Він ревнував. Реґулус Блек ревнує? Як він міг опуститися до такого? Але Т/і стояла навпроти нього і розмовляла з Ксенофіліусом Лавгудом. Сміялась і жартувала. Ксено був її ліпшим другом, вони багато часу проводили разом. Реґулус заздрив. Він здавався далеким від неї, ніби за дві сотні милі. Вона здавалася недосяжною, надто іншою від нього. Здавалося б, інший гуртожиток, інші інтереси, то чому ж його так тягне до неї. Можливо через їхні розмови. В бібліотеці, на уроках, в коридорах, вони навіть вислизали зі своїх гуртожитків аби зустрітись на Задньому Дворі, що знову обговорити якусь книгу, музику, вчителів і своїх однокурсників.
Це були найкращі години в житті Реґулуса. Він просто відпускав все і говорив... Говорив про все, що йому подобалось, що дратувало, що нервувало, чого він боявся. Він не міг розповісти це комусь. Ні батькам, ні братові та навіть друзям. І це було неймовірним полегшенням. Звичайно, не один він говорив. Вони обговорювали, дискутували, сварились, обмивали кісточки, жартували і тд. Вони непомітно допомагали одне одному, навчались разом і навіть ходили до Гоґсміду на різвяних канікулах (бо в цей час всі його друзі і друзі-родичи їхали додому).
Це не буде секретом, якщо я скажу, що романтичні почуття не забарилися. Проте сказати це вголос було занадто важко для Реґулуса, тому він просто мовчав. Мовчав і продовжував дивитися на парочку, що здавалося насолоджувалась своїм часом.
Вони були в бібліотеці. Т/і здалося, неначе за нею хтось стежить. І це був такий погляд, знаєте, ніби в тобі намагаються пропалити діру очима. Т/і підняла очі зі свого сувою і подивилась Ксенофіліусу, що сидів попереду, через плече. Через два столи сидів Блек і дивився прямісінько на неї, але коли вона перевела погляд на нього, одразу ж повернувся до свого підручника. Т/і нахмурилась і вибачившись перед Лавгудом, підійшла до слизеринця.
- Реґулус? Зі мною щось не так? Чому ти так дивишся? - вона присіла на стілець біля нього.
- Що? Я не дивився на тебе. - запротестував юнак, - Навіщо це мені?
Дівчина розуміла, що щось тут дійсно не так. Він ніколи нічого не приховував від неї, принаймні, вона так думала.
- Ти ледь не пропалив дірку в моєму чолі, тому я тобі не вірю. Щось сталось?
Реґулус важко видихнув, але продовжив говорити.
- Я не на тебе дивився...
Можна було побачити як в голові дівчини хвилину крутились шестерні. Потім вона ледь помітно усміхнулась і запитала:
- Ти що... ревнуєш? - не отримавши відповіді, Т/і продовжила, - Мене до Ксено?
Вона давно здогадувалась про почуття Блека, точніше сподівалася на взаємність. Т/і давно подобався цей юнак і невдовзі "Він мені подобається" перетворилось на "Я кохаю його". Вона давно натякала йому на свої почуття, якщо фрази "Я люблю тебе" на прощання можна назвати натяком. Та втім, дівчина не поспішала робити перший крок - хотіла аби Реґулус перший розповів про свої почуття, тоді коли він відчуватиме це правильним.
Мовчання від Реґулуса затягнулось, тому Т/і почала перша.
- Ти ж розумієш, що це безглуздя? - тут в розмову вступив Блек, нарешті.
- Ти неймовірна. Це має сенс. Ви так мило щебетали, вам було гарно разом, у тебе так горіли очі...
Він говорив, а подумки ляскав себе по голові за таку відвертість. Він просто зараз зізнається у своїх почуттях, проте цей потік було вже не зупинити. Погляд дівчини трохи посумнів. Вона піддвинула стілець ближче і нахилилась до хлопця.
- Ти такий ідіот, Реґулусе, - тепер Т/і тяжко видихнула і продовжила, - Ти просто не бачиш як я дивлюсь на тебе. *Gif*
Це привернуло увагу Блека і він знов дивився на неї своїми сірими очима. Вони нагадували небо. Його очі змінювали свій колір в залежності від настрою, як небо в залежності від погоди. Колись вони були темно-сірими як грозові хмари, а колись майже прозорі з відтінком блакитного. Це був чудовий факт про Реґулуса Блека, яким Т/і захоплювалась і який обожнювала.
- Ти дійсно сліпий, якщо не бачиш, як горять мої очі коли я бачу тебе, коли розмовляю з тобою, коли прощаюсь і проводжу поглядом. Вони стають як мільйони феєрверків. Я обожнюю те, як ти постійно жартуєш про професора Слизорога, не зважаючи на те, що ти один з його улюбленців. Мені подобається твоє волосся і я їду дахом від того, наскільки я хочу торкнутися його, але я не можу... В тобі стільки сторін і я хочу бачити тебе з кожної з них. Тому навіть не кажи мені про ревнощі, якщо нічого не знаєш... Ти подобаєшся мені. Я...я люблю тебе. І якщо ти готовий сказати мені щось з цього, я чекатиму... чекатиму на Задньому Дворі об одинадцятій.
Вона швидко встала і підійшла до столу, за котрим буквально 15 хвилин тому спокійно навчалась. Він різко підійнявся, через що стілець відлетів і впав. Реґулус дивився як Т/і збирає книжки і пергамент в сумку та виходить з бібліотеки. Позаду почувся пронизливий шик від мадам Пінс, але в голові юнакові лунали лише слова Т/І.
- Я прийду...
Прошепотів він у тишу.
Від авторки: щось мене потягнуло на Реґулуса, занадто багато реакцій з ним.