коли асфальт збирав відбитки наших ніг,
Нас було двоє, я тримав її за плечі.
Та зберегти її не вмів, а чи не зміг,
Яка тепер різниця? І, до речі,
Ми втоптували ноги в цей асфальт,
Ми йшли, не знаючи, востаннє? Не востаннє?
Мені у серці лід, їй - базальт,
Казала ж моя бабця: "не коханнє.."
Асфальтно-заштриховані сліди..
Лишились в парках, на сумних доріжках.
А далі я не знаю, йти? Не йти?
Мозолі в неї в серці і на ніжках.
