- Герой, - пирхнув якийсь темноволосий смаглявий хлопець низького зросту.
Троє світло-русих, чимось схожих між собою хлопців міцної статури, одночасно реготнули.
- Він має рацію. - закивав інший, з коротким русявим волоссям - Не можна просто так здохнути, не дізнавшись, що це, в біса, було.
Вінстон ледь кивнув, а тоді озирнувся:
- Всі вже на ногах?
- Так, усі. - відповіла йому Люсі, підійшовши до гурту разом з тією блідою дівчиною Агнес.
- В нас навіть немає ніяких речей, які можна взяти з собою? - звів брову Девід, зітхнувши - Я нічогісінько не тямлю в тому, що кажу, проте мені здається, що в подорожі зазвичай беруть якісь речі.
- Щось це не скидається на "подорож". - відрізав смаглявий похмуро.
- Це скоріше наша спроба вижити. - кивнув русявий. - До речі, я... - хлопець нахмурено скосився на свій зап"ясток - Френк. Не можу звикнути до цього імені. - пояснив він.
Девід махнув рукою та закликав усіх знайомитися по дорозі, що вони і зробили.
Френк здавався Вінстонові досить розумним хлопцем. Він був сильнішим за нього навіть на око, хоча був приблизно такого ж росту, досить відкритий для спілкування, дружелюбний, проте не лицемірний, та не дуркуватий, як Девід. Девіда ж, доречі, за час подорожі уже встигли так і прозвати - Дурком, за ініціативою темноволосого смаглявого Бена, що вперше кинув таке прізвисько йому в адресу.
Сам Бен був низьким, мовчазним та похмурим. Хоч і говорив він мало, проте якщо вже й говорив, то ясно та чітко - так, що його слова відразу запам"ятовувалися - таким гострим на язик він був. Навколо хлопця наче клубочилося невдоволення.
Проте більше нічого не виділяло його з поміж інших, та й поводив себе Бен переважно стримано та відсторонено, наче був цілком занурений в якісь свої думки. Вінстон мав усі підстави побоюватися його, чи хоча б ставитися якось насторожено, проте щось внутрішнє підказувало йому, що хлопець тільки ззовні такий похмурий та зловісний, а насправді - не такий вже й поганий.
Приводом для настороження послужила та сама бліда дівчина - Агнес. Всі присутні одностайно про себе вирішили, що довго вона не протримається. Здавалося, наче вона от-от загнеться, впаде та більше не підніметься з землі. Вона наче уже була мертвою: млява, мовчазна, слабка. Її бліда шкіра, худорлява статура, тьмяне русяве "мишаче" волосся та сірі очі робили з неї привида.
Люсі, як могла, постійно крутилася навколо неї, проте скоро навіть в її очах зникла будь-яка надія в майбутнє цієї дівчини.
