Вампір Мого Серця (2)

Глава 7

— Дитинко не забувай, що Я тебе виховувала, а не хтось інший. І це я весь час була твоєю єдиною опорою та підтримкою, - почала вона на емоціях кричати. — І ти ще смієш мені щось казати? Якби не я, ти б виросла не знати ким.

— Дякую, дорога тітонько за такі "чудові" слова! А тепер з твого дозволу я піду в коледж, - треатрально відповіла я і вийшла з кухні.

Взяла свій рюкзак і швидко покинула квартиру. Не такою я вважала тіткою. А мама описувала її геть іншою... От що означає підлість після стількох років. Ненавиджу тітку і її докори!

З поганим настроєм я пішла до коледжу. По дорозі я ще прокручувала все в голові. Але я досі не розумію... Мама була вампіром і як в неї виявили рак? Чи я чогось не розумію? У вампірів можуть бути захворювання? Чому тоді я нічого не знаю про це? Ох, як це все важко.

Підходячи до дверей в приміщення я перечипилася з якимось хлопцем. Рюкзак ледь не злетів з плечей, а мій погляд весь час був в підлогу. Що ж це лише початок...

— Ей, дивись куди преш! - викрикнув він.

Коли я підняла очі, то була сильно здивована побачивши його.

— Що ти тут робиш? - здивовано запитала я.

— Я що тут роблю? Вчуся, а ти сама? - вже пожвавішав він і усміхнувся мені.

— Навіть не думай, що твоя усмішка мене привабить. Я також вчуся тут. А ти куди? - сказавши це, він лише єхидно посміхнувся і перевів погляд вбік.

— Що ж я радий, що ми вчимося в одному коледжі. Доречі я вже познайомився з вампірами і чув про таку собі дівчину на ім'я Міранда, яка відмовилась вступати в їхню банду. Що можу сказати? Я сильно здивований такому рішенню, - відповів він.

— Напевно це була Марта. Мені якось байдуже на неї і на всіх тих багатеньких мажорів, - відповіла я і видала смішок.

— В тебе який урок? - запитав він вже серйозно і подивився на мене.

— Біологія. А в тебе? - відповідаю я і бачу його посмішку на обличчі.

— Що ж вітаю, в мене також біологія. Може сядемо разом? - такого я не очікувала.

— В мене є друзі і може я хочу з ними сидіти, - відповіла я і усміхнулася.

— Що ж тоді вибач, - напевно я його образила.

Я нічого не відповіла, а лише пройшла вперед і зайшла в клас. Якраз в класі були мої друзі. Навіть не віриться, що я знайшла друзів в перший же день. Сподіваюся вони стануть не останніми.