Той, що обманює смерть

Розділ 5.

Вона потяглась до мене, погладила рукою по голові.

- Я скучила, – повторила вона.
- Ти казала, – я одягнув джинси.

Підійшов до вікна, дістав сигарету. Закурив.

- А я кидаю курити, – Наталя підійшла, обійняла мене за плечі.
- І як?
Замість відповіді вона просто затягнулась моєю сигаретою.
- Докурюй і пішли в спальню! – сказала вона.

***

Розмова після сексу ніколи не клеїлась. Може тому, що мені ніколи не було про що говорити. Всі ці ніжності давно покинули мою голову. А, може тому ,що я зараз прийшов по те, що було дійсно важливо для мене.

А чи важливо?

- В тебе інша жінка! – впевнено сказала Наталя.
- Точно, – я дістав сигарету. – А ти справжня відьма.

Вона штовхнула мене ліктем в бік.

- Приходила клієнтка, – сказала вона. – Плакала.
- А ти що?
- Я не плакала.
- Я не про те.

Інколи вона мене бісила.

- Сказала, що не всі прокляття можна зняти.
- Вона не повірила, еге ж?
- Ні! – Наталія глянула на мене.

В її очах була тінь страху. Я спохмурнів, сьогодні я почую не одну погану новину, а цілих дві.

- Вона винить тебе в смерті чоловіка. Казала, що знайде…
- Нехай щастить! – я засміявся.

В моїй справі завжди є ризик. Ризик загинути самому. Ризик не встигнути врятувати когось. Ризик бути засудженим за свої намагання когось врятувати. Ризик переслідування з боку тих, чиїм рідним я не допоміг. Ризик того, що тобою хтось зацікавиться. Нічого з цього мене не лякало. Це ризик. Ризик — це вибір. Не ризикувати, значить боятись. А боятись, значить не робити нічого. Боятись інколи гірше смерті.

- Вона дійсно може тебе знайти – відьма боязко глянула на мене.

Чи злився я на неї? Так, мабуть злився. Сука втягнула мене в свої ігри.

- Як ти дізналась, що він помре? – запитав її.

Ось за чим я прийшов. Вона весь час намагалась збити мене зі сліду. Вона не хоче, щоб я знав про її методи. Цією таємницею, вона багато чого зможе досягнути. І сила цього методу саме в таємниці…

- Не мовчи! – гримнув я.
- Новий спосіб, – сказала вона. – Знайшла в манускриптах бабусі.

Я спопелив її поглядом. Вона брехала. А я знав, що вона брехала. А вона знала, що я знав.

- Запитаю ще раз, – тихо сказав я.
- Твій брат був в місті, – приречено сказала вона. Тоді поспіхом додала. – Він просив не говорити тобі.

Я швидко почав одягатись. От же новина за новиною. Наталя не хотіла, щоб я йшов, але мені якось попри мешти, чого вона хотіла.

- Що він тут робив? – натягнув джинси.
- Візит ввічливості.
- Не в тебе, дурепо! – гаркнув я. – В Франківську він що робив?
- Звідки я знаю?! – заволала вона. – Ніби ви двоє розповідаєте мені про свої плани.
- От, блять! – буркнув собі під ніс.
- Ви ж не розмовляєте одне з одним! – крикнула мені навздогін.

Я не відповів. Вона була права, я не хотів його бачити, але мені потрібно дізнатись, що він тут робить. Він знав, що я тут. Він точно знав, вона розповіла. Ні, не стала б, та й не знала вона. Але як?

- Навіть не попрощаєшся? – відьма вийшла до мене загорнута в ковдру.
- Побачимось, – я не обертаючись відкрив двері
- Козел! – вона захлопнула їх за мною.