Анна. Тисяча вісімсот двадцять сім днів пекла

***

Анна тільки фиркнула. Вона й подумати не могла що цей ненормальний все ж таки прийде.

— Що? Щось не так? – хлопець сів біля неї і заховав руки в кармани своєї куртки.

— Не думала, що ти прийдеш, — пояснила Анна.

— То чому ти прийшла, якщо думала, що мене тут не буде?

— Тому і прийшла, була певна, що тебе не буде. Просто вийшла прогулятися і вирішила прийти сюди.

— Це неважливо. Головне – ти тут. Я склав нам програму сьогоднішнього вечора, тому прошу слухатись мене у всьому. Ти ж знаєш – відмов я не приймаю.

— Якщо ти думаєш...

— Перше... — перебив її Денис, — Ми йдемо творити, тому...

Хлопець підвівся і подав їй свою руку. Дівчина дивилася у вічі Дениса і не могла зрозуміти його намірів. Їй було цікаво, але й вона не могла так просто взяти і піти кудись із зовсім незнайомим їй хлопцем. Дівчині просто хотілося далі снувати у тій пустоті, що її окружила. Їй це було потрібно. Але така спокуса, як цей хлопець, зі своїм безумством не дала їй пройти повз, тому Анна пішла назустріч, подала йому свою руку.

Дівчина пленталась за хлопцем уже от десять хвилин, і їй дійсно здалось, що Денис заблукав, та коли вона в нього про це питала, він заперечував.

Нарешті вони дійшли до якоїсь старої, закинутої будівлі, яка розвалювалась на очах, і хлопець якнайшвидше вирішив дістати все необхідне знаряддя для того, що він задумав зробити.

Дівчина тільки спостерігала за тим, як Денис діставав балончики з краскою різних кольорів. Він загадково посміхався, і майже увесь час спостерігав за Анною. Вона йому була дуже цікава. Та він не міг пояснити чому саме.

— Я надіюсь, ти не вандалізмом вирішив зайнятись? Інакше, я точно пас, — промовила дівчина і глянула на хлопця так, наче то був головний її ворог.

— Саме це ми і збираємось зробити. Не переживай поліція тут не патрулює.

— Я не вмію малювати.

— У цьому і полягає вся суть. З мене також нікудишній художник. Тому ми просто будемо творити щось своє.

— Тоді ти перший.

Хлопець кивнув і взяв балончик із жовтим кольором. Він покалатав ним і почав малювати. Це були слова. «Ніколи не кажи «ні»» - ось що він написав. Потім, Денис почав прикрашати цю цитату різними лініями різних кольорів. Вийшло доволі непогано, як на хлопця, який ніколи не вмів малювати.