Стоїть десь в лісі зранений будинок
Там вибите вікно, гурта руїн
Птахи над ним співають без зупинок
І дерева схилені з усіх сторін
Сходи в зелені сховались
Навкруги глибокий ліс
Стіни в сонце зодягались
Дуб поблизу швидко зріс
Що в серЕдині, не знаю
Мабуть там лише трава
Кущ троянди видно з краю
І небесні паруса...
Зайти всім серцем я бажаю,
Але цей дім-твоя душа
Для інших я повільно помираю
Для тебе, пишу котрого вірша..
Сьогодні ти запрошуєш мене
І все буває вперше у людей
Як я сьогодні вперше пізнаю тебе
Зрікаючись усіх своїх ідей
Мені так страшно увійти туди
Я так боюсь, прошу пробач
Але продовжую, повільно йти
Всередині, десь чую я дитячий плач..
Мої нечутні, боязливі кроки..
Відчуваю, що я близько, без кінця
Мучаюсь у серці наче вовки,
Виспівуючи пісню до рання..
Тепер я розумію, чому уся тремтіла
Тепер я знаю вже, чого я так боялась
Ти не зламав душі моєї, плаче лише тіло
Ти знав, чи ні, але тобі зізналася..
