Кохання на замовлення

Ві-о-ле-та

Подальший день пройшов якось без неприємностей. Аж навіть дивно... І чому їй сняться ці сни? Більшість з цих фактів вона давно вже забула, а тут знову болючим ударом меча прорізалася пам'ять. Ну навіщо її знову мучити?!
Отак вона йшла по вулиці і розмірковувала, аж тут удар. Вона зіткнулась з якимось дивним незнайомцем, схожим на нього, ну ви зрозуміли на кого... І ніби зіткнулися два протилежні світи...
-перепрошую, з вами все гаразд?
-так, але бувало і краще.
-мені шкода, дуже шкода.
-та розслабтеся. Кажу ж зі мною все гаразд.
-а ви мені видаєтеся знайомою.
-цікаво... -на її обличчі з'явилася легка грайлива посмішка
-ми ніде не могли бачитися?
-не знаю.
-а можливо ви повідаєте мені таємницю вашого імені?
-оу-у це страшна таємниця, вам її знати небезпечно.
- а я спробую витримати весь її тягар.
-ві-о-ле-та, -тихо і розривчасто промовила дівчина. Її щоки вкрилися легеньким рум'янцем, а губи розпливлись в ще ширшій посмішці, від чого на щоках в неї з'явилися ямочки.
-дивно, я знав лише одну Віолету...
-і?..
-ви на неї не дуже схожі.
-люди змінюються.
-ай, навіть якщо я вас не знав, то хочу пізнати за чашечкою кави в кав'ярні.
-а ви ризиковий...
-буду вважати це компліментом. -він легко підморгнув їй, і усмішка на його обличчі стала ще ширшою.
Проходили люди здивовано оглядаючись надвох диваків, що сиділи на асфальті, мило усміхалися і дивилися один на одного.
-а я, певне, прийму вашу пропозицію.
-тоді - він легко встав, якось підстрибуючи і подав їй руку - прошу за мною, міледі.
-добре, мій незнайомий лицарю.
І вони обоє вибухнули гучним сміхом.
Вечір був теплим. Було легко і прємно в компанії з ним. Вона ненароком згадала про Вампіра. Їй востаннє було так добре лише з ним. Аж дивно якось. Вона навіть імені цього чоловіка не знає, а здається, що пройшла з ним півжиття...