Частина 11

Start from the beginning
                                    

    Я не дуже слухала, бо цю тему вже знала. Всі мої думки були зайняті тим, що Жені знову не було в школі і вона не сказала мені куди йде. Останнім часом вона дуже смінилася, в погану сторону. Можливо вона зв'залася з компанією, яка погано на неї впливає? Але раптом у неї трапилося, щось дуже серйозне... Мабуть, потрібно буде в неї запитати усе. З думок мене вивів голос Дениса.

- Ти йдеш чи ні? - запитав він, я підняла голову і зрозуміла, що урок закінчився, а Денис чекає мене

- Звісно, а чому ти не йдеш до своїх друзів? - поцікавилася я і почала складати речі в рюкзак

- Хочу сьогодні провести день з тобою - промовив Денис, а я поцілувала його

- Ну все ходімо, бо нам знову влетить - сказала я і відсторонилася від Дениса.

    Ми вийшли в коридор і помітили, що багато дітей стоять вдивляється кудись. Ми з Денисом перегянулися і вирішили подивитися, що там відбувається.

- А що тут відбувається? - запитала я в свого однокласника Сергія

- Таню, ти тільки не хвилюйся - попросив він, а я лише здивовано подивилася на нього. Але коли помітила, що там відбувається мало не плакала...

    Женя стояла на підвіконні і мабуть хотіла випригнути з вікна, вона ще щось кричала, але коли помітила мене замовкла. Вона мала дуже неохайний вигляд, волосся заплутане, кофта брудна, а штани порвані. Я стояла і намагалася тримати себе в спокої. Зараз ми знаходимося на 2-у поверсі, але всеодно...

- Женя, зупинись, прошу - крикнула я до подруги і вийшла на перед

- Ні! Я псую всім життя! Таню, пробач мене за все - плакала Женя

- Прошу, зупинись - благала я

- Вибач, але так буде правильно - це були останні слова, що промовила Женя до того , як пригнула з вікна. Я побігла одразу ж до вікна і коли побачила, як Женя лежить не рухома на асфальті, впала на коліна і почала плакати. Денис підійшов до мене і сів поряд, погляджуючи мене по голові.

- Швидка вже їде, і це не високо - заспокоював мене Денис, але я не могла стояти спокійно

- Ходімо, я поїду з нею в лікарню - впевнено сказала я, а Денис не став сперечатися. Він допоміг мені встати і витер сльози з мого обличчя. Ми побігли до швидкої і сіли в неї.

Один крок до коханняWhere stories live. Discover now