Герміона ще раз подивилася на кімнату, у яку її помістили. Мало чого в ній не впадало в око при першому огляді.
Гардероб був заповнений тими ж червоними сукнями та мантіями, що й зараз на ній. Вони були різного крою, ймовірно, для літньої та зимової погоди. В ящиках лежали ще капелюхи та вовняні панчохи. Легкі червоні туфлі.
Герміона витягла пару зі скриньки і витріщилася на них. Підошва була тонка, а самі туфлі здавалися дуже хлипкими. Якщо вона хоче втекти, то їй доведеться вкрасти новий одяг та взуття.
На стіні висів портрет молодої відьми. Гарненької та світловолосої. Без сумнівів, одна з предків Малфоя. У неї були такі ж різкі риси обличчя та гордовитий вираз. Відьма не могла бути старшою за випускницю Гоґвортса в момент, коли її намалювали. Вона байдуже дивилася на дівчину, недбало сидячи в кріслі з високою спинкою, поруч із нею лежала книга.
Зрештою, Герміона відвернулась і оглянула решту кімнати. Там були ще одні двері. Вона підійшла та відкрила їх.
Ванна кімната: здебільшого весь простір займала велика ванна на ніжках. Жодного душа. Нічого, крім найнеобхідніших речей, не було надано: мило, рушник, зубна щітка, маленька чашка для води.
Герміона підійшла до раковини та вимила руки. Забираючи їх від води, вона вдала, що випадково збила чашку зі стійки. Та вдарилася о підлогу з гучним і різким звуком, але не розбилася і навіть не тріснула.
Вона була захищена чарами.
Малфой виявився скурпульозним у своїх діях.
Вона підняла чашку і сполоснула, перш ніж поставити на місце. Обернувшись, виявила, що у цій кімнаті теж висить портрет. Та ж сама молода відьма стояла та вивчала її пронизливим поглядом. Герміона зобразила безневинність і повернулася до спальні.
Протягом години в її кімнаті не залишилося нічого, що можно було б оглянути. Насправді Герміона й не очікувала, що зможе щось знайти.
Постійний нагляд за нею портретом на стіні напружував. Очевидно, відьмі було наказано стежити за нею.
Дівчина підійшла до дверей у спальню і, трохи повагавшись, повернула ручку та вийшла в коридор.
Її серце відразу заколотилось.
Почуття жаху і свободи, які накрили її, коли вона просто увійшла в інший простір одна, були приголомшливими. Зачинивши двері, Герміона притулилася до них і спробувала зробити повільний вдих.
Її пальці стиснули ручку, коли вона озирнулась та спробувала взяти себе в руки.
Довгий коридор, що зникав у темряві, здавався таким відкритим.
Вона нервово ковтнула. Дівчина передбачала, що деякі наслідки довгого ув'язнення продовжитимуть переслідувати її. Насправді хвилювання в коридорі було набагато сильніше за звичайну тривогу. Це був всепоглинаючий жах.
Її спроби зітхнути і заспокоїтися зазнавали невдачі. Груди тремтіли від крихітних і швидких вдихів.
Єдиний звук, що лунав у холодному, темному крилі садиби.
Герміона прикусила губу. Її розум — вона завжди могла довіряти своєму розуму. Навіть замкнені спогади здавались його захисним механізмом. Вона виявила, що панікує і задихається, бо увійшла до коридору за власної волі.
Це було його зрадою.
Вона заплющила очі та постаралася вирівняти дихання. Дівчина спробувала вивільнити руку з дверної ручки, в яку відчайдушно вчепилася, наче могла втопитися, якщо її відпустить.
Її здатність міркувати і говорити собі, що з нею все гаразд, виявилася недостатнім переконанням для розуму та тіла.
Герміона спробувала примусити себе відійти від дверей, та ноги відмовлялися слухатися.
Жах, що пробіг по тілу, змусив її завмерти.
То був коридор. Просто коридор, повторювала вона собі. Їй дозволили бути там. Її не утримували жодні команди...
Нічиї команди її не утримували...
...лише свої власні.
Постоявши кілька хвилин, невдало намагаючись змусити себе поворухнутися, вона раптом схлипнула і притулилася до дверей.
Герміона не могла згадати, коли востаннє плакала. Давним-давно у своїй камері.
Поки дівчина стояла, тремтячи і задихаючись, у коридорі порожнього крила садиби, вона плакала. Через усіх, хто тепер був мертвим. Через усіх, кого вбив Малфой. Через несправедливу долю всіх дівчат у Гоґвортсі. Через лють від кайданів, зімкнутих навколо її зап'ясть, і кайданів, якими її оточила власна свідомість.
Вона повернулася до кімнати, зачинила двері, опустилася на підлогу і продовжила плакати.
Їй потрібен був цілий день, щоб переконати себе знову вийти в коридор.
Герміона була сповнена рішучості змусити себе подолати паніку. Наступного ранку та широко розчинила двері, присіла навпочіпки на ліжку і змусила себе дивитися в коридор, поки серце не перестало болісно битися в грудях від цього видовища.
Вона втратить всі шанси на порятунок, якщо навіть не зможе вийти зі своєї кімнати без нервового зриву.
Дівчина сиділа в ліжку та їла сніданок, який з'явився поки та обмірковувала проблему.
Паніка виявилася, коли вона була одна. Герміона не була впевнена, чи було це тому, що примус кайданів бути слухняною раніше відволікав її від цього, чи це було підступною формою психічної травми. І, можливо, таке тривале перебування у в'язниці пошкодило свідомість настільки, що бути під контролем інших — єдиний спосіб захисту, який вона знала.
Герміона сподівалася, що винний вплив наручників, але підозрювала, що причина крилася в останньому. Тюремне ув'язнення зруйнувало її настільки, що та боялася повністю усвідомити це.
Вона взяла себе до рук. Дівчина була сповнена рішучості подолати це. Чого б це не коштувало.
Коли ввечері з'явилася її вечеря, Ґрейнджер змусила себе з'їсти її, сидячи біля відкритих дверей. Руки тремтіли настільки, що вона впустила половину їжі з виделки. До того часу, як вона перестала їсти, тремтіння в них ослабло настільки, що вона могла пити воду, не проливаючи її на себе.
Герміона глянула в коридор. Вона вивчала поглядом всі ці меблі в простирадлах та численні портрети холоднолицих, блідих аристократів.
Дівчина спробувала згадати, що їй відомо про Малфоя.
Як йому вдалося піднятися так високо в рядах Волдеморту в такому юному віці?
Він був причетний до смерті Дамблдора на початку шостого курсу. Обставини цього не прояснилися остаточно. Вона згадала, як її раптово розбудили кричущі охоронці замку під час наслідків. Мінерва Макґонеґел та інші професори, бліді від шоку та жаху відчайдушно намагалися зрозуміти, що ж сталося. Малфой зник у цьому хаосі.
Це була перша та остання велика подія війни, яку Герміона пов'язувала саме з Малфоєм. Після цього він зник у рядах Волдеморту. Ще один безликий Смертежер.
Його мати померла через кілька років після початку війни. Дівчина згадала, що чула про смерть Нарцисси Малфой у маєтку Лестрейнджів. Це сталося під час рятувальної операції. Гаррі і Рон були спіймані викрадачами. Коли Орден відправився визволяти їх, Смертежер втратив контроль над Пекельним Вогнем і спалив маєток із Нарциссою та Беллатрікс всередині.
Її смерть звела Люціуса Малфоя з розуму. Він легко став заміною божевільної Беллатрікс. Він поклав провину за смерть Нарцисси на Рона і Гаррі та повністю посвятив себе помсті, вистежуючи Візлі. Пошкодження мозку Артура Візлі і смерть Джорджа під час війни — за все це відповідав Люціус. Він став найнестабільніший Смертежер у рядах Волдеморту. Люціус був надто корисний і смертельно небезпечний, щоб його непокора призвела до смерті від руки Темного Лорда, хоча він був постійно на межі.
Герміоні спадало на думку, що Люціус міг бути Верховним Правителем, враховуючи, наскільки він сповнений ненависті, злоби та швидкий на вбивство. Оскільки це був не він, дівчина задумалася, чи той живий досі. Можливо, після війни він нарешті переступив межу і загинув. Ґрейнджер сподівалася на це. Те, як Люціус реготав, коли Рон помирав, кричачи в агонії — вона ніколи не зможе прогнати цей спогад.
Але молодший Малфой...
Герміона не думала, що його вважали важливим чи значним Смертежерем під час зборів Ордену, які вона намагалася згадати. Що б він не зробив, щоб дістатися до самого верху, це сталося ближче до кінця війни. Можливо, він був причетний до того, що плани Ордену під час останньої битви не були здійснені.
Через те, що дівчина була цілителькою, Герміона не була присутня на всій битві. Щось у стратегії Ордену пішло не так. Було набагато більше Смертежерів, ніж вони очікували. Волдеморт наклав смертельне прокляття, і Гаррі впав. Потім він наказав Люціусу підтвердити, що Гаррі мертвий.
Гаррі не був мертвим.
Тому Волдеморт наклав ще одне смертельне прокляття, потім ще, і ще, і ще. Після півдюжини смертельних прокльонів він особисто оглянув тіло і переконався, що Гаррі помер. Для підстрахування Волдеморт підняв тіло Гаррі в повітря і підвісив на Астрономічній вежі. Усі бачили, як він прокляв тіло швидкодіючим прокляттям некрозу, і воно згнило на очах у всіх.
Порожні зелені очі Гаррі - Герміона бачила їх щоразу, коли зачиняла свої. Вираз його обличчя, усвідомлення того, що він зазнав невдачі, було написано на ньому перед смертю.
Ґрейнджер трясло, коли вона думала про це.
Її найкращі друзі померли в неї на очах. З якогось особливо жорстокого повороту долі їй не дозволили піти за ними.
Вони залишили її позаду.
Герміона розправила плечі та змусила себе вийти у коридор. Вона зіткнулася з усіма видами жаху. Та не збиралася зазнавати поразки через власну зламану психіку та коридор.
Один крок.
Два.
Три.
Чотири.
Її дихання послабшало, і вона стиснула руки в кулаки, поки не відчула, як нігті впиваються в шкіру.
П'ять.
Шість.
Сім.
Кап. Кап. Кап.
Дівчина завмерла і подивилася донизу. З однієї руки капала кров, залишаючи сліди на підлозі.
Вона була того ж відтінку, що і її сукня.
Герміона дивилася на неї, поки біля ніг не зібралася калюжа розміром із кнат.
Потім Ґрейнджер продовжила свій шлях коридором. Вона рахувала звуки крапель, замість своїх кроків, доки не дійшла до кінця.
Дівчина не мала жодної мети в голові, тому розвернулась і пішла назад, пробуючи ручки дверей по дорозі. Деякі були замкнені. Герміона зазирнула в інші порожні спальні, наповнені накритими меблями. Пізніше вона повернеться та ретельно їх вивчить. Можливо, там знайдеться щось корисне.
Ґрейнджер трясло, коли вона повернулася до своєї кімнати. Вона, почуваючи себе спустошеною, одразу ж забралася в ліжко.
Коли вона засинала, їй снилася Джіні.
Джіні з часів закінчення війни, з волоссям, постриженим вище плечей, і довгим шрамом на одній стороні обличчя. Вона сиділа поруч на ліжку і різко глянула на Герміону, наче злякавшись.
Вираз обличчя Джіні був перекручений болем, вона була вся в сльозах. Дівчина нестримно плакала.
— Джіні, — почула Герміона свій голос, — Джіні, що сталося? Що з тобою?
Коли та відкривала рота, щоб відповісти, сон обривався.
Прокинувшись наступного ранку, Герміона зрозуміла, що їй усе це наснилося. Чи може це був спогад? Вона не могла згадати. Дівчина притиснула долоні до очей і спробувала зосередитись.
У цей день Ґрейнджер не змогла змусити себе підійти до дверей. Вона притулилася до вікна і почала дивитися на туманні сади, що розкинулися за склом. З одного боку був лабіринт з живоплоту. Дівчина простежила за ним поглядом.
Герміона вивчила всю територію маєтку, яку побачила. Намагалася прийняти до відома все, що може бути корисним. Куди б вона попрямувала, якби хотіла сховатися? Якщо вона б намагалася втекти?
День тягнувся повільно.
Відчуття часу знову стало невиразно тривожним. Рівне цокання годинника постійно привертало її увагу. Безперервний скриготливий звук. Якщо вона дозволяла собі слухати його довго, то пальці починало зводити судомою при кожному клацанні шестерень.
Герміона виявила, що її розум має тенденцію блукати та втрачати відчуття реальності. Вона переривала себе від якоїсь дивної думки і розуміла, що минули години.
Коли день добіг кінця, дівчина витріщилася на двері.
Ґрейнджер має змусити себе знову вийти. Вона навіть не бачила Малфоя з того часу, як приїхала. Герміона мала намір спробувати спостерігати за ним. Вивчати його. Здобути хоч якесь розуміння його вчинків.
Усі ці плани зникли за останні два дні.
Вона встала і повільно попрямувала до дверей. Коли дівчина вже взялася за ручку, ззаду пролунав раптовий хлопок. Здригнувшись, вона різко обернулася і побачила ельфа-домовика, що стояв позаду.
— Ви маєте підготуватися до сьогоднішнього вечора, наказ пані, — сказав ельф, відводячи очі, а потім зник.
Герміона відчула, як жах почав наповнювати її нутрощі. У неї затремтіли руки.
Вона на мить замислилася.
Безсумнівно, якщо вона проігнорує це, Малфой з'явиться і змусить її. Хто знає, що ще він може з нею зробити, якщо та його спровокує. Нав'язливі думки в її голові заворушилися...
Слухняна.
Та, хто не чинить опір.
Її мозок автоматично почав складати каталог того, що їй було доручено зробити.
Вона не була впевнена, змушував примус вважати розумним слухатися чи слухатися справді було розумним вибором.
Герміона пішла у сусідню кімнату та відчинила кран. Вода полилася, і дівчина дивилася, як ванна повільно наповнюється.
Герміона запитала себе, чи зможе вона втопитися, перш ніж Малфой дістанеться до неї. Як господар маєтку, він, мабуть, міг аппарувати куди завгодно. Дівчина здригнулася при думці, що він витягне її, оголену, з води за волосся.
Ґрейнджер стягнула з себе одяг і поринула у воду, шиплячи, але насолоджуючись болем. Останнім часом вона майже нічого не відчувала. Очевидно, кайдани не захищали її від жару.
То була корисна інформація, яку треба було обміркувати.
Вийшовши з ванної дівчина витерлася невеликим рушником. Потім вона одягла свіжий комплект одягу. Довге червоне плаття на ґудзиках, а зверху розкриту червону мантію. Потім натягла панчохи. Герміона так їх ненавиділа. Якби в маєтку не було холодно, вона ніколи б їх не одягла. Не беручи до уваги жахливий червоний колір, Ґрейнджер могла майже вдати, що одяг був просто одягом, але огидне відчуття незахищеності між її ніг нагадувало про справжній стан речей.
Їй було дозволено одягнути трусики лише під час кровотеч чи вагітності. Інакше вона повинна була залишатися доступною.
Одягнувшись, Герміона невпевнено зупинилася посеред кімнати. Дівчина не знала, куди їй слід іти. І що вона мала зробити.
Двері різко відчинилися, і з'явилася Асторія, бліда, як полотно.
— Добре, що ти зібралася. Я боялася, що мені доведеться посилати Драко, щоб він примусив тебе, — сказала Асторія, оглядаючи Герміону з критичним виразом обличчя. — Я покажу тобі, куди йти сьогодні ввечері. Після цього я буду в іншому місці. І чекаю, що ти готуватимешся і ходитимеш туди кожну призначену ніч без проблем. Я розумію... що для зачаття не потрібні всі частини тіла, які ти маєш. Тож якщо ти думаєш створити всім проблеми, ще раз подумай про це.
По спині Герміони пробіг холодок, і вона кивнула.
Асторія вийшла з кімнати, ведучи її через весь будинок у фойє, а потім угору великими сходами і вниз коридором другого поверху. Портрети бурмотали, коли вони проходили повз.
«Хвойда».
Герміона чула ці голоси неодноразово.
Асторія зупинилася біля сьомих дверей.
— Заходь і чекай. Драко прийде, коли забажає, але ти маєш бути там рівно о восьмій.
Не зупиняючись більше, вона продовжила свій шлях коридором і зникла в темряві.
Руки Герміони тремтіли, коли взялися за ручку дверей і спробували відчинити її. Спочатку та не поверталася, і їй довелося зробити кілька глибоких вдихів, щоб заспокоїтись та змусити свої руки перестати тремтіти достатньо, щоб схопити та повернути її.
Увійшовши до кімнати, Герміона оглянула все, що могла.
Речі здавалися стерильно чистими.
Вона припустила, що її кімната була порожня і холодна через байдужість, але, можливо, це просто був стиль Малфоя. Там стояло велике ліжко, висока шафа, письмовий стіл і стілець.
Герміона могла б уявити, що Малфой мав більш розкішну кімнату. Все зелене та срібне з дорогими простирадлами та подушками, вкритими занадто великою кількістю пензликів.
Кімната перед нею могла належати ченцю.
Вона була багатофункціональною. Ось і все, що можна сказати з цього приводу. Не дивно, що Малфой такий відчужений.
Герміона відсунулась від ліжка і підійшла до столу. Сівши, дівчина оглянула його вміст. Чистий пергамент та пір'я. Вона нерішуче простягла руку до гострого пера, гадаючи, чи зможе доторкнутися до нього.
Коли її пальці наблизилися, Ґрейнджер відчула слабке печіння і відсмикнула руку.
Її шлунок скрутило від страху, і вона спробувала відволіктися, перебираючи формули нумерології, поки сиділа там.
Герміона звикла чекати нескінченно.
Що таке година після шістнадцяти місяців сенсорної депривації? Їй просто треба перестати думати, що станеться далі. Шлунок так скрутило, що дівчина подумала, що її може вирвати.
Раптом двері клацнули. Вона встала і різко обернулася якраз вчасно, щоб побачити Малфоя, що входить. Він схопився рукою за горло, розстібаючи комірець. Той явно не очікував зустріти її там. Хлопець різко зупинився і витріщився на неї, злегка збліднів, а потім стиснув губи в жорстку лінію.
— Бруднокровка, — сказав він через мить. — Сьогодні цей самий день, як я розумію.