**Венері моєї наївності
Дивлюсь у вікно, сиджу у кріслі
Я бачу небо голубе
та тисячі прекрасних квітів.
Але якби ж оце було реально.
Нажаль, я підіймаюся із ліжка,
дивлюсь у небо та бачу лиш буденну сірість
і замість квітів там лишень
поля бездонні та безкраї.
Але в одну хвилину на горизонті, там
в далечі, явилося яскраве сонце.
І ось нарешті той момент,
коли вогненна зірка зійшла у небокраю
та випромінює добро своїм промінням милим.
Весь час та простір завмирає.
На мить мене осліплює яскраве світло,
Я закриваю очі та бачу у пітьмі -
твій образ, твоє обличчя, твої вуста прекрасні.
І ось в цю мить я знов осліплений,
але тепер навік.
Можливо,це кохання,а може і дурня,
але тепер я точно знаю
для мене це уже буття.
Еріх Ной Арк
26.09.2014
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Крикливі думки бездарного слова
PoetryЗбірка,яка буде вічно доповнюватись і яка не має право на публікацію в реальному житті. Дурні образи. Мої образи на весь світ...Крик став шепотом, якого ніхто не бажає чути) Думки,які просто хочеться десь залишити.
