Вампір Мого Серця (2)

Глава 8

- Щось новеньке. Ти чого з валізою? - відповів він.

- Міг спочатку привітатися! - розлючено відповіла я.

- Привіт, - він знущається з мене?

- Може сядемо? - відповіла я проігнорувавши його "привіт".

Він мовчки підійшов до лавочки і сів. Я сіла поруч, а валізу поклала збоку. Мені було важко щось починати і тому я глянула на свої спотівши долоні які нервово перебирали пальцями.

- Так що ти хотіли мені сказати? - першим заговорив він. - Ти ж не просто так прийшла з валізою. Що сталося? - і тут він повернувся до мене обличчям і я чітко побачила його хвилювання.

- Просто... Ти можеш допомогти мені? - вже не витримала я і важко промовила.

- Щось сталося з батьком? Ви посварилися? Я вгадав? - він торкнувся моїх долонь і тепер я відчула його крижані руки, які обережно торкалися моїх рук.

- Допоможи мені, - вже сумним голосом промовила я.

Він ледь усміхнувся, а тоді витягнув телефон і в ту секунду приклав до вуха. Я лише почула, як він сказав: " Тату, вона має бути з нами" і я не помилилася. Після розмови, він перевів погляд на мене, а тоді підійшов до валізи і помахав рукою, щоб я йшла за ним. Невдовзі ми опинилися в машині. Було тепло в середині, так як на дворі було мокро і холодно, а тут я зігрілася.

Десь за 20-30 хвилин автомобіль зупинився біля якогось будинку. Лука вийшов з машини, а я слідом за ним. Настрою в мене не було і тому я ледь дивилися з під лоба. Мені було занадто сумно. Рита і тато наче не розумію, чого я хочу і як зараз мені потрібна їхня підтримка. Але це вже не від них залежить.

Коли я підняла погляд на двері, то з них вийшов серйозний Макс. Навіть дивно його бачити таким... Я зразу подивилася на Луку, але він весь час був серйозним і дивився на Макса. Коли ми підійшли ближче я почула серйозним голосом в свою сторону.

- Мірандо, а я неочікував тебе тут побачити, - він явно був спокійним і це видавав його голос. - Луко, покажи дім нашій гості.

Хлопець повернувся до мене і схопив мою руку в свою. Ми рушили в середину. Я була не те що здивована, а дар мови втратила, коли побачила цей дім. Так він великий. Так він майже такий самий як мій в Лаінині. Але чомусь я відчувала ебе комфортно тут і саме це відчуття надав мені Лука. Він справді підтримує мене. Допоміг мені. А я що? Я нічого не можу зробити для нього.