One last time

~~~

- Слухай, Саллі, як тобі манікюр?

- Я ж тобі вже сто разів казала, що класний.

- Та? Ой, я забула, вибач.

Та лише добродушно підсміялась.

- Джинні, Саллі! - голос прозвучав наче радісно та з краплею осуду. - Чого ж не вітаєтесь, дівчата?

- Вибачте, міс Каннінгем, ми Вас не помітили, - Саллі завжди вміла спілкуватись з учителями.

- Я за вами трохи скучила, дівчатка. Гарно виглядаєте, до речі. Джин, що в тебе з нігтями? Слухай, з таким по клубах ходити, а не до школи.

- Але міс Каннінгем...

- Щоб я завтра цього жаху не бачила, Джин. Я не хочу з тобою сваритися, але тобі не личать речі такого роду.

Глибокий вдих. Тут її має рознести від гніву, щойно вчителька зникне з поля зору. Натомість це відчуття, схоже на дежавю, але сильніше у рази, здавлювало горло. Зате Сара мовчати не могла.

- Яке вона має право? Що їй взагалі до твого вигляду? Фак, я деколи в шоці від тих вчителів. Зайдем в туалет?

- Ага.

Щойно вони зайшли і Сара вже було знову хотіла продовжити свій гнівний словесний понос, як з одної кабінки вийшла міс Каннінгем, мимохідь усміхнувшись ученицям.

- Сука, - видихнула Джин.

- Це було близько.

Вона згадала, що це має сильно полегшити її життя.

- Слухайте, а ви нічого не чули, що вчителька літератури мала піти в відставку? - це було наче своєрідним тестом на власну психічну врівноваженість, кинутим, наче ненароком, серед подруг.

- Що? Перший раз чую.

- Ну, мама би мені сказала.

- Але те що твоя мама вчителька, не означає, що вона знає все про всіх.

В цьому курятнику було зрозуміло, що ніхто про таке не підозрював, що не могло не тішити.

"Принаймні я не почула це від них".

За кілька хвилин котрийсь із педагогів повідомив, що цього року літературу їм буде викладати нова вчителька.

Голова кипіла від спогадів, а локації лише під'юджували торнадо розпаленого мозку. До того ж важко було розрізнити, що вже відбулося, а що - лише викидень її психозу.