Той, що обманює смерть

Розділ 44.

- Все? – запитав її. – Вгамувалась?

Мовчанка знак згоди, як то кажуть. Карина сіла навпроти мене. Лікті демонстративно оперлись на стіл. Очі прикипіли до мене. Я вирішив, що це знак і продовжив.

- Думаєш ви з нею подруги? – запитав її.

Вона хотіла спопелити мене вогнем. Клята жіноча солідарність.

- В неї немає друзів. В неї є ті, хто підпадає під її інтереси. Якщо ти з тих – вітаю, ви шапочні друзі.
- Вона не єдина використовує людей в своїх цілях! – Карина таки втикнула свою шпильку.

Я пропустив це крізь вуха. Ніхто не ідеальний, а я тим більше. Гріхів за мною достатньо для віп котла в пеклі. Але зараз було не до розбору польотів моєї блудної душі.

- Знаєш, мене важко знайти, без мого власного бажання, – продовжив я. – А тепер Наталя знає де я є. Що завадить їй продати цю інформацію тим, хто мене шукає? Чого далеко ходити: он, жінка одного багатія, котрого я не врятував, шукає мене. Де гарантії, що наша відьма їй зараз не дзвонить, і не диктує мій адрес?
- Ти параноїк! – гаркнула Карина.
- Правда? – холодно перепитав я. – Згадай, як нам довелось вшиватись з Одеси.

Вона замовкла. Нами зацікавився комітет з надзвичайних явищ. Не чули? Я вас вітаю, ви не бачили справжніх садистів і психопатів з ксивами і вченими ступенями. Я вже казав, в кожній країні є щось таке. Держави давно ведуть дослідження в цій галузі. А зроблено все так, що ти просто не підкопаєшся до них і не звинуватиш їх ні в чому. Це приватні компанії, наукові досліди,псевдо лабораторії. Думаєте, чому не було доведено ще ні одного факту надприродних здібностей людини в лабораторних умовах. Це не в інтересах нашого світу. Це і не буде доведено. Хоча майже кожний з нас щось та й бачив чи чув з розділу пара-нормального.

Але я не про це. Ціль цього нагадування була необхідність замести сліди. І заткнути Карину.

- Що їй заважає натравити на мене розгнівану вдову? – запитав я.

Карина не видавала цього, але я знав, що вона шукає відповідь на це запитання. Я продовжив:

- Я образив її, я зганьбив її, змусивши зв’язатись з бабусею. Я не дав їй можливості заробити на собі. І я позбавив її тієї сили, котру вона хотіла собі підпорядкувати. Хотіла настільки, що була ладна принести чужі життя. А може й всі наші.
- В чому ж вона прорахувалась? – спитала та.
- В жертві. Та дівчина виявилась таким собі провідником. Це наче міст між…
- Я знаю, хто це такі, – перебила вона. – Геральт колись розповідав.
- Добре. Духи мало що можуть зробити таким людям.
- Тоді до чого тут ти? Чому вона не злиться на ту дівчину?