У залі, де жив Волдеморт, відчувалися задуха й сирість, як у клітці рептилії. Це точно було підземелля. Стіни, які Герміона намагалася роздивитися в темряві, були кам'яними. Ніяких вікон.
Глибоко під землею.
Повітря було забрудненим. Несвіжим. Повністю згнилим від постійної присутності темної магії.
У Герміони виступив холодний піт. Малфой продовжував тягти її вперед, поки вона намагалася вирватися. Дівчина робила це несвідомо. Кожна клітина тіла кричала їй швидше забиратися звідси.
Рука Малфоя стискала мертвою хваткою. Герміона не могла вивільнитися. Здавалося, він майже не помічав, як вона звивалася в його руках.
— Повелителю, – сказав Малфой шанобливим тоном, вклонившись. — Я привів Бруднокровку. Як ви й просили.
Його слова були перервані уривчастим диханням Герміони, поки та намагалася придушити паніку. Нищівна сила раптово вдарила по ній і змусила розпластатись на вологій кам'яній підлозі. Дівчина ледве могла дихати під тиском і боролася з ним, аби продовжувати вдихати повітря, поки її щелепа була притиснута до твердої поверхні. Дзвін гримів в її вухах.
— О так, – лагідно прошипів Волдеморт, — Страуд згадувала, що вона ще не вагітна.
Герміона в паніці закотила очі перед тим, як глянути вперед. Волдеморт був на кам'яному троні у напівлежачому положенні, ліниво поглядав на неї зверху вниз.
Він махнув рукою, яка тьмяно виблискувала лускою.
— Ближче, – наказав Волдеморт.
Щось важке, що придавлювало Герміону, відпустило її, коли два прислужники підняли й потягли дівчину вверх сходами постаменту, змусивши стати на коліна у ніг Волдеморта.
Він не спустився до неї. Лише злегка повернув голову й потер кінчик рота. Герміона прикрила очі повіками, але він однаково проник в її свідомість. Його присутність всередині відчувалася як розпечене залізо. Він спалював її зсередини, завдаючи дикого болю. Дівчина кричала, поки її легені й горлянка не ослабли.
Герміона не усвідомлювала, наскільки шок після ув'язнення в камері зменшував агонію від його вторгнення. Вона не пам'ятала, щоб колись було так боляче. Чи, можливо, Волдеморт мстився через те, що вона не вагітна.
З неї наче здирали шкіру.
Вона не знала, як довго це тривало. Вічність. Герміона відчувала, що мала б померти в процесі вже декілька разів.
Волдеморт намагався прорватися крізь магію навколо її заблокованих спогадів, але коли він нарешті здався, то став мучити її недавніми подіями. Її приїзд у маєток Малфоїв, перший раз, коли Малфой зґвалтував її в своїй кімнаті. Потім її другий раз, третій, чертвертий, п'ятий і шостий. Він змусив її ще раз пережити всі десять випадків, ніби він із захопленням спостерігав, як Малфой це робив. Її панічні атаки. Її розмови з Малфоєм. Її недовге спілкування з Асторією. Її питання, підозри і плани. Він нескінченно вивчав їх із черезмірною жорстокістю й цікавістю.
Волдеморт знищував її розум, допоки дівчина не злягла. Її м'язи були занадто виснажені, а вона сама була не в змозі навіть здригнутися.
Нарешті він відсторонився, і руки, що тримали Герміону, дозволили їй впасти на землю.
— Ти знав Бруднокровку ще зі школи, – почула вона слова Волдеморта через хвилину.
— Так і є, Повелителю, – сказав Малфой з легкою насмішкою. — Одна із улюбленців Поттера.
— Вона відчайдушно мріє про твою смерть. Навіть більше, ніж про мою, – у голосі Волдеморта звучали нотки веселощів.
— Ознака того, що в неї є уявлення про те, що реально, – мовив Малфой.
Волдеморт штовхнув Герміону краєм черевика. Дівчина продовжувала тремтіти, зір періодично зникав, коли вона намагалася зосередитися. Все навколо було як у тумані.
— Вона дуже розумна. Я вірю, що ти тримаєш її під контролем, Верховний Правителю.
— Звісно, Повелителю. Ви ж знаєте, я досягну значних успіхів усюди, де ви скажете.
— Дійсно, – сказав Волдеморт. — Багато часу минуло з тих пір, як ти мене по-справжньому розчаровував.
— Я дав вам клятву, Повелителю.
— Ти знаєш, що вона небезпечна, – сказав Волдеморт, і Герміона відчула, як магія зненацька підняла її з підлоги. Дівчина висіла, поки він дивився на неї, і його обличчя спотворювалося від огиди. — Вона вишукує твоє слабке місце й чекає на вдалий час, аби скористатися цим.
— Ви надійно її поневолили. І знаєте, що я не підведу вас, – сповнений глибокої поваги, промовив Малфой.
— Я хочу, щоб вона завагітніла, – видав Волдеморт із шипінням.
Услід, ніби це було думка, яка прийшла занадто пізно, він додав:
— Мене турбує, що у династії Малфоїв немає спадкоємця.
— Авжеж, Повелителю, ми з Асторією ретельно дотримуємося всіх інструкцій цілительки Страуд, — відповів Малфой.
— Дуже добре, — вимовив Волдеморт, знов-таки потираючи кінчик рота. — Можеш забирати її назад до садиби.
Малфой вклонився й схопив Герміону за руку, яка повисла вздовж тулуба. Магія, що стримувала її, зникла, і дівчина впала на нього. Він зморщився від помітної відрази й потяг її геть із залу, подалі від затхлого і гнітючого підземелля.
Коли вони проминули половину коридору, Малфой відпустив і штовхнув її до стіни. Вона наполовину сповзла вниз і підняла тремтячі руки, аби витерти сльози, майже засохлі на щоках. Герміона все ще ледве могла бачити крізь сліпучий біль в голові.
— Випий це, — велів він, соваючи їй в руку пляшку знеболювального зілля. — Інакше ти знепритомнієш, коли я трансгресую, і це значно збільшить час твого відновлення.
Вона проковтнула його, повністю впевнена, що він не збирається її отруїти.
—З тобою таке коли-небудь траплялося? — Герміона зловила себе на тому, що запитує, коли біль в голові почав стихати. Його обличчя повільно пливло в неї перед очима.
Малфой на мить затримав на ній погляд.
— І не раз, — відчеканив той. – Моє навчання було суворим.
Герміона кивнула.
— Це сталося після п'ятого курсу? — запитала вона, дивлячись на нього знизу вверх. Біль, здавалося, трохи вщухав, коли дівчина зосередилася на питанні.
— Так, — уривчасто сказав він.
— Твоя тітка?
— Гм, — протягнув він, підтверджуючи, а його очі звузилися. Вони уважно дивилися один на одного. Малфой був усім, що вона могла бачити.
— Не єдине, чого ти навчився тим літом, - підмітила Герміона. Його очі поступово розширювалися.
— Тобі потрібне зізнання? Мені розповісти тобі про все, що я зробив? — запитав він, обережно розтягуючи слова. Він прилинув ближче, щоб здійнятися над нею.
Герміона змусила себе не скуйовджуватись перед ним. Вона заглянула йому в очі. Запитання саме зірвалося з вуст, і дівчина чомусь відчула, що їй життєво необхідно поставити його.
— А ти хочеш? — спитала вона.
Малфой витріщився на неї, ніби обмірковуючи щось. Тоді його погляд став жорстоким, і він відступив назад.
— Нащо мені обговорювати щось з тобою, Бруднокровко? —холодно відрізав він, і потягнув її коридором до точки апарації, схопивши за руку.
Мозок Герміони все ще переживав наслідки легіліменції. Коли Малфой апарував назад до її кімнати, стиск у голові довік її до крику, і вона впала, як тільки перемістилася. Її знудило.
Він стояв непорушно, дивлячись на неї зверху вниз і позбавлявся завдяки закляттю від того безладу на підлозі, який влаштувала дівчина, поки сама Герміона намагалася боротися з нескінченними нападами блювоти.
— Йди до ліжка. У тебе є два дні, щоб прийти до тями, після того я очікуватиму, що ти знову будеш ходити, — сказав він, перш ніж піти.
Вона би вп'ялася в нього гнівним поглядом, якби могла ненадовго зупинити нав'язливі спазми власного тіла.
Коли її тіло остаточно переконалося, що у шлунку абсолютно нічого не залишилося, Герміона залізла в ліжко й обхопила голову руками.
Вона не була певна, що минуло два дні. Дівчина спала як убита й не могла з точністю відповісти, скільки годин або днів минуло, коли вона нарешті прокинулася без мігрені.
Поки Герміона поралася зі сніданком, увійшов Малфой.
Дівчина похмуро зиркнула на нього з ліжка.
— Із прийдешніми святами, Бруднокровко, — протягнув він.
Вона глянула на нього з легким подивом.
— Я вирішив припинити щотижневий ритуал заміни всіх твоїх туфель, зробивши для самого себе різдвяний подарунок. Нову пару привезуть завтра. Будь ласка, не сприймай це як знак моєї прихильності, — сказав Малфой і на мить усміхнувся. Потім його обличчя похололо, і він підійшов ближче.
— Минуло вже три дні, а ти не виходила зі своєї кімнати. Сподіваюся, ти не хочеш завдавати мені незручностей.
Герміона почувалася занадто погано, щоб боятися Малфоя.
— Я не можу зрозуміти, який сьогодні день, - сказала вона рівним голосом. — Можливо, календар для мене стане ще одним твоїм подарунком для себе.
Він пильно подивився на неї.
— І тобі не спало на думку просто запитати ельфів? — поцікавився Малфой за мить.
Герміона встромила погляд у нього, відчувши, як непрохані сльози приниження підступають до її очей. Її рот скривився, поки вона боролася із собою, щоб не загарчати чи не заплакати.
— Я не можу говорити, доки мене не спитають, —сухо відповіла вона.
Малфой завмер і мовчав напрочуд довго. На його обличчі промайнув незрозумілий вираз, перш ніж він моргнув і слабко засміявся.
— А я думав, це була якась демонстрація для твоєї програми захисту ельфів, — сказав він з посмішкою. Його погляд досі ніби був «заморожений». – Я відправлю ельфа пізніше, щоб перевірити, чи зможеш ти говорити, якщо він почне розмову.
Малфой розвернувся і вийшов, не промовивши більше жодного слова.
Коли Герміона перестала колупатися в тарілці, в її кімнаті з'явилася ельфійка, щоб забрати посуд.
— Господар хоче знати, чи не треба тобі ще чогось, — сказала та, уникаючи погляду дівчини.
— Календар із зазначенням дати, якщо це можливо. І... книгу, будь-яку.
Ельфійка виглядала збентеженою.
— Я можу принести календар. Але господиня сказала, що Бруднокровка не повинна споганювати книжки Малфоїв і зачарувала їх, щоб вони палили твою бридку кров.
Герміона відвела погляд, і її грудна клітина стиснулася. Вона прикусила губу, аби та не тремтіла. Звичайно, Малфой або Асторія зроблять щось єхидне, наприклад, спеціально заборонять їй читати.
— Тоді нічого не треба, — тихо сказала вона.
—Ти могла б взяти «Щоденний віщун», якщо хочеш, — запропонувала ельфійка.
—Це було б непогано, — сказала Герміона, не бажаючи себе обнадіювати.
—Бруднокровка хоче чогось ще?
Губи Герміони смикнулися. Вона мало не попросила називати її Герміоною. Ніхто не називав її Герміоною з того часу, як...
Було важко згадати.
Але вона не була впевнена, що хоче знати, чи були в ельфів конкретні інструкції щодо того, щоб називати її саме так. Мабуть, були. Набагато простіше навіть не порушувати цієї теми.
—Нічого більше не треба, — відповіла Герміона, дивлячись у вікно.
Ельфійка зникла.
Коли дівчина, тремтячи, повернулася з прогулянки, на стіні з'явився календар, а на ліжку лежав екземпляр «Щоденного віщуна».
25 грудня. Побачивши число на стіні, Герміона застигла на кілька хвилин.
Номер газети підтверджував дату. Дівчина боялася простягнути руку й доторкнутися до неї, майже чекаючи, що папір обпалить її.
Вона нерішуче торкнулася газети кінчиком пальця. Нічого не сталося.
Герміона сіла й прочитала номер від початку до кінця. Смакуючи кожне речення.
Читання.
Вона забула, як це. Востаннє, коли дівчина читала «Щоденний віщун», це було дуже поспішно.
Герміона повільно прочитала газету ще раз. А потім ще раз. І ще раз. Кожне слово.
Здебільшого там були якісь нісенітниці. Тонко завуальована пропаганда. Політичні новини були майже нерозбірливі в інтерпретації авторів «Віщуна». Герміона ніколи не вважала квідич цікавим, але жадібно читала описи ігор, оскільки вони, здавалося, були єдиною правдивою інформацією. Сторінки світської хроніки весь час були про Асторію. Її ім'я фігурувало в кожній світській колонці.
Герміона уважно читала. Вона все ще шукала якісь закономірності. Або приховані паролі. Про всяк випадок.
Наступного ранку Герміона знайшла в шафі кілька чобіт серед своїх туфель. "Подарунок" Малфоя. Щоразу, коли минало кілька днів, вона одягала нову пару черевичків сумнівної якості, під час ходьбі по снігу кілька разів мало не обморозивши пальці ніг.
Нові чоботи були з драконячої шкіри. Коли Герміона їх одягла, вони ідеально підійшли. Дівчина могла сказати, що в них були вплетені чари, щоб тримати її ноги в ідеальній температурі. Вона могла пройти в них сотню миль і не натерти жодного мозоля.
Герміона шоковано дивилася на них. Це було занадто.
Як і мантія, яку він їй дав.
Можливо, Малфой навіть не знав, де купити звичайне взуття. Він просто припустив, що всі черевики мають бути зі шкіри дракона, з контролем температури та чарами проти зношування.
Понадмірна увага від Малфоя взагалі збентежувала. Дівчина дивилася на черевики ще кілька хвилин.
Вона швидко відкинула цю думку. Якби в Асторії був кімнатний песик, той, безсумнівно, був би обвішаний коштовним камінням на нашийнику.
Герміона була просто добре взутим й одягненим домашнім сурогатом, призначеним для трахання за столом кілька днів на місяць.
Малфой, мабуть, боявся, що йому знову доведеться возитися біля неї, якщо вона отримає обмороження.
Ураховуючи, що Герміона нібито збиралася народити трьох дітей до того, як залишити маєток, вона, ймовірно, повинна була прожити тут не менше чотирьох років. Можливо, навіть близько п'яти чи шести.
Зважаючи на те, наскільки спартанськими здавалися умови маєтку, Малфой, мабуть, дотримувався суворої філософії придбати щось «раз і назавжди». Той факт, що йому довелося купити їй двадцять пар взуття за два місяці, мабуть, був дуже образливим.
Якби чоботи опинились у руках Герміоні раніше, вона могла б сподіватися використати їх для втечі. Але зараз, дивлячись собі під ноги, дівчина не відчувала жодного проблиску оптимізму.
Хоча буде непогано, якщо її ноги перестануть боліти годинами щодня.
Речі, за які Герміона була вдячною, справді жахали.
Ельфійка знову з'явилася, щоб забрати посуд і запитати, чи не хоче вона чогось.
— Мені дозволено залишати газети після того, як я їх прочитаю? – обережно запитала Герміона.
Питання було точно не з тих, на які ельфійка була готова відповісти. Вона переступала з ноги на ногу і, здавалося, розмірковувала.
— Топсі треба подумати. Зазвичай ми викидаємо їх після прочитання, – сказала ельфійка за кілька хвилин. — Навіщо Бруднокровці вони потрібні?
Герміона знизала плечима.
— Тут нема чим зайнятися. Буде непогано мати папір, яким я могла б користуватись. Я припускаю, що мені відмовлять, якщо попрошу клубок ниток чи пряжі.
Ельфійка кивнула, підтверджуючи її припущення.
— Топсі має утримувати цю кімнату в чистоті. Але Бруднокровка може використовувати папір, доки не прийде наступна газета, – сказала ельфійка.
— Справедливо, – погодилася Герміона. Начебто вона мала право вибору в цьому питанні.
Дівчина прочитала денну газету дванадцять разів, перш ніж охайно розірвати її на квадратики. Усю попередню ніч Герміона перебирала список речей, які, на її думку, могли дозволити їй мати. Герміона припускала, що вона не може мати в'язальні спиці. Заборона пряжі залишалася загадкою, хоча, можливо, Малфой хвилювався, що вона зможе задушити себе або повіситись... Якщо тільки зможе позбутися пильного нагляду портрета... Версія, звичайно, була сумнівною.
Можливо, їй пощастить повіситися ззовні. Доведеться уважніше придивлятися до дерев у маєтку... Вона відкинула такі плани подалі, щоб скористатися ними потім.
Герміона більше не думала про самогубство. Вона не думала про причину, з якої її голова все ще пульсувала, і про той збиток, який Волдеморт завдав її розуму. Вона не думала про цей біль. Або про те, що її руки знову тряслися. Чи про те, як Волдеморт змусив її знову пережити зґвалтування. Спогади, здавалося, травмували її навіть більше, ніж сам момент, коли це сталося. Вона не думала про те, що ніколи не зможе втекти.
Дівчина не думала ні про що й рвала «Щоденний віщун» так наполегливо, як тільки дозволяли її судомні пальці.
От і все.
Це було єдине, що її цікавило.
Зробивши кілька ідеальних квадратів, вона почала складати їх. Герміона робила орігамі в формі журавлів.
Дівчина не могла точно пригадати, де навчилася їх робити. Ця навичка рівно складати папір у певному порядку, який вона не знала, можливо, залишилася на рівні м'язової пам'яті.
Батько? То він її навчив?
***
Хтось зі спритними та точними пальцями. За кухонним столом, сидячи з нею поруч.
— Якщо складеш тисячу журавликів за рік, то твоє бажання здійсниться, – промовив чоловічий голос.
— Ні, ти отримаєш удачу та щастя, – пролунав жіночий голос із сусідньої кімнати.
— Це одне і те саме.
— Не зовсім. Бажання означає, що людина знає, що для неї краще. Удача та щастя залишає його на волю долі, щоб привести пізніше в потрібне місце. Я воліла б, щоб мені подарували удачу й щастя, а не одне бажання.
— Гаразд, Конфуцію. Покладатимуся на твоє компетентне розуміння містичних явищ.
— Я знаю, ти навмисне намагаєшся спровокувати мене. Злиття конфуціанства та японської міфології – це образа перед усіма богами педагогіки. Я не дозволю тобі забивати голову нашої дочки подібними дурницями.
— Можливо, я роблю це, аби розвинути її критичне мислення... Гаразд, я щиро перепрошую за те, наскільки жахливо вона тепер буде вихована. Я візьму на себе всю відповідальність, коли вона буде вигнана з суспільства і буде вимушена блукати по землі як кочівник. У майбутньому я обов'язково посилатимуся на всі перевірені першоджерела, коли щось їй пояснюватиму.
— Так, дякую. Було б чудово.
— Проблема шлюбу з кимось, хто ніколи не набридає тобі, полягає в тому, що ця жінка навіть не може дати спокій чоловікові, аби він зміг навчити доньку своєму улюбленому заняттю. Тепер я нарешті покажу тобі, як зробити орігамі. Твоя мати не знає нічого про те, що я розповім тобі. А я щойно прочитав статтю астрофізика, який пропонує використовувати цю техніку орігамі для зберігання великих мембран на супутниках.
***
Герміона складала орігамі-журавлів, допоки кінчики пальців не почали боліти. Потім вона розклала їх на підлозі так, щоб вони стояли з розправленими крилами.
Газета не була ідеальним матеріалом для орігамі, але це було приємно — займатися бодай чимось. Герміона так давно не мала жодних справ.
Шкода, що японська міфологія не була справжньою магією. Вона б зробила сто тисяч журавлів, якби це принесло їй хоч краплину вдачі.
Дівчина зібрала фігурки й розправила їх усі, залишивши в примітній купці, аби ельфи їх потім прибрали.
Цікаво, якими були її батьки? Яка в них була робота?
Вона сподівалася, що її незмога згадати їх означала, що вони десь у безпеці. Що їй вдалося захистити їх до початку війни.
Герміона сподівалася, що вони ніколи не дізнаються, що з нею сталося.