РОМАН "ТУРЧАНКА ТАНГЮЛЬ" "TURK TANGUL"

Роздiл 5. Бабуся

Марічка пішла збиратись. А до пані Лесі "на килим", пішла Іра.
- Іра, там на довше ніж ти. - сказала мало не сміючись, Аня.
- Мама вже сказала, що з наступного місяця, у вихідні тут у магазині, працюватиме моя сестра... - сказав Іван.
- Ні, не казала. - Відповіла Марічка.
- Тепер усе буде по-іншому. Іра вже не зможе на вихідних для подружок робити скидки на нові колекції.
- Що? - оторопіла Марічка - це 100%?
- Ми ж не ідіоти, усе перевірили, і час від часу у магазин засилали випадкових покупців. Пам'ятаєш бабцю, яка хотіла купити подарункові сертифікати для внучки, коли Софі з мамою купували сукні.
- Так пам'ятаю, я їй продала 3 шт. на 200 грн.
- Це наша сусідка. Ми знали, що у підсобці є сертифікати на 500 грн. Ти Іру, питала про це. Вона змовчала.
- Це не перша халатність - сказав Іван, - а вчора, вона продала сукню за 8 500 грн., зі скидкою. Як за минулорічну колекцію. А це -1 500.
- Та Ви, що? Як?
- І ти, знаєш, що її коханий, запропонував їй вийти заміж...
- Ні, звідки. Я ж ворог. Друг доньки начальниці.
- Вгадай чого такий поспіх із весіллям? Одним словом за 9 місяців буде пізно.
- Вав... Тай нехай іде заміж... давно пора.
- Мама, тепер її не звільнить, бо вона їй вже сказала про вагітність. Буде виглядати, що не хоче платити їй декретні.
- Але, що буде із недостачею.
- Нехай заплатить. Якщо хоче, доробити до відпустки.
- Розкажеш мені, що до чого, бо я побіжу. Їду у село. Бабусі здається гірше, а мені ніхто нічого не каже.
- Давай я тебе підвезу. Я їду у бік Привокзальної.
- Кажи, правду, їду до Софії на Лівандовку... - підколювала брата Анна.
- АНЯ! Помовчи! - відвів очі Іван, - Марі, ідеш?
- Було б класно, але мені ще на квартиру, за сумкою. А тоді на вокзал.
- То заїдемо по сумку. І поговоримо про Романа.
- Що? Знову? Свататимеш свого дружбана? Не вийшло його приклеїти до мене, то ти за Марічку взявся?
- Аня, я не зводник. Тут інше. Роман каже, що бачив Марічку, у кафе "Львівський танцівник", і вона там танцювала.
- Аххжах. Ромасік ще й сліпуватий ..- насмішкувато говорила Аня.
- Так, це правда. Я танцюю у тому кафе.
- Танцюєш? Ти? -з подивом говорила Аня.
- Східні танці, вже 3-й місяць по п'ятницях, я там танцюю.
- Ого. Та ти, немов. "Міс таємничість". Треба якось піти подивитись.
- Аня, не підмахуй... Ладно, ви тут смійтесь дальше, а мені на електричку.
- Азххєааа - реготав Іван. - танцівниця східних танців. А фото маєш у тому екзотичному костюмчику?
- Ваня! Досить, а краще справді підвези її. - сказала Аня. - а з тобою ми, ще поговоримо про твої танцювальні па...
- Окей. Підвезу. Лише попрощаюсь із батьками. - він пішов до батьків. - мамо, тато, я поїхав до Софії, за одно і Марічку підвезу.
- Добре йди.
- Усе я вільний, поїхали. Па сістер.
- Поїхали. Анічка, па-па.
- Дзинь... О СМС... твоїм батькам привіт. І бабусі теж. - сказала Аня, відкривши СМС- ку на телефоні. - Марі, о це фото...
- Я знаю. Лайкнеш? - майже на виході із бутіка сказала Марічка.
-Так. Шикарно. Став на аватарку.
- Окей. Поставлю.
Аня сиділа на м'якенькому диванчику й сумувала. Але її сум розтанув, коли до неї зателефонував її вчорашній, знайомий. Парочка домовилась за годинку, зустрітись у кафешці неподалік.
Аня, попрощалась із батьками, бо буцімто йде на каву із подружкою із Універу. Мирон та Леся, відпустили її гуляти.