One last time

~~~

Джин міцно тримала батьків пістолет біля виска.

Навіть у своїй смерті вона хотіла останній раз гукнути "наявність в мене вагіни нічого не вирішує". От мамина сестра колись ніби порізала собі вени. Та й мама пробувала, хоч і заперечує. Може Джин просто пощастило не взяти в неї гени слабкодухості.

Ніхто насправді не шкодуватиме, але кому буде не все одно.

Вона просто розчинитися в істинному ніщо.

Те солодке memento mori, про яке останнім часом марила щодня перед сном і не тільки, зараз приємно холодило шкіру.

Джин замислилась і заковтнула дуло.

Востаннє закрила очі, коли іскра всередині закрутила маленьке торнадо бажання все виправити.

Міцніше стиснула очі.

... Холодно від спеки і спекотно від холоду.

- Ти як?

Джин здригнулася.

- Хуйово.

- І хто тільки придумав в таку рань кудись пертися?

- А?

- Джин, ти точно не виспалась.

- Ага, - вона протерла очі руками і заодно звернула увагу на свій манікюр. Чорт, та вона ж останній раз нігті малювала ледь не рік тому.

Вона оглянулась навколо, на свою школу в її звичному вигляді, хіба що трохи більш невдоволеному.

Може вона впала в кому? Може в неї амнезія?

Дівчина дістала телефон і на дисплеї висвітлось "четвер, 25 серпня". Уривчасто урвавши несформоване здивування, вона відкрила календар, щоб пересвідчитися, що зараз літо. Літо дві тисячі шістнадцятого року.

"Може це все був сон? Може я прямо зараз сплю?
Сука, чому ж мені тоді так детально запам'ятались наступні десять місяців з якогось сраного сну?"

- Джин, - подруга легко штовхнула її в плече, - Джин, нам вже треба йти.

- А, так, точно.

- Слухай, ти вже оприділилася з предметами?

- Емм, так, напевно.

- Дивна ти якась сьогодні.

- Є трохи.

Дівчина придилася уважніше до своїх нігтів, ніби пригадуючи ці білосніжні обриси кісток на чорному тлі. І не покидало ві дчуття, що комусь вони мали не сподобатись.