Знайди мене

Гість старої Гарві

У вітальні, як і завжди, напівморок. Зашторені вікна пропускали невеликі жмутки променів. Свічки, розставлені ледь не всюди, дарували не більше світла. На низенькому столику - графин апельсинового соку та ваза з печивом. Скатертина під ними подірявлена міллю, як і всі штори на вікнах та речі в старій шафі.

Гарві не звертала на це уваги. За останні десять років вона остаточно збайдужіла до всього. Діти давно роз'їхалися, потім вона нянчила онуків, а згодом, й ті виросли та припинили телефонувати. Гарві не засуджувала. У них власне життя, проблеми, випробування. Усе, що могла, жінка давно їм віддала. Тепер в будинку панувала нестерпна тиша, котру нічим не заглушити. Старенька час від часу перекладала книги на полицях, перевішувала картини. Хотілося змін. Проте з кожним роком на це лишалося дедалі менше сил.

Темноволоса, трішки сутула, стара. Жінка намагалася уникати дзеркал, не бажаючи визнавати, що її час минає. Щоразу, дивлячись на власне відображення, Елізабет згадувала юність, перенасичену враженнями та подіями, про які ні з ким вже й було поговорити.

Зараз господиня блукала туди-сюди з двома тліючими паличками в руках. Їхній дим танув у повітрі й наповнював кімнату жасминовим ароматом, котрий старенька просто обожнювала. Їй здавалося, що саме жасмин допомагає концентруватися на власних думках, додає сил діяти. Проходячи повз давно німе піаніно, що тулилося біля вікна, Елізабет мимоволі спинилася, задивившись на заставлений книгами інструмент. Тихе піано, поволі переростало в форте. Мелодія наближалася з глибин пам'яті, і в якийсь момент Гарві чула її чітко, ніби хтось грав в сусідній кімнаті. Ноктюрн Шопена в сі-бемоль мінорі. Так. Без жодних сумнівів це був саме цей ноктюрн. Її чоловік любив грати Шопена вечорами. Тоді всі збиралися у вітальні, сідали на кремовому дивані...

Мелодія обірвалася, коли Гарві поглянула на те місце, де колись стояв диван. Порожнеча. Його давно викинули, одразу після того як Деніель, любий онук, підпалив спинку.

Гарві сумно усміхнулася.

Діти... Що з них візьмеш?

Сьогодні був особливий день. Жінка чекала гостей. Уперше за довгий час на її оголошення відгукнулися не телефонні жартівники, а той, хто дійсно хотів "знати більше". Поправивши на шиї синє намисто з нефриту, єдине, що лишилося з подарунків чоловіка, Гарві дістала з серванту дбайливо загорнуті в шовкову хустку карти таро. Сіла за стіл на велику подушку-стілець й ще раз уважно роздивилася все в кімнаті. Якби не двоє майже ідентичних годинників із зозулями, можна було б подумати, що зараз вечір. Бузкові стіни незвично темні . Лише там, де свічник стояв достатньо близько, у світлих плямах, виднівся справжній відтінок. З чисельних портретів на Елізабет, ніби з погордою, дивилися схожі чоловіки. Білі сорочки, шкіряні жилети та неймовірна рішучість в сірих очах, так майстерно зображена художником. Однаковий ракурс лише додавав подібності. Місіс Гарві знала кожного на ім'я. Могла б навіть пригадати біографії. Проте... Старі історії, які колись їй розповідав містер Гарві, нікого давно вже не цікавили.