Вампір Мого Серця (2)

Частина 2: Глава 1

Прокинулась я вже, коли хтось почав мене штовхати і кликати. Коли я вийшла з машини то побачила 20-поверхову будівлю. Це ж Лос - Анджелас! Ми зайшли в середину, пройшли по коридору і піднялися на 15 поверх. Стали перед дверима.

Зайшли в середину. Квартира була досить пристойною. Великі вікна з яких було видно місто, маленька кухня, дві спальнні, ванна кімната, велика вітальння. Я пройшла вперед і зупинилася біля однієї з картин які висіли на стінах. Вона була якоюсь незвичною. Молода дівчина стояла в полі, біля неї стояв і обнімав її хлопець, вони були якісь знайомі.

— Подобається? - звертається вона до мене.

— Так. А хто це? - запитую я з цікавості.

— Віктор і Лідія, - відповідає вона і я різко розвертаюся до неї.

— Тато і мама? Але коли це було? - не розуміла я і ще раз глянула на картину.

— Після того коли вони почали зустрічатися. Вийшло гарно. Правда, тоді Макс сильно злився... Але це пусте. Чай чи каву? - каже вона.

— Чай, будь ласка, - відповідаю я і чую як кроки відділяються.

Я ще пару секунд розглядала інші картини, а тоді пішла на кухню. Рита сперлася на тумбу і клацала в телефоні, чайник кипів, а я сіла за стіл. Минають пару секунд і чайник почав свистіти. Рита відклала свій телефон і почала наливати в кружку кип'яток. Поклала дві кружки на стіл і сама сіла навпроти мене.

— Дякую, - відповіла я і взяла кружку в руки. — Рито, можеш розказати якою мама була? - вирішила запитати я в неї.

Її обличчя тут же стало сумне. Вона ледь перевела погляд вбік, а тоді відповіла:

— Лідія - була чудовою людиною. Попри все вона завжди залишалася такою яка вона є. Коли я вперше її побачила, то відчула нереальну енергію в її душі. Ще тоді я знала, що її поява змінить все на своєму шляху і навіть твого тата який був холодним та жорстоким до всього. Вона дала надію на життя Віктору, а сама получила його тепло та ласку. Про неї можна говорити багато, - сказала вона і вже тепер глянула на мене.

Я відклала свою кружку вбік і склала руки на стіл.

— Рито, чому мама вибрала саме тата? Чому не Макса? Чому не Алекса? - почала допитувати я її.

Вона лише усміхнулася.

— В твоєму віці потрібно думати про своїх хлопців, а не про залицяльників твоєї мами. Але якщо серйозно, то це був її вибір і вона не помилилася в ньому, адже ти з'явилася на світ, - сказала вона.