РОМАН "ТУРЧАНКА ТАНГЮЛЬ" "TURK TANGUL"

Роздiл 5. Бабуся

Марічка солодко спала, й бачила такий ніжний сон, що мимоволі усміхалась у вісні.
Вона у ньому була маленькою дівчинкою, яка так з охотою, ходила пасти козу на пасовисько.
І коли її бабуся доїла тваринку, Марічка, злегка погладжувала чоло їх "білявки", а бабуся так пишалась онучкою і хвалила її.
Після такого веселого спомину про дитинство, ранком Марія, зателефонувала до мами.
- Матусю, доброго ранку.
- Донечко, і тобі доброго. Як справи? Як на роботі?
- Ні, Не хвилюйтесь у мене все добре. Краще розкажіть, як здоров'я у нашої бабусі, бо вона мені сьогодні наснилась, так гарно.
- Донечко, наша бабуся, почуває себе добре... - тремтячим голосом, сказала Мирослава Павлівна, мало не з сльозами на очах, адже насправді, Марічки бабуся була дуже хворою.
- Я хочу приїхати й провідати вас. Маю завтра вихідний. - насторожено говорила Марійка.
- Якщо хочеш приїжджай, бабусі буде веселіше, бо ні Яринка ні Олежик на вихідні не приїдуть, а наша бабця вже всі вуха нам прощебетала, що хоч і має 3-є онуків, ви, про неї забуваєте.. Ми тебе чекатимемо.
- Добре, мамочко, я приїду. Буду прощатись, іду на роботу. Татові й бабці вітання передайте. І мої щирі обійми. Люблю вас.
- Передам, моя зіронько. Іди збирайся на роботу. Дозавтра.

Після розмови із мамою, Марічці було тривожно на серці, і вона вирішила їхати у село сьогодні ввечері, після роботи. Дівчина, зателефонувала до Яни й попросила відгул, мотивуючи це тим, що стан здоров'я її бабусі критичний, і поки є така можливість, вона хоче її провідати. Звісно це не вписувалось у план Яни, але ця підла стерва, вдала, що розуміє ситуацію із здоров'ям бабусі, як ніхто, бо у неї скоро річниця смерті її дідуся. Запроданка*, ще й розплакалась у трубку, бо слова Марічки про її бабцю, нагадали цій сволоті, як вона любила дідуся, й на підставі доброти душевної, дає Марічці вихідний. Марічка, дуже співчутливо по прощалась із Яною й пішла збиратись на роботу.

Аня прокинулась в чужій квартирі разом із вчорашнім знайомим в одному ліжку:
"О, Боже, що я натворила..."
Хлопець проснувся й тряснув її по попі.
- Скажена, доброго ранку.
- Ти що? - ошелешено сказала Аня.
- Після такої божественної ночі, я можу й не це сказати.
- Мовчи, я благаю, - очі дівчини забігали по кімнаті. - Де мої речі?
- Ом, десь там... - вказав на коридор, юнак. - до речі я Максим.
- Байдуже, хоч Соломон. – буркнула дівчина.
Вона встала із ліжка й пішла шукати свої речі. Ходячи по квартирі, Аня згадувала, що саме тут вчора відбувалось.
Максим, підійшов до неї й сказав:
- Тримай - і тицьнув у дівчину її білизну.
- Віддай! Та ти, ти, нахаба й покидьок - скрикнула дівчина.
- Можливо, але в ночі, ти, благала, мене ...
- Прошу замовчи! Я була п'яна. Давай забудемо.
- Як захочеш, красуне.
І Макс, пішов на кухню. Аня взялась за голову, бо згадала одну важливу деталь. "Не дай Боже... тільки б... мама, мене з дому вижене..."
- Мала, чуєш, йди в ванну, вмийся, й переодягнись, я зроблю тобі кави.
- Нічого не треба.
- Це найменше, що я можу тобі запропонувати... – грайливо промовила симпатичний юнак.
- Пошляк...- дівчина гримнула дверима ванної кімнати.
- Скажена, легше.
Аня вийшла із ванної і сказала Максу:
- Бери ручку й папір, і пиши мені розписку, що ніколи, чуєш, ніколи і ні кому не розкажеш про цю ніч!
- А у тебе, що ревнивий хлопець, чи ти, заміжня?
- Я просто тебе прошу, - Аня зрозуміла, що вона у безвихідній ситуації.
- Я подумаю, а ти, на кави випий.
- Не буду! - гонорово заявила дівчина.
- Пий, пий, а я йду напишу тобі розписку...
- І не забудь вказати, номер та серію паспорта...
- А це для чого?
- Для офіційності документу, й підпис свій постав.
Поки Макс, писав їй розписку, в якій вказав, що не має права розголошувати будь-які подробиці минулої ночі, Аня, не знала, що їй робити.
- Тримай, твій довгоочікуваний документик, - саркастично промовив Макс.
- Дякую.
Дівчина, прочитала зміст розписки й вже пригрозила своєму знайомому.
- Обережніше, адже я ...
- Я знаю, що ти, Анна Ониськевич, а я Максим Фірман, журналіст і блогер.
- Боже, ти ще й журналіст!
- Красуне, я пообіцяв, забути й я забуду, якби мені не хотілось протилежного.
Він обняв її і палко поцілував, показавши Анні, що вона сама, добровільно, впала в його обійми.
- Відпусти мене...
- Я не тримаю.
Дівчина схопила сумочку й пішла до дверей.
- Анюта, то я ввечері зателефоную, - пристрасно сказав Макс.
- Ні, не треба. Тай номера у тебе мого не має.
- Я журналіст, і якщо захочу, то номер знайду.
- Прощай.
Аня йшла пішки по вуличках й гірко плакала. А приїхавши додому, пішла у душ, й пробула там близько години. Іван, забіг до сестри у кімнату й почав кричати:
- Аню, швидше! Мама на нас чекає в магазині.
- Я зараз. Йди заводь машину, буду готова за пів години.
Дівчина вийшла із ванної і швиденько, почала одягатись. Гарно зачесавшись, вона одягла, нові коштовні сережки та каблучку.
- Ось, так!
Спускаючись у вітальню, їй прийшла СМС-ка: "Як твій день, красуне. Це мій номер. Цілую у щічку, Макс." Вона зніяковіла, від такої уваги із боку її коханця. "Може, він нормальний?" Промайнуло в її думках.
- Не спимо, добігаємо, - командував Іван.
- Усе, нормально, давай поїхали