Анна. Тисяча вісімсот двадцять сім днів пекла

Метро. Станція «Щастя»...

З дня, коли дівчина повністю зламалася пройшло два роки. Багато чого змінилося за цей час. Все мінялося, та шрами по всьому тілу дівчини і не думали зникати. Вони приросли до неї, так само як і спогади. Вона ніколи не зможе забути того, що зробила, того, що зробила для неї Єва. Ніколи.

В один момент, Анна зрозуміла, що так продовжуватись не може. То була на сьомий тиждень після випуску новин. Тоді, їй приснилась Єва. Її світле волосся стало ще світлішим:

— Анно, в мене все добре, — Єва взяла Анну за руку, — Ще ніде мені не було так добре. Тут, я щаслива...

— Знаю. Напевне, там набагато краще, ніж тут...

— Ні, Анно. Ще не час. Ти повинна жити, я тобі віддала частину себе, ти не можеш сидіти в цій схованці вічність. Ти повинна жити, повинна...

Дівчина прокинулась, і зрозуміла, що поводилась дуже негарно по відношенню до тата, мами, брата і Дениса. Вона поводилась дуже погано, і від цього відчула якийсь тягар. Їй дійсно було важко.

Анна взяла себе в руки і покинула свою схованку. Більше вона ніколи туди не поверталася. Ніколи.

Дівчина перепросила в мами, тата, Петра, та в Дениса вона не змогла попросити вибачення, він пропав.

Анна шукала його всюди. Вона ходила по тих самих місцях, де вони гуляли, жили...

Та, він наче зник, наче його ніколи і не було.

Дівчина була і біля університету, де вперше зустріла того дивовижного хлопця, була і біля тієї стіни, де вони малювали, була і біля мосту, де вони стрибали в повітря, була і біля басейну, де вперше змогла оголити своє тіло в шрамах, була і біля маленької тієї квартирки, де він жив, була і біля тієї будівлі, де колись був благодійний бал, була і в парку, де вони вперше поцілувалися, була і біля річки, вона була всюди, тільки от того дивовижного хлопця ніде не було. Він пішов.

Анні важко було таке усвідомити, та згодом, вона прийняла це, вона прийняла його рішення, розуміла чому він це зробив. Йому набридло чекати, а можливо він просто почав відчувати до неї якусь неприязнь, або... Таких або може бути безліч, та дізнатись справжню причину вона не зможе, поки не зустріне самого Дениса.

Дівчина продовжила ходити в художню школу, здала всі екзамени і поступила в університет. Життя налагоджувалось. Всі дійсно забули за неї, ніхто вже не косився на неї, не шепотів за спиною. Вона відчула спокій, відчула смак справжнього безтурботного життя.