Куди подівся перстень

Пролог. Меч із гробниці. Як і навіщо діставатися Америки.

Пролог

Від імені Кенші

Ви всі мене знаєте як дуже крутого мечника і телекінетика. Але, чорт, як же ви всі помиляєтесь. Колись я був недосвідченим покаліченим хлопцем із доволі нелегальним мечем у руках. Я нічого не вмів і всього боявся, проте це, щоправда, не завадило мені влипнути в карколомну історію про Шанга Тсунга, упирів, демонів, чарівників та Саурона (і про перстень, звичайно), яку записав мій син Такеда через двадцять вісім років після цих подій. Ось вона.

Розділ 1

Меч із гробниці. Як і навіщо діставатися Америки

Стояв Кенші перед дверима своєї квартири в Японії і не міг втрапити ключем у замок. Цю квартиру він знімав зі своїм другом Дзіро. Перша година ночі, Кенші поранений, кров не зупиняється вже чотири години, словом, справи – гірше бути не може. Голова розколювалася, бо ці ідіоти-демони пошкодили йому очі, ще й півлоба рознесли. Юнак закривав очі рукою й боявся відкрити, бо здавалося, що вони випадуть. Він хотів зайти у квартиру, поки в крові ще був адреналін, бо відчував, що от-от упаде. Що робити – він зеленого поняття не мав, і де в їхньому місті найближча лікарня, теж не знав, тому довелося викликати швидку. Телефон Кенші чомусь залишив у квартирі. Людей на вулиці не зустрів, тому стояв і насліпо длубався ключем у замку. Меч, який він забрав із гробниці, загорнув у свою куртку й боявся до нього доторкнутися – мало що ще демони витворять.

Коли йому вдалося вставити ключ у замок і відчинити двері, він увірвався вихором у квартиру, ВДАРИВСЯ ЛОБОМ ОБ ШАФУ, мало не вмер від болю і ледве добрався до спальні, де заряджався телефон. Квартира була ніби не його– так погано Кенші орієнтувався з заплющеними очима. Він від'єднав зарядку від мобільного і завив від люті. У його телефона був сенсорний екран. На ньому він не те що номер не набрав би, а взагалі в дзвінки не зміг зайти. Що ж поробиш, доведеться підняти когось із сусідів. Не вмирати ж оце через те, що він не може скористатися телефоном, а Дзіро пішов ночувати до своєї дівчини Чо!

Він умився й намотав на голову якийсь рушник, перший, який виявився під рукою. Послизнувся на мокрій підлозі. Втелющився потилицею. Кров, яка вже було зупинилась, потекла знову.

У сусідній квартирі жила симпатична дівчина на ім'я Юкіо. Кенші приваблювало її руде волосся, і він не знав про неї нічого, крім імені й того, що вона нещодавно посварилася з хлопцем-американцем. Кенші підійшов до дверей її квартири (ох, як же він молився, щоб не помилитися дверима!) і постукав. Нічого. З п'ятої спроби натиснув на дзвінок. За дверима почулися тихі кроки.