Той, що обманює смерть

Розділ 19.

Я промовчав. Сильно захотілось курити.

- А ти хочеш, щоб я тобі допомагав, – продовжував той. – Втягуєш мене в свої ігри…
- Зате ви не проти, щоб в свої ігри вас втягував Марк! – зневажливо відповів я. – Я знаю, що він тут. Я знаю, що це ви розповіли йому про моє перебування в місті. Навіщо?
- Ти віриш в своє, я вірю в своє, – почав він.

Ні, я не дам тобі переконатись в своїй правоті. Дістав ти мене! Всі мене дістали! Кожний вірить, що знає, як краще. Наталка, ти, мій брат. Той товстун думав так само. Я вам не блядський інструмент і не їбуча повія, котру можна юзати в своє задоволення.
- Ви лізете в те, про що не маєте уявлення.

Отець Михайло побагровів.

- Я?! Марко керується вищими цілями. Ним не керують емоції, як тобою. Він вище плотських утіх. Він вірить, що зможе допомогти…
- Ви просто підтримуєте його ігри в Бога, – я спокійно перебив його. – Ви не знаєте, що робите. Ви не маєте ні найменшого поняття, кому ви допомагаєте…
- Чому ж тоді я маю допомагати тобі, а не йому?! Він, на відміну від тебе, не керується одним місцем…
- Керується. Просто в нас мотивація в різних місцях.

Він розізлився не на жарт. На щастя в цей момент подзвонив мій телефон. Я одразу ж встав і відійшов від священика. Не варто йому чути мої розмови. Він провів мене зневажливим поглядом і поспішив в храм.
- Алло? – я підняв слухавку. – Що в тебе, Едик?
- Ти, блять, жартуєш так?! – заволав він. – Думаєш це смішно?
- Що ти верзеш? – гаркнув я.

Перехожі здивовано глянули на мене. Я не реагував на їхні погляди.

- Поясни нормально! – просичав в телефон.
- Якого хуя ти не сказав мені, що я маю шукати мертву дівчину? Ти знаєш, що це для мене?
- Я вчора з нею говорив, – тихо сказав я. – Ти нічого не знайшов?
- В тому то й справа, що знайшов… Раби стали агресивні. В мене наче полтергейсти завелись пів ночі розкидали все по квартирі.
- Може не варто було називати полонених духів рабами?
- Ти ще, блять, мене повчи! Знав би на що підписуюсь...
- Вгамувати їх можеш? – запитав я.
- Хіба з твоєю допомогою. Ти єдиний, кого я бачив, хто зможе допомогти…
- Є ще мій брат, – не стримався я.

Марко і Едик ненавиділи одне одного. Вони вважали себе абсолютно різними. Можливо так і було, якщо брати манери і зовнішній вигляд. Але методи і цілі були схожі. Обоє хотіли могутності. Обоє хотіли керувати.

- Смішно, – холодно сказав Едик. – Ти веселун, Максе. А тобі буде весело, якщо я пошлю демонів по відьму? Чи по твою подружку?
- Це пусті погрози, – мені захотілось вирвати йому кадик, але приборкав свій гнів. – Ти не можеш нічого зробити. А коли я прийду, краще тобі вже знати, як позбутись прокляття, що ти його навів.

Едик вилаявся. В його хаті був шум. Щось гучно впало. Звідусюди доносилась лайка.

- Ти там не сам? – запитав я.
- Звісно що ні! – сказав той. – Там кілька моїх. Думаєш, якщо духи нічого не можуть тобі зробити, то тобі не варто мене боятись?
- Думаю, що ні, – я глянув на годинник.

Треба було йти на роботу.
- Я буду ввечері. Своїх ідіотів краще вижени. А то вони ж не знають, що робити, коли в проклятому домі лютують духи.

Я теж, чесно кажучи, не знаю. В мене немає здібностей до цього. Знаю, хтось може не погодитись, мовляв, якщо захотіти… Я не готовий просто хотіти топтатись на рівному місці наступних десять років. В мене просто немає скільки часу. Люди можуть почати помирати в будь-який момент.

- Ти потрібний мені зараз. ЗАРАЗ!
- Хатіко чекав, і ти почекаєш…

Його лайка обірвалась, коли я кинув слухавку. В мене ще справи. Потрібно буде проконсультуватись з Наталією, щодо Едика. Вона його не переварювала, але боялась переходити йому дорогу. Яким би гандоном я його не вважав, але по міркам цього відьомського кодла він був дуже могутнім. І якщо вже щось сталось з ним…

Чого все має бути так складно? Я повернувся до церкви. Отець Михайло чекав мене на сходах. В очах аж горіло несхвалення, але що він міг зробити. Він мовчки простягнув мені листок з блокнота. Там були адреси, та місця де померли жертви. Я не знав де це, я не так добре знав Івано-Франківськ. Але є така річ, як карта. Задати потрібні адреси і можна багато чого визначити.

- Ви знаєте де мій брат? – запитав його.

Отець Михайло мовчав. Хотілось схопити старого за барки і витрясти з нього все. Погана ідея, сили в нього хоч відбавляй, будуть нові травми.

- Це більше ніж наш маленький конфлікт, – я дивився в його втікаючи від мого погляду очі. – Скоро має статись щось серйозне, раз Марко тут. Це більше, ніж моє бажання врятувати ту дівчину.

Він знову промовчав. Що ж, ну і чорт з тобою. Я повернувся і пішов геть. Мені більше не було чого сказати.