Життя з вампіром.

Останній бій

Юна невтрималась й дала сильного ляпасу Ізао, від чого він був змушений відійти.
- Годі, я не іграшка! Юна підскочила й вказала юнакові на двері.
- Юно я усе розповім коли буде час. Вампір був здивований такій поведінці, але він не розлютився адже він знав, що робить.- Мені шкода, кошення. Ізао залишив дівчину саму й пішов геть, а Юна впала на кровать й заплакала. Ізао тоді якраз вийшов за двері, й побачивши, що вона плаче, дуже засмутився, але він не міг підійти донеї, це усе було частиною його плану.
    День минув швидко, усе йшло до вечері.
     Юна вирвішила у будь, що врятувати Ізао. Надягнувши бірюзового кольору сукню, вона поспішила донизу. Коли спустилась, стіл був вже накритий й їжа вже була на столі.
- " О ні, я запізнилась, вони вже все виставили на стіл" . Подумала про себе Юна, стискаючи сукню у руках. У той момент зявився Ізао, побачивши стурбовану Юну на сходах, він її окликнув.
- Юно час достолу. Із посішкою вимовив юнак.
- Добре. " Ні, я не дозволю йому отруїтись!" Юна сіла за стіл й почала міркувати як врятувати Ізао.
     Поруч був Акіхіко й якийсь охоронець.
- Пане, вам приготували ваш улюблений суп, будьласка насолоджуйтесь. Після цих слів Юна збентежено подивилась на Ізао.
- " Буть, що буде" - Ізао чи можна мені спробувати суп?
- Ні кошеня, це для мене.
- Годі, Ізао ти не можеш його їсти, Акіхіко його отруїв! Акіхіко одразу перевів погляд на дівчину.
- " Це дівчисько, усе мені зіпсує!"
- Юно, я казав тобі, він мій помічник, і я йому вірю.
Юну це настільки роздратувало, що вона підвелась настільки різко, що під її ногами тріснула підлога, а кімнату ледь не зруйнувала невідома сила. Ізао був шокований. Коли він подивився у очі Юни, тоді здивувався ще сильніше. У неї були вампірські очі, які помітно змінили колір з ніжно блакитного, у темно-червоний.
- Юно сядь будьласка, я хочу їсти.
- Що?! Вона була розлючена ненажарт.- Я тебе рятую від зрадника!
- Сядь! Голос Ізао розлетівся по усьому маєтку. Від такого Юна одразу сіла за стіл. Ізао збирався зїсти суп.
- " Так, так, так, нумо лише одного разу вистачить, і ти помреш!" Акіхіко був задоволений, а Юна збентежена.
   Ізао підніс ложку, й збирався зїсти суп, та раптом він його кинув у бік дивного охоронця. Суп, потрапивши на шкіру, миттєво розїв її. Збентежений охоронець закричав усе горло.
Юна була здивована такій поведінці Ізао, а Акіхіко зрозумів, що його план руйнуєть.
- Ну, що Акіхіко, не очікував? Самовпевнено вимовив Ізао.
- То ти знав?! Дістаючи меча вимовив Акіхіко. Та у туж секунду його схопили охоронці.
- Так, я знав. Промовив Ізао підходячи до здивованої Юни.
- Але звідки, тиж не повірив Юні!
- Це ти так гадаєш, я завжди буду довіряти своїй нареченій. Юна здивовано підняла свої вампірські очі вже блакитного кольору.
- Але Ізао, ти мені казав, що не віриш.
- Так Юно, я казав так але томущо за нами стежили.
- Хто?
- Той вампір який вибив вікно у твою кімнату.
- Що, але .....
- Я усе зарас розповім, коли ти мені усе розповідала, я відчув, що ми не самі, тому вирішив обдурити інших, тобі не розповів, лише томущо ти не змогла довго триматись, а так ти вказувала на образу. І це його батьки, вбили твоїх рідних батькі, я правий? Звернувся Ізао до Акіхіко.
- ......
- Але чому...
- Томущо, вони руйнували плани його батьків, а чому ти не знала, що ти вампір, томущо це захисна реакція, ну ми усе розібрали, тебе судять й винесуть покарання, відведіть його геть!
Коли Акіхіко відвели, Ізао схопив Юну за руку й повів у сад до фантану де було багато вампірів.
- Ізао, що ти робиш і, що тут роблять усі ці вампіри?
- Зарас дізнаєшся.
Коли вони були у центрі натовпу, Ізао став на одне коліно й витягнув з кишені червону коробочку у вигляді серця. Протягнувши її він відкрив, й на світлі луни заблищав справжній брільянт.
- Юно, я хотів запитати тебе, ти вийдеш за мене заміж?
Дівчина була здивована, почавши озиратись вона зрозуміла чого хоче найбільше у житті, і це те, щоби залишитись бідя Ізао.
- Так, я згодна! Усі почали гучно аплодувати, тим часом поки Ізао цілував Юну.

Дев'ять років потому.

У маєтку чути дитячі голоси.
- Тату коли ти мене навчиш їздити на конях?!
- І мене!
- Та хоч зарас!
- Ізао! Почувся голос Юни.
- Або наступного разу.
- Ізао, їм ще зарано вчитись їзді на конях!
- Кошення, їм вже 8 років, от нашій принцесі 4 рокі, це дійсно зарано.
- Тим, що Найдер та Найко на чотири роки старші за Ліру, це ще не означає, що вони можуть їздити верхи.
- Мамо, ми будемо обережні, і будемо слідкувати за сестрою, і братом чи сестою, взалежності хто народиться. В один голос вимовили близнюки.
- Це добре, що ви піклуєтесь за сестру, маму, й майбутнього малюка, ми ж чоловіки?
- Так!
- Гаразд ходімо у будинок.
Найдер й найко узяли за руки Ліру й побігли у маєток, а Ізао обійнявши Юну пішли у слід за дітьми, на зустріч ясного, веселого й щасливого життя.

                                           Кінець