся підхопити пневмонію в мене на порозі?
Герміона підвелася та подивилася на нього. По її обличчю текла дощова вода.
— Чарівники мають імунітет до пневмонії.
Він закотив очі та ширше відчинив двері:
— Гадаю, це терміново. Враховуючи відсутність запрошення.
Герміона наклала на себе чари для осушення та пройшла вслід за Северусом до його вітальні, переступивши поріг.
Він недбало махнув чарівною паличкою та, не глянувши на неї, розпалив вогонь у каміні. Тоді почав збирати розкидані книжки. На дивані та кріслах були стопки. Він почав повертати їх на потрібні місця на книжкових полицях.
Руки Герміони боліли від холоду, і вона на кілька хвилин простягнула їх до полум'я, перш ніж заговорити.
— Це була Нарциса, — врешті мовила вона. — Вона була причиною.
— Справді? — скептичний голос Северуса пролунав десь позаду неї.
— Том тримав її в клітці, коли Драко повернувся зі школи після п'ятого курсу. Її не випускали, доки Драко не вбив Дамблдора. Це правда, що вона мало не померла під час вагітності?
Настала пауза. Герміона прислухалася до звуків ковзання обкладинок книжок та глухого стуку, з яким вони падали на полиці.
— Так, — мовив Северус за мить. — Це сталося в розпал війни. Люціус думав, що втратить її. Навіть після народження Драко був період, коли він не був впевнений, що вона виживе.
Герміона кивнула.
— Драко сказав, що Люціус змусив його поклястися, що він завжди піклуватиметься про матір. Він сказав, що намагався відправити її кудись у безпечне місце, але вона не пішла без нього. Чи померли ще якісь Смертежери при таких підозрілих обставинах, як Ґіббон, до того, як маєток Лестранжiв згорів?
Звук перекладання книг на стелажі стих.
— Тепер, коли ви заговорили про це, я згадав, що було кілька зниклих. Траверс, Петiґрю та Джагсон — одні з найвідоміших, — почувся голос Северуса з іншого боку вітальні.
Герміона дивилася на вогонь.
— Він намагався знайти спосіб позбавитися мітки, щоб утекти з Нарцисою. Він завжди шпигував лише заради помсти.
Северус нічого не сказав i продовжив переставляти книги. Герміона задумалась, чи вірить він ïй.
Скомпрометована. Ненадійна. Він, мабуть, думав, що вона просто вступилася за Драко.
— Він сказав, що дасть Незламну обітницю. Зробить все, що забажає Мудi.
Настала тиша. Тоді чиясь рука обхопила її плече, і Северус раптово повернув її обличчям до себе. Його оніксові очі блищали в світлі багаття. Він, здавалося, вперше побачив її справжню. Його обличчя мало нажаханий вигляд.
— Що ви зробили?
Герміона підняла на нього погляд, її погляд був незмінним:
— Я виконала свою місію: він вірний мені.
Северус торкнувся її волосся. Її коси були розпущені, а пасма безладно звисали. Вона почервоніла й відкинула голову від його руки. Вiн мiцнiше стиснув її плече, і він змусив її підійти ближче до світла, відкинув її голову назад і втупився в неї. Його ніс роздувався від люті.
Герміона не хотіла, щоб її розглядали. Вона спробувала відвернутися.
— Чи можу я скористатися вашою ванною? Я не могла повернутися на Площу Ґримо в такому вигляді, і мені... і мені більше нікуди було піти.
Рука Северуса на її плечі на мить стиснулася, наче вiн вагався. Його губи були стиснуті в жорстку лінію, потім він знову заговорив, а його очі знову ковзнули по ній.
Герміона відвернула голову, щоб не бачити його обличчя, згорбила плечі й наче стислась. Його рука на її плечі ослабилась, i вiн повільно відступив, показуючи в коридор.
Герміона, не сказавши жодного слова, обернулася й вийшла з вітальні до маленької ванної кімнати біля кухні. Замикаючи двері, вона дивилася в дзеркало: вона була такою блідою, що вже майже посивіла, але губи були почервонiлi, вона була вкрита синцями. Її волосся було схоже на пташине гніздо. Її сорочка була розірвана, а вона не помітила цього, коли переодягалася.
Вона спустила свої штани та білизну вниз, очищаючи їх від крові та сперми, що охолоджували її шкіру. Вона не могла цього ігнорувати. Ні в хатині. Ні на дощі, поки чекала Северуса. Це було просто холодним нагадування про те, що сталося.
Її руки ледь тремтіли, поки вона одягала штани. Вона магією зшила сорочку, а потім простягла руку, щоб зняти шпильки, які досі тримали її волосся.
Її губи тремтіли, а кутики очей боліли, коли вона швидко розплітала волосся, а потім акуратно заплітала з кожного боку. Вона не збиралася плакати. Не зараз. Вона постійно повторювала це подумки. Вона намагалася сховати все, про що не хотіла думати, але ментальні стіни не трималися. Вона закусила губу, обережно скручуючи довгі коси біля основи шиï та заколюючи їх.
Вона знову втупилась у своє відображення. Вона була худішою, ніж коли вперше побачила Драко в березні. Її щоки були впалими, а ключицi рiзко стирчали. На тілі з'являлися синці.
Стрес виснажував її день у день.
Вона потяглася до своєї сумки й витягла маленьку баночку есенції муртлапа, розподілила її по губах та дивилася на те, як колір повільно стає звичним. Потім вона намастила трохи уздовж шиï.
Вона вийшла з ванної. Северус був на кухні Булькало кілька маленьких казанків. Коли він обернувся й побачив її, то одразу схопив кілька флаконів і підійшов до неї.
— Вiзьміть це, — наказав він.
Герміона подивилася на флакони в її руках. Заспокійливе зілля, щоб її руки перестали тремтіти, протизаплідне зілля та знеболююче зілля.
— Це мені не потрібно, — сказала вона, повертаючи контрацептив. — Я вже прийняла.
Обличчя Северуса ледь здригнулось, коли він взяв баночку та сунув її назад до кишені.
— Що трапилось? — запитав Северус пiсля того, як вона випила заспокійливе зілля. Його тон був м'яким, проте він ледь стримував лють.
Герміона уникала його пронизливого погляду й відкрила знеболююче зiлля.
— Я не знаю, чому ви засмучені. Невже ви не очікували, що це, урешті-решт, станеться з самого початку?
Северус кілька хвилин мовчав.
— Я чергував увечері, коли ви вперше пішли на зустріч з ним. І щовівторка вранці до моєї зміни в лабораторіях я був на зв'язку.
— О, я цього не знала, — вона оглянула кімнату, дивуючись, чому їй ніхто не сказав. Знову нічого не сказали. Вона всього лише інструмент в їх руках.
Вона думала, що Северус хоча би сприймав її як щось більше. Вона стиснула губи.
На стільниці стояла невелика бочка слизу з кігтів дракона. Вона підійшла й подивилася на нього. Це був Перуанський гадозуб: надзвичайно дорогий, хороший для відновлюючого зілля, він зміцнював та посилював ефект перцевої настоянки від котячого грипу.
Вона зняла пробку й понюхала її.
— Герміоно, що трапилося?
Вона замовкла й поставила корок на місце. Северус майже ніколи не називав її по імені.
Вона холодно подивилася на нього, але її щелепа нестримно тремтіла.
— Я казала вам, що він хотів мене. Сьогодні він піддався бажанню, — вона опустила очі. — Це було просто... раптово. Він не знав, що я... ніколи... раніше... Я боялася, що він би зупинився, якби дізнався. Минулого разу, коли вiн поцілував мене... він... вiн довго не повертався. Я боялась, що він ніколи не повернеться, якщо дізнається.
Северус нічого не сказав.
Герміона притиснула долоню до ключиць.
— Після цього він був настільки засмучений, що я думала, ніби він може знепритомніти. Тоді вся правда виплеснулася з нього. Я не думаю, що він комусь це раніше розповідав. Він почав плакати, коли розповів мені про Нарцису. Він чекав, що Орден зрадить його. Ось чому він продовжував пiднiмати власний ранг: вiн вважав, що чим важливішим він буде, тим сильнішим буде удар для Тома, коли він помре.
Запала тиша, яку переривало лише слабке булькання казанів.
Герміона не знала, куди дивитися. Вона не знала, що робити. Вона відчувала, як Северус скептично дивиться на неї.
Скомпрометована. Ненадійна. Вона закусила губу й відвернулася.
За хвилину Северус тихо зітхнув. Герміона озирнулася на нього, серцебиття її пришвидшилось.
— Якщо він налаштований на самогубство, чому він пропонує дати Незламну обітницю? — вираз обличчя Северуса було нерозбірливим.
Губи Герміони здригнулись, вона покрутила в руках край сорочки.
— Ну, тепер, коли він не може заперечити, що одержимий мною, я не думаю, що він знає, як позбутися цього бажання. Тепер, коли вiн пiддався. Я не думаю, що він мав хоч якусь міру в своєму власництві... навіть до того, як він отримав руни. Можливо, я не давала Незламну обітницю, але я поклялась йому. Він вважає мене своєю, — Герміона відвела погляд, скручуючи пальці на руках. — Ви... ви скажете Мудi? Я не думаю, що він зараз повірить моїм словам. Але... я зробила те, що мені наказали. Отже, ви не маєте... Ви не можете... не змушуйте мене...
Її руки знову почали тремтіти.
— Я поговорю з Мудi, — сказав Северус. — Ви зробили достатньо. Я не очікував, що ви... — його голос на мить затих. — Якщо він погодився дати Незламну обітницю, цього більш ніж достатньо.
Герміона кілька разів кивнула, оглядаючи кімнату, відстороненим поглядом.
— Гаразд. Добре. Тоді я піду.
— Ви зачекаєте, — твердо сказав Северус.
Герміона стояла, почуваючись ніяково, наче не на своєму місці, а він витріщився на неï й, здавалося, збирався щось сказати. Він потягнувся до неї, але зупинився, коли наблизився на дюйм до її плеча. Він стиснув руку в кулак і відвів її, досі дивлячись на неї.
— Чи... — він кліпав очима й почав знову. — Ви...
Схоже, Северус не міг знайти слів уперше в житті. Його рот кілька разів здригався.
—Ви... хочете... — вiн на мить замовк. — Ви хочете поговорити про це?
Герміона витріщилася на нього з жахом.
— Нi.
Її відповідь помітно полегшила його вираз обличчя, він коротко кивнув і окинув поглядом кухню.
— Ви не поранені, правда? Вам потрiбно, щоб я...
— Він не був жорстоким зі мною, — різко сказала вона, перериваючи запитання Северуса. Вона обійняла себе руками й кивнула головою. Її голос був дуже напруженим, ніби в горлі щось стояло. — Це було просто... раптово.
Северус подивився вниз і кілька секунд поправляв манжети мантії. Тоді він різко розвернувся й підійшов до котлів, махнувши чарівною паличкою по кількох, а потім перемішав ïхнiй вміст паличками для змішування. Він подивився на котли.
Снейп помахав чарівною паличкою, викликав iз шафи набір флаконів і розлив у них зілля, закриваючи їх із давньою легкістю. Северус обернувся до неї, і його обличчя зблиснуло, виказуючи горе, яке Герміона могла бачити лише проблисками.
Він підійшов до Герміони й зупинився менш ніж за фут перед нею.
Настала пауза. Він подивився вниз і перемішав флакони в руках.
— Це має полегшити будь-який залишковий дискомфорт вiд... пошкоджень.
Герміона відчула, як її обличчя розпашіло, і втупилась у зілля в його руках. Вона впізнала його. Дороге знеболююче.
— Все не настільки погано, — сказала вона, уникаючи його погляду. — До того ж, Северусе, я можу зварити власнi зiлля.
На обличчі Северуса було помітне занепокоєння, від чого Герміона здригнулася й подумки зіщулилася. У неï були батьки. Батьки, які були живі та щасливі, хоч і не пам'ятали, що у них була донька. У неї були батьки. Їй не потрібні були нові. Їй більше не потрібні люди, що піклуватимуться про неї, кажучи, що вона робить неправильні рішення. У неї вже були Мінерва, Гаррі та більшість членів родини Візлі.
— Зі мною все гаразд, — сказала вона сухо. — Я навіть не намагалася вдавати, ніби я зробила щось неймовірне. Менi просто потрібна була ванна, щоб я могла поправити свою зачіску.
Він зітхнув.
— Ви... — він завагався й замовк.
— Що? — запитала вона, її горло стиснулося від страху, коли він замовчав і просто дивився на неї з непевністю в очах.
Невже цього мало? Можливо, Незламної обітниці все одно буде недостатньо. Чи могла вона ще щось зробити? Вона кілька разів ковтнула й гарячково розмірковувала, міцно скрутивши ремінь рюкзака навколо пальців. Можливо...
— Ви, безсумнівно, є найціннішим, що є в Ордену. Менi дуже шкода за це.
Руки Герміони завмерли, і вона якусь мить дивилася на нього. Тоді вона захлинулася та розплакалася.
Кілька хвилин він стояв, спостерігаючи за її риданнями, а потім нерішуче поклав руку ïй на плече.
Наступного тижня Муді супроводжував Герміону до Вайткрофта.
Вони мовчки стояли разом під дощем, доки двері не розчинилися, i хатина повільно з'явилася перед очима.
Драко стояв у дверях і дивився на неї.
Герміона йшла до нього, нерiвними кроками Муді слідував за нею. Дійшовши до сходiв, вона зупинилася й подивилася на Драко.
Він не дивився їй в очі, коли відступив, щоб дати їм можливість увійти.
Він мав виснажений вигляд. Втомився. Але вона відчувала на собі його погляд.
Якщо Муді хоч якось відреагував на хатину, то цього не було видно на його обличчі. Він окинув поглядом стіни, а потім напрочуд довго розглядав підлогу.
Герміона опустила погляд, і коли її очі пробігли по кiмнатi, вона з жахом помітила, що на підлозі залишилися плями крові. Вона не була впевнена, але думала, що це приблизно те місце, де вона була на підлозі, коли вони з Драко займалися сексом. Вона різко підвела очі. Драко також дивився в підлогу і, здавалося, теж щойно це помітив. Вiн помітно зблід, його обличчя налилось люттю, коли він подивився на Мудi, який досі мовчки розглядав підлогу.
Герміона була готова померти від сорому, тоді як Драко, здавалося, був на межі вибуху від люті. Зрештою, Муді підняв очі з підлоги й витріщився на Драко.
У повітрі повисла напруга. Смертельна та небезпечна. Як ліс, що різко замовк. Тиша говорила забагато. Від їх поглядів повітря було смертельно холодним. Серце Герміони калатало, поки вона стояла мiж ними. У обох не було витягнуті чарівні палички, але Герміона відчула, ніби несподiваний звук — і вони кинуть Аваду один в одного.
— Ти даси обітницю? — запитав Мудi пiсля кількох хвилин мовчання.
— Хіба не для цього ти тут? — сказав Драко, глузуючи.
Мудi рiзко кивнув, а потім — навмисно повільно — витяг чарівну паличку. Вираз обличчя Драко ще більше напружився, але вiн навiть не сiпнувся.
— Візьміть одне одного за праві руки, — наказав Муді різким голосом.
Герміона підняла свою, і Драко простягнув руку, узявши її. Його очі сяяли сріблом, коли його пальці обхопили її.
— Станьте на коліна, — сказав Муді за мить.
Герміона впала на коліна, і Драко зробив те саме навпроти неї. Муді опустив чарівну паличку й приклав її до їхніх з'єднаних рук.
Герміона витріщилася на Драко, і її рука затремтіла в його долоні.
— Ти, Драко Малфой, допоможеш Ордену Фенікса перемогти Лорда Волдеморта в міру всіх своїх можливостей?
Його очі зустрілися з ïï очима.
— Так.
Водночас з його згодою тонкий язичок червоного полум'я вилетів із чарівної палички Муді й огорнув їхні руки. Вогонь був досить гарячим, щоб обпекти, але жоден із них не здригнувся.
— І після його поразки ти обіцяєш ніколи не скористатись його силою та не стати новим Темним Лордом?
Драко не вагався.
— Обіцяю.
Полум'я знову закрутилося навколо ïхнiх рук.
Герміона ще на мить стиснула його руку, а потім відпустила. Нитки полум'я стиснули ïхнi руки, а потім впились у шкіру. Коли Герміона відтягнула руку, здавалося, ніби між ними з'єдналися якісь нитки, які обірвалися, як їх руки.
Настала пауза, Драко встав і знову подивився на Муді.
— Можеш йти, Ґрейнджер. Думаю, нам з Муді є що обговорити, — сказав Драко, не дивлячись на неї.
Герміона вагалася.
— Йди, Ґрейнджер, — сказав Муді. — Ти можеш повернутися до сховища.
Герміона неохоче повернулася й пішла. Драко не дивився на неї, коли вона зачинила двері. Він люто дивився на Мудi.
За годину Муді повернувся на Площу Ґримо. Герміона чекала на сходах. Вона не очікувала, що він розповість їй, що вони з Драко обговорювали за її відсутності, але сподiвалася, що він бодай щось їй скаже.
Він зачинив двері та якусь мить дивився на неї.
— Гарна робота, Ґрейнджер.
Потім він пішов далі, не сказавши жодного слова.