Куди подівся перстень

Як Дзіро дізнався про "повну картину"

Дзіро зайшов до готельного бару. Юкіо пішла прогулятися містом, до приїзду Чо залишалося щонайменше довжелезних шість годин.

За стійкою стояла симпатична дівчина, Джесіка, яка тимчасово підміняла бармена. Оскільки він «смертельно» хворів практично весь час, то вона тут була ніби на постійній роботі. З іншого боку стійки, зручно зіпершись ліктем, стояв Кенші. Безтурботно потягуючи безалкогольний мохіто (Дзіро завжди дивувався, що Кенші на таке завжди мав зайві гроші), він філософствував і загравав до Джесіки.

– Джесіко, вам казали, що ви схожа на богиню? – Кенші ніщо й ніколи не заважало робити дівчатам компліменти, тому в Японії він мав у цій галузі успіх, на відміну від Дзіро, який хоча й був симпатичнішим, але зумів завоювати лише Чо, і то зі значними втратами нервів. Зате завоював надовго. Не те, що Кенші.

– Можливо.

– Тоді вони всі помилялися. Богині схожі на вас. Таку красуню зле було би не пригостити чашечкою кави в найближчому кафе. Тому саме так я і зроблю.

– Ммм...

– Що ви про це думаєте?

– Ну...

Джесіка усміхнулась звабливою посмішкою і повільно кивнула, мовляв, залюбки.

– Що ж ви мовчите?

– Я ж кивнула.

Джесіка скидалась на доволі дурненьку ванільну дівчину-селфіманку, що завжди залюбки пригощалася за чужий рахунок, і їй явно не сподобалась би відсутність очей у Кенші – такі зазвичай завжди починають зневажати. Поки що це приховували дуже темні окуляри Дзіро. Він, до речі, завжди був проти знайомств Кенші, але коли Кенші все ж починає щось подібне, він його підтримує, як ніхто. Така в них дружба.

– Такі жести можна пояснити по-різному, – не розгубився Кенші, – тому вголос надійніше.

– Тоді я не проти, – Джесіка перехилилась через стійку.

Дзіро кашлянув. Кенші обернувся в його сторону.

– Я хотів сказати, Кенші... словом, виділи час для тренування, добре?

– Добре, – відповів Кенші і розвернувся до Джесіки.

Дзіро вийшов. Не хотів псувати їм романтику.

Він пройшовся містом. Людей було небагато – понеділок, робота, до обідньої перерви ще далеко. Саме місто невелике й не таке вже і привабливе. Дзіро примостився на зручній лавочці на безлюдній вулиці й замислився.