Анна. Тисяча вісімсот двадцять сім днів пекла

День перший

Анна довго дивилася на міні-вен і в умі весь час промовляла: « Тільки не переставай дивитися». Вона повторювала собі це багато разів, поки слова самі не вирвались із вуст. Це було наче закляття від злих сил, яке було не надто хорошим, адже воно не спрацювало.

Дверцята машини відчинилися, і дівчинка змогла розгледіти, хто ж там все-таки спостерігав за нею, за тим, як їй страшно.

Це був чоловік. Чорняве волосся, смуглий, невисокий, худорлявий з голубими очима. Погляд у нього скажений, наче готовий був на все.

Він посміхнувся дівчинці, показуючи їй свої жовті, криві зуби, чим сильно її налякав. Анні стало лячно, та вона не розгубилася, натомість просто посміхнулась у відповідь, батьки гарно її виховали.

Чоловік вийшов з машини і підійшов до дівчинки. Його ходьба була до біса швидкою, наче він кудись спізнювався. Анна вирішила не звертати на це уваги, мало що могло статися, це не її справа, тим паче вона сама спішить до дому, адже тато пообіцяв, що ввечері він відвезе її до аквапарку.

Та все ж страх не дозволив Анні відвести погляду, вона все спостерігала за чоловіком, адже знала, якщо хоча б на мить закриє очі – станеться щось погане.

— Анно! — руда озирнулась і побачила однокласницю. Це Христя, вони живуть близько один від одного, тому завжди повертались до дому разом.

Не встигла руда відповісти, як відчула чиїсь дотики на своєму тілі. Вона одразу ж захотіла крикнути щось, та чоловік вчасно закрив їй рота рукою. Анна намагалася вкусити його за долоню, та йому було все одно, він наче не відчував болю.

Він почав тягнути її в бік свого білого міні-вена, а дівчинка залишалась такою ж безпорадною, як і була пару секунд назад. Він зв'язав її, закрив рота ганчіркою, сів за кермо і вони рушили в дорогу. Від ганчірки в роті челюсті звело. Їй було боляче, Анна намагалася кричати, вириватися – але результату не було, тільки виснаження. Вони їхали довго, десь години три, адже дівчинка встигла вже і поспати. В неї була істерика, вона плакала, кричала, билася головою об стіни машини, надіючись, що хтось почує дивні звуки і прибіжить на допомогу, але все було марно, все що вона отримала – тільки втому.

Анна відчувала себе кепсько, ніколи їй ще не було так страшно, навіть тоді, коли вони з Петром черговий раз дивились фільми жахів. Це було щось по-істині жахливе, те чого не можна передати словами. На руках, від мотузки з'явилися сині, майже фіолетові синці. Їй було боляче, вона плакала, кричала, намагаючись втекти.